Теорія пізнання і логіка Києво-Могилянської Академії

Пізнавальна діяльність, метою якої було здобуття істини, мислилася вченими Києво-Могилянської академії як складний процес, здійснюваний у два етапи – чуттєвого й раціонального пізнання. Важливим джерелом пізнання вони вважали чуттєвий досвід.

Так, на думку І. Гізеля, речі зовнішнього світу, діючи на органи чуття людини, посилають їм чуттєві образи. Останні, потрапляючи на якийсь з органів чуття, відтискаються на ньому і стають «закарбованими образами. Закарбовані образи, діючи на відповідний орган чуття, викликають відчуття, внаслідок чого ці закарбовані образи стають вже відображеними . А ці відображені образи, що містять певну інформацію про якусь річ, стають, у свою чергу, об'єктом діяльності внутрішнього чуття.

У структурі внутрішнього чуття, виходячи з різних функцій, яке воно виконує, І. Гізель виокремлював п'ять підвидів. Він поділяв його на загальне чуття , фантазію, пам'ять, оцінювальну спроможність і розмірковувальну здатність.

Г. Кониський вважав, що відчуття виникають в органах внаслідок модифікації анімальних духів, яка настає або в результаті безпосередньої дії об'єктів, як у випадку дотику й смаку, або спричинюється субстанціональними потоками, що спрямовуються від об'єкта до органа, як у випадку нюху, або ж з допомогою модифікованого об'єктом середовища, як у випадку зору – через світло, а слуху – через рухоме повітря.

Г. Щербацький усував традиційне розрізнення розуму і душі, а також відповідний розподіл пізнання на чуттєве й розумове. Чуттєве пізнання він підпорядковував мисленню. Мислення, казав він, позаяк воно мислить без тілесних образів, називається інтелектом, оскільки воно воліє, іменується волею, коли сприймає через образи або уявлення, вважається фантазією, оскільки пригадує в разі душевних рухів або слідів, утворених у мозку, і називається пам'яттю.

Загалом чуттєве пізнання на думку могилянців, даючи інформацію про зовнішній світ, створювало засади для діяльності мислення. А мислення в процесі обробки даних чуттєвого сприймання, виокремлює індивідуальні форми речей, які фіксують унікальність, неповторність тієї чи іншої речі.

У філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії об'єкт, з одного боку, виступає як перешкода, що зупиняє спрямовану назовні пізнавальну потенцію і зосереджує на собі її дію. З іншого ж боку, для вибору цього об'єкта необхідна активність, дієвість інтелекту. На думку С. Яворського, інтелект повинен заволодіти об'єктом подібно до того, як рука бере якусь річ. А Прокопович стверджував, що лише ту річ можна вважати об'єктом пізнання, на яку спрямовані пізнавальні зусилля інтелекту 86. Отже, самовизначеність інтелекту відіграє провідну роль у процесі пізнання світу

Загалом київські вчені розрізняли розум, який мислить поняттями, пов'язаними із сприйняттями, і розум споглядальний, або спекулятивний. Перевагу вони надавали останньому, як і були переконані у перевазі світу умоосяжного над чуттєвим.

Уявлення про людину та моральний світ

Більшість могилянців, згідно з традицією схоластичного арістотелізму, вважаючи душу формою божественною і безсмертною, яка після смерті людини повинна повернутись в інтелігібельний (умоглядний) світ духовних сутностей, вони були переконані, що природним призначенням душі є її знаходження у людському тілі. Розмірковували могилянці і над анатомо-фізіологічними властивостями людини. Докладно описуючи будову її тіла, вони найбільшого значення надавали серцю і мозку.

Сенс життя українські вчені вбачали насамперед у творчій праці, спрямованій на власне і громадське добро. У руслі світоглядних тенденцій барокової доби можливість здобуття людиною щастя вони шукали у компромісному поєднанні задоволення прагнень і потреб тілесних і духовних частин душі. Теофан Прокопович необхідною умовою щастя вважав здобуття певного рівня матеріального добробуту, оскільки бідність і нестатки із щастям не сумісні. Досягнення цього він пов´язував із сумлінною працею, яку вважав обов´язком щодо себе, родини, суспільства, держави.

Михайло Козачинський розрізняв щастя особисте, родинне, а також щастя суспільства й держави. Без щастя однієї людини не буває щастя родинного, яке є передумовою суспільного щастя. Моральною метою людини має бути досягнення блага у земному житті, тобто блага зовнішнього, блага долі. Досягнення всіх цих благ свідчить про внесок індивіда у загальне добро, сприяє благу суспільства, держави. Особисте щастя часто протистоїть спільному благові, коли виникає потреба заради спільного добра, добра держави наразити на небезпеку особисте благо і себе.

Значну увагу могилянці приділяли проблемі взаємозв´язку волі й розуму. Визнаючи свободу волі, вони, спираючись на концепцію етичного інтелектуалізму, пріоритетного значення надавали розумові, який, на їхню думку, здійснює моральний вплив на волю, даючи їй різні варіанти вибору між добром і злом. Воля, у свою чергу, впливає на інтелект політично, даючи йому право на заперечення.