...Усякий ідеал — се синтез бажань, потреб і змагад_ь близьких, практично легших, і трудніших до осягнення, і бажань та змагань далеких, таких, іцо на око лежать поза межами можливого... Що такі ідеали можуть повставати можуть запалювати серця широких кругів людей, вести тих людей до найбільших зусиль, до найтяжчих жертв, дода­вати їм сили в найстрашніших муках і терпіннях, се лежить, мабуть, у крові індоарійської раси і тільки її одної; серед інших рас ми того явища не зустрічаємо.

Ідеал національної самостійності в усякім погляді, куль­турнім і політичнім, лежить для нас поки що, з нашої теперішньої перспективи, поза межами можливого. Нехай і так. Та не забуваймо ж, що тисячні стежки, які ведуть до його осущення, лежать просто-таки під нашими ногами, і що тільки від нашої свідомості того ідеалу, від нашої згоди на нього буде залежати, чи ми підемо тими стежками в на­прямі до нього, чи, може, звернемо на зовсім інші стежки. Виплоджений т[ак] зв[аним] матеріалістичним світоглядом фаталізм, який твердив, що певні (соціальні, разом з тим і політичні) ідеали мусять бути осягнені самою «іманент­ною» силою розвою продукційних відносин, без огляду на те, чи ми схочемо задля сього кивнути пальцем, чи ні, на­лежать сьогодні до категорії таких самих забобонів, як віра в відьми, в нечисте місце і феральні дії. Ми мусимо серцем почувати свій ідеал, мусимо розумом уяснювати собі його, мусимо вживати всіх сил і засобів, щоб наближуватись до нього, інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не сотворить його там, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина.

Що таке поступ?1 (Уривки)

X то каже «поступ», той каже одним духом дві речі. Одно те, що все на світі зміняється і ніщо не стоїть на місці, а друге — друге не таке певне, більше питання, ніж твер­дження: чи зміняється на ліпше, чи на гірше?

Що все на світі зміняється, що ніщо не стоїть на місці, се відомо кождому, се пізнає кождий сам по собі і по своїм

* Друкується за: Франко І. Зібр. тв. у 50 т. К.. 1986. Т. 45.

442

Ріфужению. Але чи ті зміни йдуть на ліпше, чи на гірше, на _се вже відповідь не у всіх однакова...

...Певна річ, коли беремо на увагу сам початок людсько­го розвою, оту добу лупаного та гладженоготшменя, дикого стадового життя по лісах та печерах, і порівняємо її з теперішнім людським життям, з часом, коли люди живуть у домах, сплять на подушках, одягаються раз тепло, раз хо­лодно, їздять залізницями, порозуміваються телеграфами та телефонами, вгризаються в глуб землі, плавають поверх води і попід воду, літають по повітрю і зазирають с воїм оком у середину всякого, навіть живого тіла при помочі рентге- нового проміння, — хто схоче порівняти так безпосередньо початок з кінцем, той, певно, мусить признати, що за тих кільканадцять тисяч літ люди поступили дуже сильно до ліпшого, що поступ веде до добра.

Але коли захочемо придивитися тій справі ближче, слідити крок за кроком, то переконаємося, що ся відповідь не така дуже певна...

...Люди йдуть наперед, то правда, знаходять по дорозі все щось нового, але часто й гублять не одне таке, за чим пізніше мусять жалувати. Іноді буває й так, що тратять майже все те, до чого перед тим доробилися сотками літ. Зовсім так, як той, що йде нерівною дорогою, іноді впаде, іноді заблудить і, стративши напрям, верне снорий шмат дороги назад.

...Та не лише в таких речах, як будівлі, оздоби, багатство, бачимо в людській історії то тут, то там упадок, руїни, цо- фання. Бачимо се також і в справі духовних набутків, умілості, штуки та науки. То ще не велика біда, що нині люди не будують таких будинків, як єгипетські піраміди, не вміють вирізувати з мармуру таких статуй, як вирізували греки,— без сього поступ може йти наперед...

...З усього того, що ми сказали досі, видно деякі цікаві речі, які слід затямити собі. Перше те, що не весь людський РІД поступає наперед. Велика його частина живе й досі в стані, коли не повної дикості, то в стані, не дуже далекім від Неї. Друге те, що той поступ не йде рівно, а якось хвилями: бувають хвилі високого підйому, а по них наступають хвилі Урздку, якогось знесилля і зневір'я, потім хвиля знов підіймається, знов по якімось часі опадас і так далі. А третє, Що той поступ не держиться одного місця, а йде мов буря ³ одного краю до другого, лишаючи по часах оживленого руху пустоту та занепад.

443