НАРИСИ з історії філософі! на УКРАЇНІ¹

(Уривки)

ФІЛОСОФІЯ І НАЦІОНАЛЬНІСТЬ

1. Нація і людство

(В можливі два ріжні скрайні погляди на те, що таке є національна осібність і яке її значіння. Ці погляди вже дуже давно існують і дуже давно поборюють один одного. Один із цих поглядів можна назвати раціоналістичним, другий — романтичним. З пункту погляду раціонального може здаватись, що перший з них є цілком консеквентний і «само собою зрозумілий». Він базується на цілком логіч­них аргументах і промовляє до нашого розуму. Тому не дивно, що ми дуже часто зустрічаємо його в історії людської думки, що він повстає знов і знов, скільки б не боролося з ним інше розуміння проблеми нації — «романтичне».

...Цілком ясно, як треба з цього пункту погляду розв'язати питання про відношення між нацією та людст­вом, між національним та вселюдським,— кожна нація є тільки обмеженим і однобічним розкриттям людського іде­алу. Але лише в оцих обмежених і однобічних здійсненнях загальнолюдський ідеал і є живий. Тому кожна нація якраз в своєму своєрідному, оригінальному, у своїй «однобіч­ності» і обмеженості і мас вічне, загальне значіння. Як живі, ріжноманітні людські індивідууми у суспільстві, так конк­ретні, ріжноманітні нації з’єднані в людстві. Тільки через них і в них людство є можливе. Тому-то романтичний пог­ляд на націю аж ніяк не веде до національної виключносте і національного засліплення. В той час як на грунті раціональної теорії нації часто буває, що представник яко­гось окремого національного типу свій національний тип приймає за єдиний «правильний», єдиний вічно цінний, для представника романтичної теорії це значить просто піти проти передпосилок власної думки, і це було б мож­ливо, лише коли б він залишив основи власної теорії...

1 Друкується за: Чижевськай д Нариси з історії філософії на Україні.

К., 1992.

488

Так само, як на націю, можна дивитись і на усі продукти національної культури — на національне мистецтво, науку, філософію. Є два погляди на філософічне знаття, шо якнай­тісніше зв'язані з тими, про які ми говорили у відношенні до нації.

На розвиток філософії можна дивитись як не процес постійного накульгування окремих пізнань. Філософія складається, мовляв, із окремих тверджень, вірних або невірних. Розвиток філософії і є процес збільшення кіль- кости вірних тверджень та спростовання і відкидання невірних. Отже, історія філософії є історія помилок людського духа. Поскільки помилки виправляються, відпа­дають, постільки ми маємо справу вже з надісторичним. Цьому поглядові треба протиставити інший, який був найбільш рішучо та послідовно розвинений на початку XIX віку Гегелем. Абсолютна правда не може розкритися ні в якому закінченому вияві. Кожний окремий вияв абсо­лютної правди, тобто кожне окреме філософічне тверджен­ня, що ми маємо в історії розвитку людської думки, є лише часткова правда, фрагмент, уривок абсолютної правди, є неповний і недосконалий відблиск Абсолютного. Ця «не­повнота» є причиною змін і боротьби ідей в історії думки. Одна неповна правда бореться з іншою, теж неповною та частковою. Ллє і усяке сполучення таких « неповних», «час­ткових» правд в єдність, усяка їх «синтсза», яка може бути досягнена обмеженим людським розумом, с необхідно теж неповна, теж часткова і тому вимагає знов доповнення. Тому ані на одній синтезі історичний розвиток філософії не кінчається, тому повстають усе нові й нові противенства між світоглядами та пунктами погляду, що сполучаються та з'єднуються в усе нових і нових синтезах — кроках до без­межної повнота, абсолютної правди.

Так ми розуміємо значіння факту існування багатьох «філософій», себто багатьох «шкіл», течій, напрямів, світо­глядів. Кожна конкретна філософічна система с одночасно обмежений та частковий вияв абсолютної правди і вияв певного часового, національного, мистецького, наукового, релігійного і т. ін. пункту погляду. Кожна конкретна «філо­софія», себто певна окрема філософічна система, є певне усвідомлення абсолютно цінних, непереходимих елемен­тів певної національної культури, наукового світогляду,

• .489