Практична робота №3

Тема: Правила накладання пов’язок при пораненнях та шин при переломах

Мета роботи:

1. Засвоїти різні види пов’язок при пораненнях та правила їх накладання на частини тіла.

2. Вивчити правила іммобілізації кінцівок табельними чи підручними засобами.

1. Загальні відомості

Для перев’язування ран застосовують марлеві бинти, марлеві салфетки, вату, інколи хустинки, а якщо їх немає будь-який підручний матеріал: сорочку, хусточку, рушник тощо. Речі ці не стерильні, але ними можна користуватися, якщо прогладити з обох боків гарячою праскою, потримати над вогнем.

Пов’язка – це асептичний засіб у вигляді перев’язувального матеріалу, яким закривають рану. Вона складається з двох частин: внутрішньої, яка торкається рани (завжди має бути стерильною) і зовнішньої, яка закріплює і утримує пов’язку на рані. Внутрішньою частиною пов’язки є, як правило, серветка з марлі, що має прошарок гігроскопічної вати для вбирання крові та гною. Як підручний засіб краще використати чистий м’який рушник. Зовнішня частина – бинт, за допомогою якого серветка закріплюється на рані. Замість бинта можна використати відрізки будь-якої тканини (краще не кольорової). В окремих випадках можна скористатися поясом чи ременем.

Найбільш пристосовані для надання першої медичної допомоги табельні засоби. Вони виготовляються промисловістю і надходять у продаж у спеціальних пакетах, що забезпечує їх стерильність. Серед табельних засобів поширені перев’язувальні пакети, стерильні серветки, стерильна і нестерильна вата, косинкові пов’язки, опікові пов’язки, лейкопластир тощо.

Перев’язувальний пакет складається з ватно-марлевої подушечки розміром 32*17,5 см, пришитої до одного кінця бинта. Деякі пакети містять дві подушечки (для наскрізних поранень), причому одна з них вільно пересувається вздовж бинта 10 см завширшки та 7 м завдовжки. Перев’язувальний пакет стерильний, запакований у пергаментний папір. Інколи він має зовнішню обгортку з прогумованої тканини, яка краще зберігає стерильність і у разі необхідності може бути використана для герметизації рани. На обгортці кожного пакета подається інструкція щодо його застосування.

Бинт являє собою смугу з марлі шириною від 6 до 20 см і довжиною до 10 м. Згорнута частина бинта називається голівкою, вільний кінець – початком. Так само як і пакети, стерильні бинти мають герметичну пергаментну обгортку.

Серветки – це згорнуті у кілька разів чотирикутні відрізки марлі. Розрізняють великі – 70*68 см і малі – 68*35 см серветки. В упаковці їх, як правило, 20 штук.

Пов’язка опікова має широку подушечку – 65*45 см, до якої замість бинта пришито шість смужок тканини для її фіксування. Таку пов’язку можна використовувати і під час численних поранень.

Вата – матеріал, який виготовляється з целюлози, обробленої особливим способом. Є вата стерильна (для виготовлення внутрішньої частини пов’язки) і нестерильна (для компресів, прокладок, накладання стискальної пов’язки).

Косинкові пов’язки використовуються для закріплення бинтів, серветок, для фіксування кінцівок у разі поранень.

Бинти еластичні трубчасті являють собою прогумовані кільцеві сітки. Використовують їх для фіксування пов’язок на голові, грудях, ліктьовому, плечовому, колінному суглобах, на стопі, пальцях тощо. Відповідно до призначення існують бинти трьох номерів.

Лейкопластирні пов’язки – міцні клейкі смуги, якими закривають і герметизують невеликі рани, закріплюють бинти та серветки. Існують спеціальні лейкопластирі: бактерицидні, перцеві та інші.

Процес накладання пов’язки називається перев’язкою.

Під час накладання первинної пов’язки важливо не викликати зайвого болю у потерпілого.

При наданні допомоги потрібно дотримуватися таких правил: вимити руки з милом і, якщо можливо, протерти кисті рук спиртом, горілкою, кінчики пальців змастити йодом; підготувати матеріал для перев’язки; обережно зняти або розрізати одяг, починаючи зі здорової частини тіла і переходячи на травмовану, щоб відкрити рану, але ні в якому разі не торкатися її руками чи будь-якими предметами, не можна відривати від рани тканину, що прилипла (в цьому випадку слід обережно обрізати її ножицями навколо рани і потім накласти пов’язку), обтерти кров навколо рани; краї рани змазати йодом. Не можна промивати рану будь-яким розчином, тому що інфекція зі шкіри попадає в глибокі частини рани. Якщо рана забруднена землею, трісками, вугіллям, можна обережно чистою марлею зняти грязь. Одяг надівають у зворотній послідовності: спочатку на травмовану частину тіла, потім – на здорову.

На рану кладуть марлю (стерильну), потім вату, фіксують пов’язку бинтом. Пов’язка має бути накладена щільно, але не дуже туго (щоб не порушити кровотік), і закріплена так, щоб бинт не сповзав і не розмотувався. Витки бинта не повинні утворювати кишень, вони накладаються один на один у вигляді черепиці, закриваючи половину ширини попереднього витка (крім другого оберту). Розкочуючи, його головку потрібно тримати в правій руці, а лівою притримувати розгорнутий кінець та розгладжувати його ходи. Таким чином, витки бинта спрямовують майже завжди зліва направо. На початку бинтування і в кінці його роблять закріплюючі витки бинта. При першому оберті бинта потрібно перегнути його кінець і прихопити другим обертом, який накладається на перший, тоді бинт буде закріпленим. Кінець бинта можна закріпити шпилькою або розірвати кінець бинта вздовж на дві стрічки і зав’язати їх. Бинтування виконують у напрямку знизу вгору і з середини назовні. При бинтуванні роблять перегини (рис. 3.1).

Рис. 3.1. Спіральна пов’язка з перегином.

Первинна пов’язка часто прилипає до рани внаслідок висихання крові, що її просочує, і зняти її без пошкодження рани можна, лише застосувавши пероксид гідрогену, яким слід добре змочити місце навколо рани і саму рану. Інакше рана може відкритися, що створює загрозу її інфікування чи кровотечі.

Для польових умов передбачені індивідуальні перев’язувальні пакети першої допомоги. Пакет розривають, не порушуючи його стерильності. Вийнявши стерильний перев’язувальний матеріал із паперу, його розгортають так, щоб не торкатися внутрішнього боку бинта і подушечок. Подушечками прикривають вхідний і вихідний отвори рани.

До типових пов’язок, які накладаються на різні області тіла за допомогою вище перелічених перев’язувальних засобів, відносять такі.

1. При пораненнях голови основними типами пов’язок є пов’язки “чепець” (її ще інколи називають “шапка Гіппократа”), “вуздечка”, а також хрестоподібна і пращоподібна пов’язки.

1. Пов’язку на око накладають так: двома ходами бинта закріплюють його навколо лоба, потім із потилиці бинт ведуть під вухом, через око на лоб і знову повертаються до потилиці. Ходи бинта чергують. Пов’язку закріплюють навколо лоба і потилиці (рис. 3.2).

Рис. 3.2. Пов’язка на око.

Пов’язку на вухо накладають, починаючи з двох ходів, які закріплюють пов’язку навколо шиї. Наступний хід роблять вгору через голову, починаючи його за здоровим вухом і закінчуючи проведенням через пошкоджене вухо. Далі бинт ведуть знову навколо шиї на потилицю, потім на лоб і навколо лоба і т.д.

2. Хрестовидна пов’язка на потилицю (шию, гортань). Той, хто надає допомогу, стає ззаду пораненого. Спочатку бинт закріплюють навколо голови, потім його спускають з потилиці на шию і ведуть навколо шиї, потім піднімають бинт знову на потилицю і проводять навколо голови через лоб (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Хрестоподібна пов’язка.

3. Пращоподібну пов’язку застосовують для перев’язування ран в області носа, лоба, підборіддя, губ і потилично-тім’яної частини голови. Середину розрізаного на кінцях бинта накладають на рану, а роздвоєні кінці пращі відповідно зв’язують навколо голови, одна пара кінців має перехрестити іншу (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Пращоподібні пов’язки на обличчя:

а) праща; б, в, г) пов’язка на ніс, лоб і підборіддя (нижню щелепу).

4. Пов’язку “чепець” накладають, як правило, на рани тім’яної волосистої частини голови, закріплюють пов’язку стрічкою бинта за нижню щелепу. Від бинта відрізають (відривають) шматок довжиною 0,5 – 1 м. Його накладають на тім’я, а кінці спускають вниз попереду вушних раковин і дають держати потерпілому або помічнику для підтримки у натягнутому стані. Потім бинт прив’язують до одного з кінців на рівні вуха і проводять через лоб на протилежний бік (або навколо голови роблять круговий закріплювальний хід, дійшовши до вертикальної смуги). Тут два рази обкручують навколо кінця стрічки, вертаються через тім’я, ведуть косо, щоб накрити нову частину голови, і так роблять доти, доки бинт не покриє весь череп. Після цього двома-трьома круговими турами бинта навколо голови закріплюють пов’язку. Кінці бинта, які висять, зав’язують під підборіддям (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Пов’язка у вигляді “чіпця”.

5. П ов’язка типу “вуздечка” використовується, якщо уражено більшу частину голови, зокрема обличчя (рис. 3.6). Після двох-трьох кругових турів бинта через лоб і потилицю, його ведуть на шию і підборіддя, роблять кілька вертикальних ходів через підборіддя і тім’я. Потім з-під підборіддя бинт ведуть по потилиці і спускають на передню частину підборіддя. За кілька кругових ходів він поступово переміщується на шию і гортань. Коли вкрита вся травмована частина, бинт закріплюють за допомогою липкого пластиру чи шпильки.

Рис. 3.6. Пов’язка на голову у вигляді “вуздечки”.