Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
відповіді соц.ком..doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
755.71 Кб
Скачать

Класичний приватний університет Комплексна контрольна робота з дисципліни “Теорія та історія соціальних комунікацій”

Варіант 15

  1. Соціальний статус індивіда як комуніканта.

Слід підкреслити, що соціальний статус є історично мінливою і динамічною категорією. Аналіз соціальних ієрархій у різні історичні періоди будь-якої країни свідчить про їх зміну, що відображається і в зміні назв соціальних груп. У процесі соціалізації людини як члена су­спільства може видозмінюватися і його соціальний статус. Динаміка його розвитку визначається головним чином "досягнутими" ознаками.

Отже, соціальний статус багатовимірний. Як відзначав німець­кий соціальний філософ Ю. Хабермас, у ньому об'єднуються нормативні. драматургічні й комунікаційні дії. Нормативні дії орієнтовані на співтовариство людей, драматургічні (мовний етикет) - на учасників взаємодії, комунікаційні - на учасників спілкування як вербального, так і невербального. Соціальний статус - це нібито фокус, у якому перети­наються і заломлюються різноманітні соціальні ознаки людини. За­вдання полягає в тому, щоб, не дивлячись на багатовимірність соціаль­ного статусу, представити його як цілісну категорію соціальної кому­нікації. У зв'язку із цим заслуговує уваги обґрунтування соціолінгвістичного статусу людини як особи в так званому типологічному плані -виділяється система статусних постійних ознак (констант), визнача­ються необхідні й випадкові, первинні й вторинні, явні й опосередко­вані ознаки статусу, їх варіативність, нейтралізація і посилення. Пере­пік показників статусу групується за трьома параметрами - лінгвістич­ному, прагматичному і семантичному.

Які ж ознаки перетинаються в соціальному статусі при його ак­туалізації в комунікації? Які чинники, що визначають соціальний ста­тус індивіда як комуніканта, набувають соціальної значущості? За фу­нкціональним призначенням такі ознаки можна об'єднати в три групи чинників - прагматичні, комунікаційні та когнітивні.

До прагматичних чинників відносяться: вмотивованість комуні­кації, тобто її мета і задум, положення комунікантів у соціальній ієрар­хії суспільства, їх соціальні ролі в конкретній комунікаційній ситуації, соціальна оцінка інформації і адресата.

До комунікаційних чинників відносяться: соціальні норми мов­ної поведінки, мовного етикету - дистанція, поза, орієнтація на співбе­сідника і т.п., типи комунікаційних ситуацій, пов'язаних із різними сферами діяльності, умови міжособистісної, внутрішньогрупової і ма­сової комунікацій, диференціація комунікаційних засобів, залежно від стратифікаційної і ситуативної варіативності комунікації.

До когнітивних (лат. "знання, пізнання") чинників відносяться: об'єм фонових знань комунікантів - реалій навколишнього світу і суспі­льства, соціальних цінностей, самооцінка свого положення в суспільстві, рівень володіння комунікативними засобами для адекватної передачі та сприйняття інформації, здатність правильно інтерпретувати взаємозв'я­зок соціальних і комунікаційних характеристик комунікантів.

Узагальнюючи, можна сказати, що соціальний статус індивіда як комуніканта визначається його положенням у соціальній ієрархії сус­пільства, соціальною роллю в комунікаційній ситуації і рівнем мовної та комунікаційної компетентності.

2. Розвиток журналістикознавства в системі наук про соціальні комунікації. Журналістика у низці інших типів соціальних комунікацій.

Формула спеціальності 27.00.04 - теорія і історія журналістики пропонує наступне її визначення: "галузь науки, яка вивчає теорію, суть, процеси, організаційні форми і структури журналістики в системі соціокомунікаційній діяльності, феномен масової інформації і засобів її розповсюдження, соціокультурні основи взаємодії засобів масової інформації з соціумом". Проблеми, що вивчаються в рамках названої спеціальності, можуть бути перераховані нами в такому порядку: теорія, методологічні основи і міждисципліне дослідження засобів масової комунікації; масова інформація в системі соціальної інформації, міжкультурна комунікація і комунікативістика; глобальні піформаційно-комунікаційні процеси. Вивченню підлягають також проблеми вітчизняної і міжнародної практики у сфері інформаційної політики й інформаційного обміну; журналістикознавство як дослідження текстів, аудиторії та інституцій у системі наукознавства; історія журналістики і журналістикознавства; зарубіжна журналістика і журналістикознавство. Фахівці з теорії та історії журналістки вивчають проблеми засобів масової комунікації, їх класифікації, змістовно-функціональні, техніко-технологічні та інші типологічні особливості; типи, види, жанри журналістських повідомлень; електронні засоби масової комунікації у системі соціальних комунікацій суспільства; інформаційно-аналітичну діяльність засобів масової комунікації. Необхідно відзначити, що увагу згаданих фахівців приваблюють і проблеми інформаційно-когнітивних процесів передачі і сприйняття повідомлень засобів масової комунікації; правові, етичні норми і професійні стандарти в журналістській професії; види, форми, типи, моделі редакційної діяльності; аудиторія засобів масової комунікації, її потреби і особливості сприйняття інформації. Досліджуються проблеми комунікаційних ефектів взаємодії засобів масової комунікації і аудиторії, концепції, методи і технології медійного впливу; специфіка організації управління засобами масової комунікації; економіко-організаційна діяльність засобів масової комунікації, а також вивчаються проблеми системи підготовки кадрів для засобів масової комунікації.

Затверджено на засіданні кафедри Реклами і зв’язків з громадськістю

Протокол №3 від 26.10.2011 р.

Зав.кафедрою _____________ І.Л. Пенчук