мистецького сталю, ПЄіШОЇ позитивної релігійности ТОЩО, є піднесенням цих конкретних форм культури у сферу аб­солютної правди...

Не треба думати, що неможливі зовсім «помилки» у філософії. Але джерело та характер цих помилок є інші, ніж звичайно собі уявляють. «Помилки» мають головним чи­ном «негативний» характер — є негацією якоїсь реаль- їдасти, якої не помічає автор тісї чи іншої теорії. Іншими словами — помилковість у філософи є проголошення «од­нобічного» і обмеженого абсолютно вірним та безумовним. Так* кожна «філософія»', кожна окрема система, що хоче бачити у собі реалізацію абсолютної правди, стає помилковою. Кожна національна філософія, що хоче бачити у собі єдину й усю правду« стає на хибний шлях.

3. Розвиток філософи

Хід розвитку філософічної думки е тому ніби перехід від однієї часткової правди до другої, від однієї «однобічності!» до другої і може бути безплідним хитанням між цими одно­бічними, обмеженими правдами, а іноді — підняттям над тими однобічностями, що в даний історичний момент реп­резентовані у даного народу, в даній культурі, злиттям цих «однобічностей» у єдність, до «синтези» їх. І ця синтсза залишається все ж обмеженою, однобічною, але вона, в ос кільки вона зливає два однобічні означення Абсолютно­го, є тим самим вже «вища», ближча до абсолютної правди. Розвиток філософїї і нолягає головним чином у цих момен­тах синтези.

Звернувши увагу на цей «синтетичний» характер філософічної творчости, ми зрозуміємо і те, що ті основні посилки, які лежать в основі синтези, повинні бути якнай­більшим «доповненням» одна однієї, себто повинні бути нротийними одна одній. Розвиток філософії і с дійсно рух між протилежностями і через протилежності до синтези.

Такий є рух цих протилежностей і в межах кожної національної філософії. Тому-то можна говорити, що у кожної національности звичайно репрезентовані якісь дві полярно-протилежні течії. Так само можна бачи ти поляр­но-протилежні устремління і в кожну історичну епоху, так само полярні протилежності розвиваються і в межах кож­ної окремої течії чи напрямку. Але ці полярні протилеж­ності мають між собою щось спільне, завдяки чому вони —

490