44. Формаційний підхід до соціокультурного світу, його основні етапи.

Формаційний підхід:

1. соціалістичне, а в перспективі комуністичне суспільство;

2. буржуазне суспільство;

3. феодальне суспільство;

4. рабовласницьке суспільство;

5. первісне суспільство.

Кожній з цих формацій притаманний і свій тип культури, а саме: культура первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного суспільств, соціалістичного (комуністичного) суспільства.

Недолік формаційної типології історії світової культури виявляється у двоякому відношенні: по-перше, вона знімає питання про специфіку культурних епох на відміну від епох громадянської історії людства, і, по-друге, позбавляє можливості пояснення схожих процесів у культурі в різних суспільно-економічних формаціях

45. Сутність системного методу культурологічних досліджень.

Системний метод є найзагальнішим методом дослідження як культури загалом, так і окремих її форм. Цей метод орієнтує дослідника на вивчення культури (культурного феномена) як цілого, елементи якого пов’язані один з одним численними відношеннями. Взаємозв’язок і взаємодія елементів призводить до виникнення нових інтегративних властивостей системи, які відсутні в її складових об’єктів. У кожному конкретному випадку для характеристики системи необхідно виявити механізм, за допомогою якого здійснюється взаємодія між елементами системи, яка, своєю чергою, призводить до виникнення системних властивостей. Застосування системного методу в дослідженні культури передбачає визнання примату цілого над його складовими частинами, який означає, що ціле визначає функції як окремих компонентів, так і системи загалом. Іншою особливістю є визнання принципу полісистемності, за якими кожна система може розглядатись як деяка сукупність систем, вписана одна в одну.

46. ООсновні види комунікації та іх характеристика.

Кожен тип організму має власні засоби та схеми комунікації, оскільки вони мають різні потреби й вирізняють у середовищі різні цінності. Виміри комунікації. У цілому можна вважати, що в культуровому середовищі комунікація має чотири виміри:1) відношення до світу природи, об'єктів, взаємодія з якими людини падає вимір пізнання дійсності; 2)відношення до іншої людини; взаємодія людей поміж собою надає вимір спілкування;3)відношення людини до самої себе; сфера взаємодії, що кон­ституює вимір рефлексії;4) відношення до трансцендентного, того, що існує поза сферою взаємодій людини зі світом, створює вимір вірування.

Спілкування відбувається на трьох рівнях: комунікативному, інтерактивному і перцептивному. Комунікативний рівень є спілкуванням за допомогою мови і культурних традицій, характерних для тієї або іншої спільності людей. Результатом цього рівня взаємодії є взаєморозуміння між людьми. Інтерактивний рівень — це спілкування, що враховує особові характеристики людей. Воно приводить до певних взаємостосунків між людьми. Перцептивний рівень дає можливість взаємного пізнання і зближення людей на цій раціональній основі. Він є процес сприйняття партнерами один одного, визначення контексту зустрічі. Перцептивні навички виявляються в умінні управляти своїм сприйняттям, «читати» настрій партнерів по вербальних і невербальних характеристиках, розуміти психологічні ефекти сприйняття і враховувати їх для зниження його спотворення