
- •Буковинський університет
- •Дискретна математика
- •Навчально-методичний посібник
- •Чернівці
- •Задачі та вправи 12
- •Задачі та вправи 28
- •Тема „Алгебра лінійних множин”
- •Способи задання множин
- •Порожня множина ()
- •Операції над множинами
- •Універсум (u)
- •Множина підмножин
- •Алгебра множин
- •Узагальнення операцій над множинами
- •Задачі до теми „Алгебра лінійних множин”
- •Тема „Відношення і функції”
- •Окремі випадки відношень
- •Властивості композицій:
- •Властивості відношень
- •Основні властивості відображень
- •Відношення еквівалентності
- •Відношення порядку
- •Відношення рівнопотужності
- •Властивості скінченних множин
- •Властивості зчисленних множин
- •Задачі до теми „Відношення і функції”
- •Тема „Булеві функції”
- •Способи задання булевих функцій
- •Булеві функції однієї змінної
- •Область визначення булевих функцій
- •Елементарні функції алгебри логіки
- •Булевий простір
- •Властивості функцій
- •Деякі операції над висловленнями
- •Формули в алгебрі логіки
- •Основні тотожності
- •Правила
- •Принцип двоїстості
- •Типи булевих функцій
- •Канонічні форми перемикальних функцій
- •Досконалі диз’юнктивні нормальні форми перемикальних функцій
- •Досконалі кон’юнктивні нормальні форми перемикальних функцій
- •Властивості досконалих форм
- •Скорочена диз’юнктивна нормальна форма перемикальних функцій
- •Утворення скороченої диз’юнктивної нормальної форми методом Квайна
- •Метод Квайна-Маккласкі
- •Утворення мінімальних кон’юктивних нормальних форм
- •Алгоритм утворення мінімальної кнф
- •Геометричне подання функцій алгебри логіки
- •Спрощення булевих функцій
- •Задачі до теми „Способи задання булевих функцій. Операція суперпозиції”
- •Задачі до теми „Істотні та фіктивні змінні”
- •Задачі до теми „Спеціальні види формул. Диз’юнктивні і кон’юнктивні нормальні форми. Поліном Жегалкіна”
- •Задачі до теми „Замкнуті класи і повнота системи булевих функцій” Важливіші замкнуті класи булевих функцій
- •Задачі до теми „Класи функцій, що зберігають константи”
- •Задачі до теми „Двоїстість і клас самодвоїстих функцій”
- •Задачі до теми „Монотонність і клас монотонних функцій”
- •Повнота систем булевих функцій
- •Тема „Рекурсивні функції”
- •Частково-рекурсивні функції
- •Тема „Скінченні автомати. Машина Тьюринга”
- •Машина Тьюринга
- •Тема „Основні поняття і властивості алгоритмів”
- •Основні вимоги до алгоритмів
- •Основні властивості алгоритму
- •Тема „Формальні системи. Алгебра висловлювань”
- •Аксіоматичний спосіб опису висловлювань
- •Властивості числення висловлювань
- •Задачі до теми „Алгебра висловлювань”
- •Тема „Логіка і числення предикатів”
- •Рівносильність формул
- •Задачі до теми „Логіка і числення предикатів”
- •Тема „Алгебри. Типи алгебр. Алгебраїчні системи”
- •Гомоморфізм та ізоморфізм алгебри
- •Типи алгебр
- •Алгебраїчні системи
- •Тема „Елементи комбінаторики”
- •Формула включень і виключень
- •Рекурентні співвідношення
- •Основні властивості кількості сполук
- •Біном Ньютона
- •Властивості розкладу бінома Ньютона і біномних коефіцієнтів
- •Поліномні твірні функції
- •Розміщення і функціональні відображення
- •Розбиття
- •Поліномна формула
- •Задачі до теми „Комбінаторика”
- •Тема „Графи”
- •Задання графа за допомогою матриці інцидентності та списку ребер
- •Задання графа за допомогою матриці суміжності
- •Локальні степені вершин графа
- •Частини графа, суграфи та підграфи
- •Операції з частинами графа
- •Маршрути, ланцюги та цикли
- •Цикломатичне число графа
- •Задачі до теми „Графи”
- •Література
- •Навчальне видання Пукальський Іван Дмитрович,
- •Лусте Ірина Петрівна,
- •Дискретна математика
Властивості композицій:
BA AB;
D(BA) = (DB)A;
(BA)-1 = A-1B-1.
Подання композицій відношень матрицями та графами
Твердження 1. Матриця композиції відношення C = AB утворюється як добуток матриць відношень B та A. Якщо cik > 1, то їх замінюємо на 1.
Приклад.
=
.
Нехай A X Y, B Y Z. Для того, щоб побудувати граф C = BA, потрібно до графа відношення A добудувати граф відношення B. Граф відношення дістанемо, якщо вилучимо вершини, які відповідають елементам множини Y. При вилучені вершини yi кожний шлях, що проходить через неї від вершин множини X до вершин множини Z, замінюється однією дугою з тим самим напрямком
x1
x2
x3
x4
x5
y1
y2
y3
y4
z1
z2
z3
x1
x2
x3
x4
x5
z1
z2
z3
Властивості відношень
Нехай A – бінарне відношення у множині X (A X X). Тоді відношення A є:
рефлексивним, якщо x X (xAx), якщо виконується між елементом і ним самим, тобто E A;
антирефлексивним, якщо A E = , тобто якщо співвідношення xiAxj виконується, то xi xj;
симетричним, якщо A = A-1, тобто при виконанні співвідношення xiAxj виконується співвідношення xjAxi, наприклад, відстань між двома точками;
асиметричним, якщо A A-1 = , тобто із двох співвідношень xiAxj й xjAxi хоча б одне з них не виконується;
антисиметричним, якщо A A-1 E, тобто обидва співвідношення xiAxj й xjAxi одночасно виконуються тоді й тільки тоді, коли xi = xj;
транзитивним, якщо AA A, тобто з виконання співвідношень xiAxj й xjAxk випливає виконання співвідношення xiAxk.
В матриці рефлексивного відношення всі елементи головної діагоналі – одиниці. В матриці антирефлекснивного відношення всі елементи головної діагоналі – 0. Матриця асиметричного відношення така, що всі елементи головної діагоналі 0 й немає жодної пари одиниць на місцях, симетричних відносно головної діагоналі. Матриця транзитивного відношення характеризується тим, що коли aji = 1 й akj = 1, то aki = 1, причому наявність одиничних елементів на головній діагоналі не порушує позитивності матриці. Матриця антисиметричного відношення має ті самі властивості, що й асиметричного, за винятком вимоги рівності нулеві елементів головної діагоналі.
Граф рефлексивного відношення характеризується тим, що петлі є у всіх вершинах, граф антирефлексивного відношення не має жодної петлі.
Для симетричного відношення вершини графа можуть бути пов’язані тільки парами протилежно спрямованих дуг.
Граф транзитивного відношення характеризується тим, що коли через деяку сукупність вершин проходить шлях, то існують дуги, які з’єднують будь-яку пару вершин з цієї сукупності в напрямку шляху. Такі графи зображають тільки цей шлях і називаються графом редукції.
Н
априклад,
для п’яти вершин
Означення.
Декартовим
добутком A1
A2
… An
=
множин A1,
A2,
…,
An
називають множину
C = {(a1, …, an), a1 A1, a2 A2, …, an An}
Якщо A1 = A2 = … = An, то множину C = A1 A2 … An називають прямим степенем множини A і позначають An.
Означення. Підмножину R An називають n-місним відношенням на множині A, якщо (a1, …, an) R.
Приклади. Відношення на множині точок дійсної множини:
відношення „знаходитися на однаковій відстані від початку координат” виконується для пар точок (3, 4) і (-2,
), але не виконується для (3, 4) і (1, 6);
відношення „бути симетричним відносно осі X” виконується для всіх пар точок (x1, y1) і (x2, y2), які задовольняють умову x1 = x2, y1 = y2.
Функціональні відношення. Відношення f X Y називається функціональним, якщо його елементи (впорядковані пари) мають різні перші координати: x D0(f) y ((x, y) f), тобто кожному x X відповідає тільки один елемент y Y.
Якщо D0(f) = X, то функціональне відношення f називається всюди визначеним. Матриця функціонального відношення місить y у кожному стовпці не більше як один одиничний елемент, а його граф характеризується тим, що з кожної вершини може виходити тільки одна дуга (враховуючи петлі).
Приклад. Нехай X = {x1, x2, x3, x4, x5, x6} та Y = {y1, y2, y3}. Відношення A = {(x1, y1), (x2, y2), (x3, y1), (x5, y3), (x6, y1)} очевидно є функціональним.
Нехай: X = {1, 2, 3, 4} й Y = {1, 4, 9, 16, 25}, тоді B = {(1, 1), (2, 4), (3, 9), (4, 16)} є функціональним відношенням.
Функції та відображення. Усяке функціональне відношення можна розглядати як функцію: y = f(x), чи xfy, або (x, y) f. Потрібно розглядати функцію f, як множину впорядкованих пар (відношення) і значення функції y = f(x) як другу координату однієї з таких пар.
Відношення обернене до функціонального загалом не є функціональним.
Приклад.
A-1
= {(y1,
x1),
(y1,
x3),
(y1,
x6),
(y2,
x2),
(y3,
x5)}
не є функціональним. Якщо функціональне
відношення f
X
Y
всюди визначено на X(D0(f)
= X),
то його називають відображенням множини
X
в Y:
X
Y.
Очевидно, що відмінність між відображенням та функцією зводиться до способу означення цих відношень на множині X, причому відображення потрібно розглядати як окремий випадок функції.
Типи відображень. Якщо будь-який елемент з Y є образом принаймні одного елемента з X, то кажуть, що множина X відображується на Y (явище сур’єкції, або накриття)
X
x
f(x)
Y
Я
X
x1
Y
f(x1)
f(x2)
x2
Відображення, яке є одночасно сюр’єктивним та ін’єктивним називається бієкцією (накладанням). Це означає, що між елементами X й Y існує взаємно однозначна відповідність.
X
Y
f
x
f(x)
f
-1
Якщо f – взаємно однозначне відображення, а X = Y, то f: X X називається відображенням множини X на себе. Елементи (x, x) X X утворюють тотожне відображення E, причому ff -1 = f -1f = E.
Образи і прообрази. Сукупність усіх елементів, образом яких є заданий елемент y, називається повним прообразом елемента y і позначається f -1(y).
Приклад. A-1 = {(y1, x1), (y1, x3), (y1, x6), (y2, x2), (y3, x5)}, f -1(y1) = {x1, x3, x6}.
Сукупність елементів f(x), які є образами всіх елементів множини X називається образом цієї множини f(X), де x називається прообразом, y – образ (значення).