ського народу (наприклад, референдумом, якщо «чин- лики» так виставляють свою імперіалістичну вимогу), він величезною більшістю голосів крикне на весь світ: «За всебічно вільну, незалежну самостійну Україну!» А коли б «чинники» й їхні союзники, польські, руські зазіхачі на ваші багатства, схотіли іншим, насильницьким, боль- іпевицьким, способом вирішувати питання, то народ і тут зі зброєю в руках, з обуренням і лютим завзяттям кричав би: «За всебічно вільну, незалежну, самостійну Україну!!!»

15. Нова програма і новий склад Національної Ради

...Повторяю: теперішні угруповання з їхніми назвами навіть на Заході вже перестрілись, вже не виявляють для широкого загалу їхньої суті. Скільки, наприклад, є тих назв «соціялістів» або «демократів»: соціял-демократи, соці- ялісти-революціонери, соціялісти-христиане, соціялісти- яаціоналісти, соціялісти-республіканці, соціялісти-кому- ністи. А демократи? — націонал-демократи, християнські демократи, республіканські демократи, соціял-демократи, народні демократи і так далі. Як може бідний робітник чи селянин, та й навіть інтелігент, знати, яка є між ними різниця, як може запам'ятати, чого хоче одна партія і чого друга, до якої йому прилучитись, за яку голосувати. Назва повинна коротко, стисло, повно виявляти суть і прагнення угруповань.

...Коли якась група хоче мати собі високу оцінку гро­мади, то вона мусить здобувати її своїми цінностями, а не хитрощами, «тактиками», «легітимностями» або затулян­ням рота, недопусканням критики, «викиданням з нації», трощінням, погромами, кулаками, револьверами й т. ін...

Серед них і щирі одиниці, які, діставши наш «Парла­мент», прочитавши в ньому «голоси» всіх течій і своєї влас­ної, мали б змогу зрівняти, обміркувати, зазнайомитись з фактами, і можливо, довір'я їхнє захиталось би. Але, зви­чайно, питання голосу комуністів у нашому органі не є пер­шорядне, і його можна було б так чи сяк улаштувати, аби був цей орган, аби був орган об'єднування, спаювання роз­порошених по планеті членів нашої нації.

А він дійсно міг би виконувати цю ролю. Кожний українець чи то в Австралії, чи то в Аргентині, чи в Канаді,

473

чи у Франції або в Німеччині з великим інтересом і хвилю­ванням чекав би свого «Парламенту», в якому він би чув голоси всіх «фракцій», в якому перед ним проходила б опінін всієї спільності, дякуючи якому він би знайомився З усіма досягненнями в еміграції (та й на Україні) науки, мистецтва, і то знов-таки з досягненнями всіх течій, а не одної якоїсь «моноііартійної». Цей орган був би цементом, який тримав би всю розпорошену еміграційну спільноту в живій єдності. Він би учив нас, виховував би, він би готував із нас свідомих, дієвих, відданих Батьківщині синів її.

ВЯЧЕСЛАВ ЛИПИНСЬКИЙ

ЛИСТИ ДО БРАТІВ-ХЛІБОРОБ1В¹

(Уривки )

Про ідею і організацію українського монархізму

К!.оли в руках Ваших, читачу з ворожого табору, випадко­во опиниться ця книга, Ви запитаєте: на шо вона? Скептик скаже: це ж нездійснимі мрії, утопійність яких виказало життя. Що ж з того, іцо автор цих «Листів» від початку своєї громадської праці боровся з тупістю панів і інтелігентів? Що з того, що одним і другим він казав: без власної Української Держави не може бути Української Нації, а без Української Нації не може бути на Українській Землі людського громадського життя? Що з того, що в ім'я здо- бутгя Держави він панів кликав до національної єдносги з народом і його представниками — інтелігентами, а інтеліген­тів — до піддержування українських державників панів, без яких Держави Української здобути неможливо.

Більшіс ть панів відповідала: «варвар український шанує тільки силу. Сепаратизм нас позбавить сили. Силу нам дає піддержка московської чи варшавської метрополії. Коли ми з ними в боротьбу за незалежність нашої Батьківщини

! Друкується за: Лшшнськшї В. Листи до братів-хліборобів. Київ Філадельфія, 1995.

474

вступимо, інтелігенти українські, недивлячись на наше українство, підіймуть проти нас народ тому, що ми будем слабші, ніж ці, що Москви чи Варшави держаться».

Знов же інтелігентів більшість так. казала: «Ваше дер­жавне самостійництво — цс непотрібна народові видумка панів. Народ український иотрібує лиш землі і волі! А зем­лю та волю для народу (і владу нам самим) здобудемо ми в боротьбі власне з Вами — ненависними українськими панами — та в спілці з народами і такими ж, як і ми, інте­лігентами цілої Росії».

...Памятайте Ви, пани українські, що нічого Вам і Москва і Варшава не поможе. Ними Ви можете справді загнуздати на якийсь час українського варвара, але в громадянина, в члена організованої нації, в розумну і чесну істоту Ви його Москвою і Варшавою не переробите ніколи. При першій Вами навіть незаслуженій нагоді — при бунті якогось Вам невідомого полку в московській або варшавській казармі — він Вас на Україні переріже. Силу — необхідну для його цивілізації — не дасть Вам політичне неробство під опікою московського чи варшавського жандарма. Дасть Вам її тільки тяжка лицарська боротьба за свою Владу на своїй Землі. Боротьба ця — це Ваш шляхетсько-дворянський обов'язок, з якого Ви виросли, в якім вся суть Вашого пансь­кого на цій Землі буття. Без нього Ви не пани, а раби рабів, яких раби з їх землі видідичать. Тільки боротьба за свою Державу Українську відродить Вас. Тільки вона дасть Вам ідею й організацію, що творять основу всякого панування, всякої політичної сили, всякої влади.

І памятайте Ви, інтелігенти українські, що народ український визволитись може лиш тоді, коли з пащі мос­ковської і варшавської метрополії він свою голову вирве. Голова його — це пани. Не тільки сучасні, а всяка, у всякій добі, місцева верхня — провідна і правляча — верства, яку Ви — представники народу — своїми «очима завидющими і руками загребущими» всякий раз, як починає творитись Держава Українська, назад в Москву та Польщу заганяєте. Верству цю Вн мусите до народу притягнути і з народом в одну націю зв'язати. А зробите це лиш тоді, коли панські се- паратисгичні українсько-державницькі стремління всіми силами своїми, всім Вашим впливом на народ, ціддержитє. Без цього вся Ваша українська — соціялістична, націона­лістична чи як би Ви її не називали — праця буде кон­вульсіями живого кадовбу з прищемленим верхом. І не

475

називайте екскрементів, які Ви, безвершники, будете в цих конвульсіях виділяти, «Україною», бо реальної Украї­ни — Держави Української — з них не буде ніколи, ніколи.

...Дух цієї книги: державнидтво і патріотизм. Тож не диво, що найлютішими її ворогами будете Ви: соціялісти і націоналісти.

Для державного унезалежнення України як від Вар­шавської, так і від Московської метрополії ми хочемо всі класи і всі «нації» України об'єднати під спільним гаслом політичним (потрібна всім мешканцям України окрема, своя власна Держава) і під спільним гаслом патріотичним (спільна всім мешканцям України любов до спільної Батьківщини). Ви ж під’юджуєте мешканців Української Землі до боротьби проміж собою: одні під гаслом зне­нависте соціальної, другі під гаслом зненависти національ­ної. І Ви готові кликати метрополії проти власних земляків: українські соціялісти — соціалістів Москви чи Варшави, щоб знищити «українську буржуазію»; українські націо­налісти — одні Варшаву (приклад: генерівщина), щоб знищити українських Росіян, другі Москву (приклад: Пег- руїпевиччина), щоб знищити українських Поляків...

...В книзі цій поняття Нації утотожнюсться з поняттям Держави. Нація для нас — це всі мешканці даної Землі і всі і ромадяне даної Держави, а не «пролетаріат» і не мова, віра, плем'я. Коли я пишу в цій книзі про нас — «ми, українські націоналісти»,— то це значить: ми, що хочемо Української Держави, обіймаючої всі класи, мови, віри і племена Української Землі.

Ви, українські соціялісти, утотожнюєте поняття нації з пролєтаріятом і партією. Для Вас — не соціяліст — не Українець. Ви ж. українські націоналісти, утотожнюєте поняття нації з мовою, вірою, племенем. І в цім хаосі, який панує в Ваших націоналістичних мізках, для одних — Українець єсть тільки той, хто говорить «українською мовою» і ненавидить «не Українців»; другі додають, що він ще мусить бути обов'язково православний, не уніят і не латинник; треті — обов’язково уніят, не латинник і не пра­вославний, а будуть незабаром і четверті, які ще вима­гатимуть від нього «русько-малоросійської» чистокров- ности з прізвищем на «юк» або на «енко».

Тому-то всі Ви — і соціялісти і націоналісти в Україні —

476

дервіші, ане державники. Вине світські рицарі, вір­ні до смерти Гетьманові-Монархові — персоніфікуючому Державну Ідею України — і не духовні, що всю свою душу віддають службі одному Богові в Його організованих і дисциплінованих християнських церквах. Ви — дервіші дрібних поганських матеріялістичних сект. З політики Ви робите релігію, а з релігії політику. 1 живите Ви від капищ дрібної сектантської злоби та зненависти.

Тому Ви будете ненавидіти цю книгу. Бо в її найглибшім підкладі — наїїдш— лежить християнська релігія і крівава в своїм болю туга за відродженим під знаками хреста, вірним одному Богові і одному Гетьманові українським рицарст­вом.

...Релігія християнська, що з руїн Римської імперії і з взаємно себе ноїдаючої Європи витворила нову культуру і нові держави, здатна ще й нашу Україну відродити та з руїни большовицької Державу Українську сотворити. Тільки дайте їй, інтелігенти українські, цей вогонь, цю са­мопосвяту, цю безкорисність, якими горіли колишні монахи-подвижники, такі самі інтелігенти, як і Ви...

...До української нації через Українську Державу —■ через об'єднуючі всіх мешканців України державні політичні гасла — кажемо ми.

До української нації через соціялізм і соціяльну зне­нависть — кажете Ви, українські соціалісти.

До Української Держави через український націоналізм і (репрезентовану групкою інтелігентів) національну зне­нависть — кажете Ви, націоналісти.

...Крім цементу духовного — релігійного — цементом політичним, спаюючим місцевих українських людей в бо­ротьбі за власну державу ми хочемо мати патріотизм — любов до спільної Батьківщини, а не Ваш соціялізм,— зне­нависть місцевих бідних до місцевих багатих — і не Ваш націоналізм — зненависть місцевих «Українців» до місце­вих «не Українців». Тільки наше гасло протиставляє всю Україну всій — тій чи іншій — метрополії. Тільки наше гасло може повернути проти метрополій їх головну на Україні опору: місцеві — польську і російську — «нації» і місцеві польські та російські правлячі та посідаючі верстви. Тільки тоді, коли державники українські всіх місцевих класів і всіх місцевих націй переможуть агентів, яких мет­рополії мають на Україні теж у всіх місцевих класах і всіх

477

місцевих націях (також у «нації українській»!), змо^е повстати Держава Українська. І тільки в Українській Д_Єр. жаві — тільки в процесі співжиття мешканців України на одмежованій державно території — може витвори­тись з них Українська Нація...

Ви — соціялісти і націоналісти — творити Україну хоче­те якраз протилежним способом: поділом горизон­тальним. Ви хочете відлдлити «чужі» верхи від «ук­раїнських» низів і винищити верхи низами. Причім Ви ріжнитесь між собою ні исихікою, ні методом, НІ ТИПОМ, НІ темпераментом, а тільки чисто словесним, зверхнім гаслом. Соціялісти хочуть знищити на Україні верхи низами під гаслом соціяльним: «бий панів, бо вони буржуї»; а Ви — на­ціоналіста — хочете зробити те само, тільки під гаслом пле­мінно-національним: «бий панів, бо вони не Українці»...

...зорганізувати, здисщтлінувати і ублагородити ук­раїнську провідну верству може тільки об'єднання біля та­кого Гетьмана, якого право на Гетьманство випливає з його родової і нашої державної історичної традиції, а не спирається на диктатурі чи на виборах «з волі народу». Бо без такого зорганізовання, здисципліновання і ублагород- нення провідна верства українська України не здобуде і її не збудує ніколи.

...Замість робити необхідне і можливе: організувати разом з нами тих, що вже хочуть Держави Української, Ви, націоналістичні шантеклери, думаєте своїм кукурі­канням «сотворити» націоналістичне хотіння України. Річ можливу і необхідну — Ваш власний послух Гетьманові України — Ви відкидаєте. Л робите річ непотрібну і не­можливу: український націоналізм серед .мас, які ще навіть поняття про націю не мають, І в цьому Ви встократ шкід­ливіші від Ваших двійнят соціалістичних...

Так, українські соціялісти, Ви свою ролю предтеч боль- шовизму — одні свідомо, другі несвідомо — вже виконали. І тому час соціялпму на Україні вже пройшов. Соціялізм український здійснений вже в большовизмі. Нове житія України — яке йде проти большовизму — піде там самим і проти соціалізму — проти Вас...

...Ми хочемо ідейного, благородного, а разом з тим дис­циплінованого пориву тих, що всіма силами своєї душі хочуть України. Ми хочемо, щоб вони всі муром стали біля Гетьмана і його Роду як одинокого, реального, живого Символу України. Бо тільки така точка опори України в

478

самій собі, тільки такий сталий, з батька на сина перехо­дячий, український центр дасть хребет українству—зарод­кові Української Нації. Без Гетьманства-Монархії і без чести, дисципліни, ідейности та благородства, якими тільки Можуть держатися монархії, нема чого й думати про Україну...

...Всяка державна нація в кожній історичній добі має в собі групу людей, яка єсть основою її державного існуван­ня. Ця група існувати може лише тоді і лише тому, що існує дана держава. Такі групи, на яких спираються держави, своє відношення до підлеглого їм громадянства укладають при помочі ріжних методів організації...

Земельний клас хліборобський — люде, зв'язані орга­нічно між собою однаковим способом існування,— єсть оди­нокою групою людей на Україні, яких будуччина залежить від того, чи буде чи не буде Україна. Ні в формі диктатури (охлократія), ані в формі правління при помочі шахрайств виборчих (демократія) ці люде не можуть уложити свої відносини до громадянства. А в формі класократії: до­пустивши до влади всі інші українські класи в Гетьманській Українській Державі, якої опорою, фундаментом і охоро­ною буде український хліборобський клас. Не він має бути одинокою правлячою верствою в Гетьманській Україні. Але він має творити найважнішу, консервативну, оберігаючу державу частину цієї верстви.

...Ви, хлібороби, шляхтичі і дворяне! Єднайтесь, поки час, біля Гетьмана, символу Української Держави, бо інак­ше як стан загинете навіки. Не відштовхуйте себе взаємно ріжницями в культурах Ваших. Тим більше, що ріжниці ці не такі великі. Москва і Варшава дали Вам тільки зверхню плівку, що лежить на українськім фундаменті колишньої старшини шляхетсько-козацької, з якої так чи інакше виросли ми всі. І цей спільний фундамент об'єднає нас, якщо тільки ми потрафимо викресати в собі волю й силу для урятування себе, для будови Української Держави.

...Нема для Вас і для України іншого шляху, як спо­лучитись зі старими українськими гетьманськими панами. Вони дадуть Вам досвід,, ядро дисципліни і організації, а Ви їм свій розмах молодецький і свою буйну силу. Склонім в покорі свої, вроджені нам всім, анархічні індивідуалістичні вдачі перед Гетьманським Родом України...

...Без осілого хліборобського рицарства, як основного консервативного ядра української — складеної з пред-

479

ставішків усіх класів — провідної верстви, нема Української Держави, нема Гетьманства. Про це на будучі часи всею силою попереджає оця книга.

І нема Гетьманства без законного Гетьмана. Такого Геть­мана, якого право на Гетьманство aid з його власного дикта­торського бажання, ані з виборчих махінацій «суверенного народу», а тільки з його Гетьманської Родової традиції, ре­презентуючої державну минувшину нашу, випливає.

...Збудувати Державу Українську, тобто здобути собі власними силами владу на Українській Землі, не зможе ніколи відірвана від класів, не зв'язана органічно з ук­раїнським осілим громадянством, кочова орда. Така орда, як вчить історія наша, правитиме завжди Україною як ко­лонією...

...Українська Держава може бути здобута лиш класок- ратією: політичною співпрацею авторитетних класових провідників, обмежених в своїм бажанню якнайбільшої для свого класу влади послухом одному всеклдсовому держав* по-національному законові і зберігаючій цей закон одній Гетьманській Верховній Владі.

...Як міг і як умів старався я пізнати, в чім, власне, ле­жить суть нашого українського політичного державного завдання. Вісім основних проблемів розв'язати мусять ці, що ставлять собі метою здобуття Дер­жави Української. Як розв'язати ці проблеми відповідним методом організації провідної верстви — тих, що перед в боротьбі за державу ведуть і цю боротьбу організують? Відповіді на це питання шукає, власне, оця книга.

Держава Українська може повстати лиш тоді:

1. Коли боротись за Державу Українську захоче силь­ніша — краще зорганізована і більш між собою солідар­на — частина тієї старої правлячої верстви, що до того часу правила Україною в імені і при помочі метрополії. Без цього Україна від метрополії не відділиться і останеться ко­лонією — «окраїнами», «кресами», органічно через свої верхи з метрополією зв'язаними.

2. Коли цю сепаратистичну частину місцевої старої правлячої верстви піддержить всім своїм впливом на народ українська інтелігенція. Без такої піддержки ця сепа- ратистична частина не зможе прийняти народну мову та з

480

народом в одну культурно-національну цілість об'єднатись і не зможе устояти в боротьбі з частиною, яка буде дер­жатись метрополії.

3. Коли завдяки цій піддержці інтелігенції настане спо­лучення в одну нову українську провідну верству старих українських панів з тими новими активними провідниками, які виділятимуться з народних мас. Без такого сполучення не повстане нова українська провідна верства, а значить, не повстане і Держава Українська. Старі пани будуть заслабі і законсервативігі, а нові — замало досвідчені і зареволю- ційні, щоб бути в стані одні без других Україною правити.

4. Коли витворена зі старих і нових панів нова українська провідна верства прийме такий метод органі­зації, що виховає в ній благородство і рицарськість. Без виховання в собі прикмет рицарських українство оста­неться навіки такою мішаниною хамства і рабства, яка до ніякої організованої акції, а значить, і до здобуття Держави Української не буде здатна.

5. Коли завдяки виховуванню в собі прикмет рицар­ських нова українська провідна верства потрафить в безмірно тяжкій боротьбі за свою владу на своїй Землі за­ховати єдність і побороти первородні гріхи українства: анархію і зрадництво. Без цього при першій трудності во­на кинеться сама на себе і знищить себе у внутрішній усобиці.

6. Коли об’єднана і солідарна нова провідна українська верства потрафить власними руками — не кличучи собі на поміч ані Москву, ані Варшаву — здавити внутрішній український бунт опришків і дейнеків. Він підніметься з хвилиною, коли вони побачать, що Влада Українська не потурає анархії і злодійствам більше, ніж влади метро* польні. Без такого здавлення українського бунту україн­ськими руками Держава Українська останеться навіки нездійснимим «сном про власну силу».

7. Коли нова українська провідна верства потрафить скласти відносини між державою і громадянством — тими, хто править, і тими, ким правлять,— так. щоб уникнути: а) анархії і хамства від переваги громадянства над держа­вою; в) застою і рабства від необмеженої влади держави над громадянством. Без цього Держава Українська, не ріжня- чись нічим від держав метрополышх — московської і вар­шавської, буде лише дорожче, ніж вони, громадянству

16 481