Компоненти національної економіки та відповідні суб’єкти господарювання

Компоненти	Суб’єкти господарювання
Держава	Уряд Центральний (національний) банк Податкова служба Інші органи державного управління
Регіони та інші територіальні утворення	Уряди автономних республік, обласні та міські адміністрації
Галузі	Підприємства, фірми, некомерційні організації
Домогосподарства	Людина, що бере участь у соціально-економічних взаємодіях

Можна виділити дві сфери економіки: управління та контролю і реальну сферу. Перша сфера охоплює державу та її територіальні утворення, а друга — підприємства, фірми, організації, домогосподарства та людину, що бере участь у соціально-економічних зв’язках. Всередині кожної сфери та між ними циркулюють потоки інформації.

Положення суб’єктів господарювання у конкретній національній економіці та їхня роль відносно один одного визначаються відносинами власності. Взаємодія компонентів здійснюється завдяки наявності у них різних потреб та цінностей. Взаємозв’язок компонентів реальної сфери економіки забезпечує ринок.

Для описування економічної системи необхідно передусім виділити її компоненти, тобто здійснити аналіз її структури (дезагрегацію), визначити її складові (підсистеми, елементи, входи, виходи), а також зв’язки між ними і зовнішнім середовищем.

Залежно від мети дослідження економіки можна обрати різні її «первинні» елементи, якими можуть бути індивід з його потребами, домогосподарство, елементарна технологічна операція, підприємство, галузь.

Елементи економіки мають між собою багато різних як безпосередніх, так і опосередкованих, прямих та зворотних, функціональних, лінійних, причинних та інших зв’язків.

Можна виділити такі найпоширеніші типи зв’язків між економічними суб’єктами:

• бюрократичні зв’язки мають регламентований, вертикальний характер, здійснюються між усіма рівнями ієрархії економічної системи. Вони базуються на субординації;

• ринкові зв’язки мають, як правило, горизонтальний характер, здійснюються між юридично рівноправними суб’єктами, одним із головних мотивів яких є одержання прибутку; базуються на добровільних, взаємовигідних домовленостях між економічними суб’єктами;

• «етичні» зв’язки ґрунтуються на очікуванні взаємної допомоги, або альтруїзмі, можуть бути закріплені національними традиціями;

• «агресивні» зв’язки, які мають вертикальний характер та здійснюються з позиції сили, що не регламентована ні юридично, ні морально.

Найуніверсальнішою формою зв’язків між економічними суб’єктами як носіями попиту та пропозиції є ринкові відносини. Ринкові зв’язки між компонентами економічної системи служать не тільки для передання матеріальних цінностей, а й мають інформативний характер: через механізм цін виробники та споживачі одержують інформацію про зміни в попиті та пропозиції, про сфери найбільш прибуткового вкладання капіталу. Окрім цього, ринкові зв’язки виконують регулюючу, адаптивну функцію, встановлюючи певний баланс між потребами суспільства та можливостями їх задоволення, між попитом та пропозицією.

Сукупність елементів економіки та зв’язків між ними утворюють структуру економіки. Вона ієрархічна, у відносно стабільний період розвитку економіки, згідно з принципами концепції самоорганізації [44], структура забезпечує стабільність функціонування та стійкість розвитку системи, компенсуючи певною мірою завдяки зворотним зв’язкам внутрішні та зовнішні (спричинені, наприклад, природним середовищем, кон’юнктурою зов­нішніх ринків тощо) шоки.

Але в критичні періоди, наприклад у період фінансових криз та депресій, воєнних, соціальних конфліктів тощо, відбувається зміна зв’язків між елементами системи, функціонування та поведінки економічної системи в цілому. У термінах синергетики такі критичні точки називаються точками біфуркації. Особливістю складних, нелінійних, динамічних систем є те, що поблизу точок біфуркації невеликі зовнішні збурення можуть призвести до суттєвих змін у поведінці (динаміки, руху, стану, структури) системи (див. розділ 4.4).

Дослідження економіки як системи потребує також аналізу її середовища. Можна виділити такі типи середовища економічної системи:

• зовнішнє економічне середовище, тобто економічні системи інших країн та світова економіка в цілому;

• зовнішнє суспільне середовище (державний устрій, політика, ідеологія, культура, освіта, право, релігія, система цінностей інших країн);

• природне середовище.

Окрім цього, необхідне також дослідження внутрішнього середовища економічної системи: соціального, природного тощо (табл. 5)

Таблиця 5