Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
відповіді соц.ком..doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
755.71 Кб
Скачать

Класичний приватний університет Комплексна контрольна робота з дисципліни “Теорія та історія соціальних комунікацій”

Варіант 13

  1. Документознавство й архівознавство в системі наук соціально-комунікаційного циклу. Об’єкт і предмет документознавства, архівознавства.

Спеціальність 27.00.02 - документознавство, архівознавство визначається як "галузь науки, яка вивчає теорію, процеси і форми фу­нкціонування документа в оперативному і архівному стані документально-інформаційних систем і комунікацій". Основними проблемми, іцо підлягають дослідженню, називаються теоретико-методологічні оиіови документознавства, архівознавства, документально-архівної, документознавчої професіології, а також - історія діловодства в контексті розвитку діловодних служб, формування документаль­них комплексів і фондів, закономірності розвитку архівних документально-інформаційних ресурсів, сучасна динаміка функціонування потоків управлінської документації. Передбачається вивчати проблеми організації документоутворения, документообігу, роботи з документаль­ними фондами, експертизи цінностей документів, архівно-археографічні основи опису документів в умовах інформаційного суспільства, проблеми оволодіння новітніми документально-інформаційними технологіями, наукові основи організації управління документацією в Україні і за кордоном. Слід вважати цікавими, на наш погляд, проблеми технології створення, збереження і наукового ви­вчення архівних фондів, а також - розвитку і сучасного стану форм і методів документально-інформаційного забезпечення управління в різних сферах соціальної діяльності. Названа спеціальність звертається і до проблем наукового використання документальних фондів і архів­них інформаційних ресурсів, створення науково-довідкового апарату документальних систем; вивчення потреб різних категорій споживачів документальної інформації, доступ до архівних документально-інформаційних ресурсів, наукові основи збереження і забезпечення збереження документів. Претендентів вчених ступенів кандидата і доктора наук за фахом "Документознавство, архівознавство" цікавлять проблеми системології в документознавстві й архівознавстві, а також -міжнародний досвід і співпраця архівних установ; стратегічні напрями удосконалення документознавчої і архівної освіти. Серед проблем, які цікавлять фахівців з документознавства й архівознавства, називають історію становлення і розвитку архівів, архівної справи і діловодства; розробку періодизації становлення і розвитку діловодства, документознавства, документалістики й архівознавства як наукових дисциплін. Вивченню підлягають проблеми історико-культурного значення документальних колекцій і книжкових пам'ятників, документів як артефактів; досліджуються: документне джерелознавство; персоналі]' в документознавстві й архівознавстві; історіографічні аспекти кодикології і палеографії.

2.Біологічна комунікація як генезис соціальної комунікації. Типологія біологічної комунікації.

Біологічна комунікація (що називається «замінним навчанням» чи «економією пізнання» й спирається на біологічну інтуїцію) має чотири етапи розвитку; кожен з яких визначається специфічною комунікативною одиницею. Першим кроком біологічної комунікації було виділення сигналу із діяльності; другий крок полягав у автономному оформленні сигналу в процесі його оптимізації; третім кроком було набуття сигналом характеру знака. Четвертим кроком був процес семантизації комунікативних засобів, який приводив до елементарного символотворення (це уже й був перехід від біологічної комунікації до комунікації власне людини). Виникнення соціально-біологічної комунікації, на сьогоднішній день, має два пояснення – соціологічне й біологічне. З точки зору соціологів, первісною була родинна комунікація, а уже із неї розвинулись комунікаційні системи більш чисельних спільнот. Біологи ж вважають, що комунікація народжується з інстинктивних актів, пов’язаних передусім із досягненням захисту і безпеки, бо саме в цих актах індивід переставав бути окремою особиною, тому що він узгоджував поведінкові акти з діями інших особин, що прагнули одного й того ж: або уникнути тієї ж самої небезпеки, або перемогти одного й того ж ворога.

У біологічній концепції маються на увазі не процеси підлаштування поведінки індивіда до свого виду в цілому, а співвіднесення поведінкових актів з діями особин, котрі також прагнуть втекти від небезпеки чи перемогти ворога. Така координація виникає у рої, табуні, стаді, групі. Програми поведінки особин у таких угрупуваннях спрямовані, по-перше, на диференціацію товаришів-партнерів й ворогів, по-друге, - на колективну дію товаришів-партнерів (загальна втеча, маскування, напад, попередження, переслідування і т. ін.). Такі колективні дії потребували точної й досить витонченої координації актів поведінки у залежності від селекційної вигоди. Найвищу селекційну цінність мали, по-перше, здібність особини до налаштування на партнера (партнерів) і узгодження з ним (ними) власного стану для захисту, безпеки, спасіння, по-друге, здібність угрупування до ситуаційного обміну інформацією між його членами. У процесі розвитку різних видів завдяки селективним перевагам комунікації у філогенезі сформувались оптимальні варіанти комунікативної координації поведінкових актів.

Найпростішою формою «комунікативної спільноти» є «анонімне скопичення», «анонімний табун» (Лоренц), який демонструють передусім риби, а також деякі комахи, птахи, ссавці і навіть люди. Натовп людей під час паніки перетворюється на «анонімний табун». У ньому відбувається «еволюційна регресія», тобто актуалізуються нижчі, історично більш примітивні прошарки психіки: «свідома особистість зникає» (Г. Лебон), ситуативно знижується роль особистісного досвіду, індивідуальної й рольової ідентифікації, здорового глузду, почуття й поведінка окремих особин приймає один і той же вектор.

Більш складну систему комунікації мають «суспільні комахи» (терміти, бджоли, мураші), що мають уроджені програми колективної комунікації (більшість суспільних комах передають інформацію, в основному, шляхом комбінації тактильних і хімічних сигналів), від яких деякі біологи захоплюються настільки, що говорять про «цивілізацію комах, яка нічого спільного не має із цивілізацією людини».

Самим знаменитим прикладом комунікації тварин у природі є, мабуть, так звана «мова танцю» бджіл.

Наступний щабель у розвитку суспільної комунікації тварин демонструють птахи. Навіть у домашніх курей чітко визначені сигнали повітряної та земної небезпеки, харчовий сигнал, котрий змінюється в залежності не тільки від якості й кількості їжі, а й навіть від чисельності курячої «аудиторії». Більш складне соціальне життя – родинно-суспільне – засноване на локальній структурі захищених ділянок, демонструють птахи, що гніздяться колоніями.

Наступний щабель тваринної комунікації демонструють ссавці. Вовча зграя заснована на диференційованих, залежних від навчання взірцях комунікативної поведінки: міміка (попередження, загроза, заспокоєння), жести покори, колективне координоване переслідування здобичі [18].

Найвищу форму біологічної комунікації демонструють групи приматів. (Група – це такий різновид суспільної біологічної організації, в якому об’єднувальні реакції тісно пов’язані з індивідуалізацією її членів. Найважливішою передумовою виникнення групи є персональне упізнавання партнерів у будь-яких обставинах, а найважливішою ознакою – наявність особистісної любові та дружби).

Отже, розглянувши первісні витоки колективної комунікації у тваринному світі, ми можемо зробити такі висновки: 1) специфіка комунікаційних систем різних живих істот зумовлена, у першу чергу, а) особливостями морфології й анатомії організмів, б) фізичними умовами середовища, в) соціальною організацією; 2) зовнішня і глибинна єдність різних комунікаційних систем зумовлена загальними принципами комунікаційної доцільності й еволюційними закономірностями природного відбору; 3) розподіл комунікаційних систем на «вищі» і «нижчі» («вищі» - якщо комунікаційна система схожа на мову людей, «нижчі» - якщо ні) не є орієнтованим на такий важливий критерій як екологічна доцільність відповідної комунікаційної поведінки; 4) комунікаційна система людини (у тому числі і масова) якісно вирізняється за своєю складністю й поліфункціональністю від комунікаційних систем тварин; але при цьому у ній присутня велика кількість невербальних компонентів, ізоморфних аналогічним компонентам комунікації тварин; це є підтвердженням того факту, що при всій специфічності соціальної природи людини (людська мова є основою демаркаційної лінії, що відокремлює людей від тварин) її масова комунікація формувалась, спираючись на форми взаємодії, комунікації, зв’язку індивідів і популяцій у тваринному світі.

Затверджено на засіданні кафедри Реклами і зв’язків з громадськістю

Протокол №3 від 26.10.2011 р.

Зав.кафедрою _____________ І.Л. Пенчук