Климентій смолятич

Післання, написане климом митрополитом руським хомі пресвітеру, витлумачено афанасієм монахом1

(Уривки)

Господи, благослови, Отче!

Прочитавши писання твоєї любові, хоча і з запізненням, зачудувався і, у пам'ять свою вельми заглибившись, здиву­вався розсудливості твоїй, улюблений мені у Господі брате Хомо. € у листі твоєму осуд з любов'ю нашого марнослав­ства, і так про це з радістю зачитав я перед багатьма слу­хачами і перед князем Ізяславом твоє преславне до мене писання. І хоча усвідомив вину, про яку мені ти пишеш, ти, улюблений, не суди суворо грамоту, що написав тобі.

Речеш мені: «Вихваляєшся, коли пишеш, філософом себе виставляючи», та перш за все себе викриваєш. Коли до тебе я так писав? Не писав і не мав писати. Речеш мені: «Філософією пишеш», та це вельми криво пишеш, ніби полишив я поважні писання та писав од Гомера, і од Аріс- тотеля, і од Платана, що серед грецьких стовпів уславлені були. Тож як писав, та не до тебе, а до князя, та й до нього не часто. А те що бідкаєшся ти, що тебе зачепив, Бог свідок, не спокушав твого благого розуму, а лише просто писав про те, що не спроможний був зрозуміти. Тож даремно посилаєшся ти на вчителя твого Григорія, кажучи: «З Григорієм бесідував про спасіння душі», а хіба гудив коли або докоряв я Григорієві? То ще сповіщаю, що не лише праведний, але й пре­подобний він. А як не буде це зухвалістю, то святий він! Опріч того, як не він учив тебе, то не знаю, звідки ж хочеш душі, що доручені тобі наставляти, адже Григорію і тобі невідомо багато чого. Та дивно говориш про мене, що «Слави шукаю», тож скажу тобі про марнолюбців, які долучають дім до дому і село до села, ізгоїв і сябрів, і борті, і покоси, і лани, і пустища. Та од усього цього я, окаянний Клим, вільний цілком, та замість

¹ Друкується за: Історія філософії України. Хрестоматія. К.. 1993.

51

домів та сіл, і бортів, і покосів, і ланів, і сябрів, і ізгоїв — землі чотири ЛОКТІ у мене, щоби могилу викопали. І у цієї могили самовидців багато. Тож як могилу свою бачу по сім разів кожного дня, нащо ж марнославство мені? Немає шляху іншого до Церкви, опріч могили!

Схотів би слави, то не було б дива у цім. За словами великого Златоуста, багато хто хотів до багатства з пре­зирством ставитись, а до слави — жоден, і передусім шукав би я владу по силі своїй. Та лише Той, хто збагнув серця 1 утроби, Він один знає, як молився я, щоби позбавитись влади! Знову ж усе за Його велінням, і коли трапиться що, противитися цьому марно є.

Тому, улюблений, не даю тобі відповіді та на питання твоє благий розум твій спрямовую: чи належить ретельно додивлятися Божественних Писань?

Йдемо за блаженним Соломоном, що сказав притчами: «Як обіпреш око своє на Нього, ні з ким не зрівнятись тобі». Що й Соломон, слави пошукуючи, так пише? Або: «Пре­мудрість сотворила храм і поставила сім стовпів» [Пр., 9, 1]. «Премудрість» є божество, а «храм» — людство, як у храм, вселився у плоть, яку прийняв її от Пречистої Владичиці нашої Богородиці істинний наш Христос Бог. А «поставила сім стовпів» — це сім соборів святих і богоносних наших отців.

Або ж знову, як каже той, хто Соломона породив: «Бо полюбили раби твої каміння і порох його жаліють» {Пс., 101, 15]. То хіба про камінь чи прах Бог Отець говорить? Ото, коли звелиш, улюблений, вважатиму, що про каміння і прах ідеться. Се Бог Отець про апостолів говорить. Як прочитати книги Буття боговидця Мойсея: «Рече Господь Бог: «Ось став Адам, як і ми, і як один од нас, і нині най не протягне руки взяти от дерева життя» [ІМ. З, 22], тож чи читаю я марновірства заради?...

Ось бо і в Євангелії наказує Господь наш Ісус Христос, промовляючи: «Чоловік один спускався з Єрусалима до Єрихону і розбійникам попався, і роздягли його і ран за­вдали» [Лк. 10, ЗО], Єрусалим розуміємо як Едем, Єрихон же — світ. Чоловік — це Адам. Розбійники — біси, звабою тих багатотканого одягу лишився. Рани ж, розумій,— гріхи. Що філософією писав,— не відаю.

Христос промовляв до святих учнів і апостолів: «Вам дано відати тайни царства, а іншим в притчах» [Лк. 8, 10]. Чи це, улюблений, філософія, що нею слави шукав у людей? Як описали євангелісти дива Христові, хочу

52

зрозуміти праведно і духовно. Що вбачати мені у дочці Яіра князя? Питаю правдиво, і каже мені: те і те є. Що вбачати мені в дочці хананеянки — хочу звідати духовно. Що є кро­воточива? Шукаю я значення слова. Що є «п'ятьма хлібами і двома рибами» — питаю Євангеліста. Що є «всохла смо- ковниця» — питаю про значення слова...

Усі ж оці божественні Господа нашого Ісуса Христа зна­мення і чудотворення, що у Святім Євангелії поминаються, по волі своїй спом'янув я ті, що святі та-божественні Отці наші, наслідуючи слова Господні, додали, щоби пояснити і витлумачити, що те і те є. Вельми корисно і гарно, і похваль­но, і не так дивно і славно, як істинно, що Господь наш, ділом чудеса і знамення сотворивши, показав, воскре­сивши дочку Яіра князя, що мертвою і повністю душі поз­бавленою була. А як хананеянку спом’янемо, і крово­точиву, і п'ять хлібів, і дві риби, і всохлу смоковницю або ту вдовицю, що вкинула два мідяки в святилище, або ловитву риби, про що у Дуки йдеться, 1 про зцілення хво­рого на водяницю — усе це дійсно так було, як Євангеліст каже, що Господь наш не притчею, а ділом божественним свої знамення і чудеса показав...

Усе, що сказав я тобі, Соломон прорік: Давай сім частин або й вісім [Екл. 11,2], то пошуку усього цього зі старанням називати марновірством звелиш, улюблений? Пригадую знову названого тобою вчителя Григорія, якого я святим нарік, не соромлячись. Та не засуджуючи його, сказати хочу по істині. Григорій знав альфу, як і ти, і віту, хоча й усю, письмо у двадцять чотири літери. А чи знаєш ти, що є мужі, я самовидець, які можуть сказати альфу, щоб правдивим бути, на сто, або двісті, або триста, або чоти­риста і віту також. Роздивляйсь, улюблений, вдивлятись належить і розуміти, як усе існує і утримується та вдоско-. налюється силою Божою: жодної немає допомоги, окрім до­помоги Божої, ніякої немає сили, окрім сили Божої, бо все, як сказано, все, що схотів, Він сотворив на небесах, і на землі, і у морі, і в усіх безоднях, і решта ...

Дуже дивуюся, брате, чого сягнув з тобою Григорій, як про все оце не дав тобі подивитись, ото ж дивуюсь!..

Написав я шістнадцять оповідей, що дивні суть і похвали гідні, що не подані у церковнім читанні із-за величі думки І глибини потаємної та дивних слів.

53