Принципи фінансового права.
Принципи фінансового права - це вихідні, відправні теоретичні положення, керівні ідеї, які визначають зміст, властивості, ознаки і спрямованість правового регулювання фінансових правовідносин та за допомогою яких здійснюється регулювання суспільних відносин, що складають предмет фінансового права.
У загальній теорії права традиційно принципи права за сферою дії поділяють на:
а) загальноправові, які поширюють свою дію (вплив) на правову систему в цілому: принцип верховенства права, справедливості, рівності, гуманізму, відповідальності, демократизму, законності та ін.;
б) міжгалузеві, які поширюють свою дію (вплив) на декілька галузей права.
в) галузеві, які поширюють свою дію (вплив) на окрему конкретну галузь права.
До галузевих принципів фінансового права належить:
пріоритетність публічних інтересів у правовому регулюванні фінансових відносин зумовлений публічною суттю як державних і місцевих фінансів, так і фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування. Фінансово-правові норми закріплюють механізм державного впливу на фінансові відносини, що виникають у процесі здійснення такої діяльності в цілому і окремих галузях.
Принцип самостійності фінансової діяльності органів місцевого самоврядування гарантується Конституцією України (розділ IX) і конкретизується в інших нормативно-правових актах, відповідно до яких територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів і посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень та в інших випадках, передбачених Законом.
принцип розподілу функцій у сфері фінансової діяльності між представницькими і виконавчими органами влади, повноваження яких визначені у Конституції України .Так, до повноважень представницьких органів віднесено затвердження бюджетів, встановлення податків і зборів. Виконавчі ж органи розробляють проекти бюджетів, забезпечують їх виконання та забезпечують проведення єдиної фінансової і податкової політики .
Принцип гласності фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування випливає з конституційних вимог доведення до відома населення змісту законів та інших нормативно-правових актів (ст. 57), їх офіційного оприлюднення (ст. 94), офіційного оприлюднення звіту про виконання Державного бюджету України (ст. 97), регулярних звітів про доходи і видатки Державного бюджету України (ст. 95) та ін.
Принципом фінансового права є також принцип плановості, який обумовлюється: плановим характером фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування з формування, розподілу і використання фінансових ресурсів; існуванням фінансових планів держави, її територіальних утворень, підприємств, установ, організацій.
Принципи фінансового права можна також класифікувати залежно від форми нормативного вираження на такі, що:
а) закріплені в кодексах;
б) закріплені в інших законах України;
в) закріплені у підзаконних нормативно-правових актах.
Окремо можна виділити за змістом фінансово-правових інститутів:
а) принципи бюджетного права;
б) принципи податкового права
в) принципи валютного права та ін.
Суб’єкти фінансового права.
Одним зі структурних елементів фінансових правовідносин є їх суб'єкти. У теорії фінансового права традиційно виокремлюють такі суб'єкти: а) суспільно-територіальні утворення; б) колективні суб'єкти; в) індивідуальні суб'єкти.
Суб'єкти фінансового права можуть бути суб'єктами конкретних фінансових правовідносин, тому суб'єкти фінансового права та фінансових правовідносин співвідносяться як загальне і конкретне. Суб'єктами фінансового права є фізичні або юридичні особи, поведінка яких регулюється нормами фінансового права за наявності у них ознак правоздатності і дієздатності.
Правоздатність — здатність бути носієм прав та обов'язків. Дієздатність — здатність самостійно, своїми діями реалізовувати права та обов'язки.
Суб'єктами фінансового права є держава, адміністративно-територіальні утворення, юридичні та фізичні особи.
Держава виступає в особі уповноваженого органу державної влади або місцевого самоврядування. Це органи загальної компетенції — Верховна Рада України, КМУ або спеціальної компетенції у сфері фінансової діяльності — Державне казначейство, ДПСУ, НБУ тощо.
Держава визнається суб'єктом бюджетного права за умови закріплення за нею, а не за державними органами, матеріальних і процесуальних бюджетних прав у законодавстві. Ці права мають належати державі, а не державним органам. Основним правом є право на бюджет. Аналіз бюджетного законодавства дає підстави стверджувати, що держава не завжди визначається як суб'єкт бюджетного прана, а підміняється вказівкою на державні органи. Місце держави в системі суб'єктів бюджетних правовідносин визначається її виключною бюджетною компетенцією та особливостями як владного суб'єкта.
Право державної власності здійснюють органи державної влади від імені держави, що наділені державно-владними повноваженнями, які характеризуються тим, що державний орган, будучи наділений правом видавати юридичні акти, які містять обов'язкові загальні та індивідуальні приписи, має спиратися не тільки на переконання та примус, а й на матеріальне забезпечення приписів цих актів, завдяки можливості розпоряджатися певною частиною коштів із державного бюджету.
Органи державної влади, будучи суб'єктами фінансового права, одночасно є уповноваженими державою органами. Вони, будучи наділеними компетенцією у сфері фінансової діяльності, перебувають у постійних відносинах із державою й уповноважені виражати державну волю у визначених їм державою межах.
Отже, правосуб'єктність органу державної влади у правовідносинах з отримання бюджетних асигнувань та виконання бюджетних кошторисів визначається статусом бюджетної установи. Беззаперечним є те, що бюджетне асигнування є повноваженням, наданим розпоряднику бюджетних коштів відповідно до бюджетного призначення на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів із конкретною метою в процесі виконання бюджету. Це не владне повноваження, що ще раз підтверджує висловлену раніше тезу про подвійність правового статусу органу державної влади у бюджетних правовідносинах (в одних випадках — як управлінський суб'єкт, в інших — як зобов'язаний).
Таким чином, у фінансових правовідносинах держава виступає як опосередкований (уявний) суб'єкт, а безпосередніми (реальними) суб'єктами є органи державної влади. У цих правовідносинах фактично формується спеціальний блок владних суб'єктів, які представляють державу й організуються за принципами: по-перше, частини єдиного цілого, тобто органів, які представляють державу в бюджетних правовідносинах, по-друге, частини і цілого, що відтворює відносини між державою та суб'єктами управління бюджетних правовідносин, по-третє, як відносин між частинами всередині цілого, тобто будучи суб'єктами управління, так і зобов'язаними суб'єктами бюджетних правовідносин.
Отже, суб'єктами фінансового права є юридичні і фізичні особи, які мають правосуб'єктність, та держава, а суб'єктом фінансових правовідносин — реальний їх учасник.