Тема: особливості використання дієслівних форм у професійному мовленні

Дієслово – самостійна частина мови, що означає дію або стан чи процес і відповідає на питання що робити? Що зробити?

У систему дієслова входять такі форми:

1. Неозначена форма (інфінітив): прочитати, сміятися, відповідати.

2. Дієвідмінювані форми у дійсному, умовному та наказовому способах: прочитаю, сміялися, прочитав би, сміявся б, прочитай, смійся.

3. Дієприкметник: прочитаний, малюючий, битий.

4. Безособові форми на –но, -то: прочитано, мальовано, бито.

5. Дієприслівник: прочитавши, малюючи, сміючись.

Усі дієслівні форми мають доконаний або недоконаний вид, є перехідними чи неперехідними.

Перехідні й неперехідні дієслова

До перехідних належать дієслова, після яких вживається додаток, виражений іменником або займенником у Зн. відмінку без прийменника: зустріти друзів, розглянувши проект, виконано розпорядження.

Додаток, залежний від перехідного дієслова, може стояти і в Р. відмінку без прийменника:

а) якщо перед дієсловами є частка не: не розроблено заходів, не запросили депутата;

б) якщо дія переходить не на весь предмет, а тільки на його частину: придбав цементу, приніс солі.

Неперехідними називаються дієслова, після яких не може стояти іменник або займенник у знахідному відмінку без прийменника: іти, працювати, дякувати, турбуватися.

До неперехідних дієслів належать дієслова з суфіксом –ся- (сторонитися, вітатися, сміятися).

Види дієслів

Дієслова можуть означати дію завершену й незавершену. Залежно від цього вони поділяються на дієслова доконаного та недоконаного виду.

1. Дієслова доконаного виду вказують на початок, кінець або одноразовість дії і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю? (прочитати, прочитав, прочитаю).

2. Дієслова недоконаного виду не вказують ні на початок, ні на кінець дії або ж означають повторювану дію та відповідають на питання що робити?, що робив? що роблю? що буду робити? (їхати, читати).

Розрізняють три способи дієслів: дійсний, умовний, наказовий.

Дієслова дійсного способу означають дію, яка відбувається, відбулася або відбудеться реально: Тиша в морі… ледве-ледве колихає море хвилі.

Дієслова умовного способу означають дію не реальну, а тільки бажану або можливу за певних умов. Дієслова умовного способу утворюються поєднанням форми минулого часу і частки би (б): Я знаю, що коли б отак увійти в темні кімнати і черкнуть сірником, як все скочило б раптом на своє місце – стільці, канапи, вікна і навіть карнизи (Коцюб.).

Частка би (б) з дієсловом завжди пишеться окремо.

Дієслова наказового способу виражають прохання, побажання, спонукання або наказ: Хай життя садами буйними вирує, полетить хай пісня вище дальніх зір (Сос.). Дієслова наказового способу можуть мати синтетичні (зроби, напиши, сядь) і аналітичні (хай зробить, хай напише, хай сяде) форми.

Вправа 1. Визначити спосіб дієслів.

1. Вересень уже запалив (мин.ч, дійсн. сп.) осінні вогнища в лісах і дібровах. Край широкого каменистого шляху жовтогарячими свічками палахкотять (теп. ч. дійсн. сп.) молоді тополі та лапасті акації, які розвиваються (теп.ч дійсн.сп.) пізньої весни, живуть (теп.ч, дійсн.сп.) ще літом і довго вишумлюватимуть (майб.ч, дійсн.сп.) соковитим листом. (За І. Нечуєм- Левицьким).

2. Якби то далися (умовн.сп) орлинії крила –

За синім би морем милого знайшла(умовн.сп. ) (Т. Шевченко)

3. З дитинства навчайся (нак.сп.) бачити в хлібові живу душу рідної землі, рідного сонця і неба, навчайся бачити в ньому працю всіх, хто віддає (теп.ч, дійсн.сп) твоєму хлібові все своє життя. Хай зерно доброти і поваги до хліба рониться (нак. сп.) у твою душу (О.Кравець).

Дієслова дійсного способу утворюють форми теперішнього, минулого і майбутнього часу.

Дієслова теперішнього часу означають дію, що відбувається в момент розмови про неї. Пройшли дощі, стрясають срібні сльози зелені віти над моїм чолом(Сос.); Прилетять журавлі. Я вже чую їх крик угорі у вечірню годину (Сос.).

Дієслова минулого часу означають дію, яка мала початок, відбулася до моменту мовлення.

Дієслова майбутнього часу означають дію, яка здійсниться або триватиме після розмови про неї: форум відбудеться, на засіданні ради буде доповідати завідувач. (Змінюються за числами й особами)

Теперішній час утворюється додаванням особових закінчень до основи теперішнього часу: читаю, читаємо, читаєш, читаєте, читає, читають.

Минулий час утворюється від основи інфінітива за допомогою суфіксів –в- або без нього у чоло. роді та –л- у жін. і сер. роді: йти, йшов, йшла, йшло.

Майбутній час має синтетичну і аналітичну форми:

Синтетичну форму мають дієслова доконаного та недоконаного виду (знайду, знайдеш, знайдете, знайдуть). Недоконаного виду – шукатиму, шукатимеш, шукатимемо.

Аналітична форма майбутнього часу утворюється поєднанням допоміжного дієслова «бути» в різних особових формах та інфінітива основного дієслова: буду читати, будеш читати, будемо читати, будуть читати.

Дієвідміну дієслова визначають за закінченнями 3-ї особи множини.

І дієвідміна – закінчення – -уть-, -ють- (е-, є-): ведеш, малює.

ІІ дієвідміна – закінчення – -ать-, -ять- (и-, і-, ї-): кричу, кричиш, стояти, стоїш.