.Проблеми знання і мудрості. Авторитет книжкового знання. Розуміння філософії.

Досить помітне місце в системі філософсько-світоглядних уявлень діячів давньоруської держави посідає гносеологічна проблематика. Яскравим виявом теоретико-пізнавальних орієнтацій у культурі Київської Русі є, зокрема, властиве цій культурі розуміння ролі книги, писаного слова, книжного вчення в духовному житті людини

На Русі створюється досить розгалужена система шкіл З високою повагою до «книжного слова» пов'язана й велика популярність на Русі Кирила і Мефодія, яких шанують як творців слов'янської писемності. Кирило в свідомості давньоруських книжників — глибокий мудрець, значний мораліст, звернення до авторитету якого вважається достатнім для утвердження певної ідеї чи морального повчання. Діяльність книжника підноситься до рівня божественного творення. Ця ідея досить яскраво простежується у тогочасній літературі з притаманним їй зіставленням акту творення й акту творчості. Творець — це й Бог, який словом творить світ, але це і письменник, поет.

Онтологічні та натурфілософські уявлення. Поняття Бога

У вченні про буття (онтологію) Туровський виходить з фундаментального протиставлення двох світів – земного і небесного, видимого й невидимого, що і є суттю християнського дуалізму взагалі. Значну увагу він приділяє аналізові протилежностей "внутрішнього" і "зовнішнього", їх співвідношенню як церковного і світського, християнського і поганського. Як висновок – зовнішнє є темрявою, внутрішнє – світлом.

Питання світобудови Володимир Мономах розглядав з точки зору традиційного для християнства уявлення, тобто створеною Богом на «догоду людині» [3, с. 35].

Кирило Транквіліон- Ставровецький є фундатором морального вчення, що базується на онтологічній єдності краси і користі. Красивою є та людина, яка створює своїми руками й розумом матеріальні та духовні блага, що є корисними як їй самій, так і іншим людям.

Вплив християнства на розуміння людини в філософській думці Київської Русі.

Новим фактором, який вплинув на формування людинознавчих концепцій і визначив їх подальший розвиток, стало прийняття Київською Руссю християнства, що призвело до зміни світоглядних та культурно-ціннісних орієнтирів. На зміну язичницькому світосприйняттю приходить християнізована картина світу, яка по-новому поставила проблему людини, розуміння її сутності та призначення в світі. Християнський світогляд стає панівним і цим зумовлюється його провідна роль у культурі в цілому і зокрема у формуванні філософського мислення.

Основною домінантою нового світогляду, який закріплювало християнство, стало сприйняття значущості людини і людства в навколишньому світі. Християнство змінило ціннісне ставлення людини до природи, воно сприяло подоланню страху перед нею

В новому світобаченні чітко протиставляється духовне і матеріальне - духовному віддається примат- все творить і всім править дух. З духом і матерією пов’язується боротьба двох протилежностей – Бога і диявола, душі і плоті, добра і зла. Людині у цій боротьбі відводиться моральна відповідальність за свої вчинки, за свідомий вибір між цими протилежними силами, її життя підключається до світового універсаму, її доля стає частиною долі світової.

Моральний кодекс християнства, з одного боку, підсилив ті гуманістичні норми, що склались у дохристиянський час, а з іншого - послабив, а то й відмів ті, які їм суперечили, що сприяло гуманізації суспільних і сімейних відносин. Християнство засудило кровну помсту, багатоженство. Проголосивши рівність усіх перед Богом, воно у сфері суспільних відносин висунуло принцип однаковості прав і обов"язків. Це був великий крок уперед на шляху морального прогресу.