філософські ідеї слугують предметом не тільки теоретичних досліджень, але й простягаються на суспільство у вигляд; палких пристрастей та завзятих суперечок.

...Значення філософської культури в тому і полягас, що вона розпалює мислення. Філософія... не дає безперечних висновків, але зате вона тримає мислення в постійному збудженні, вона заставляє людину бути мислячою людиною. А мисляча людина — це така людина, яка діє не за потягом обставин, не за загальноприйнятими звичками, а на основі своїх власних переконань, отриманих в процесі мислення. Ця людина мало міркує про користь, та навіть щоб вміти з кожного положення дістати певну користь, для цього не потрібно плідно й завзято працювати та міркувати: для цього достатньо обачливості, хитрості і, можливо, без­церемонності... Мисляча людина зможе вести розумне життя всюд и, в якому б становищі вона не опинилася через обставини. Вона панує над цими обставинами, а не обставини над нею... Ось в чому полягає головне значення філософської освіти...

СИЛЬВЕСТР гогоцький

Філософський лексикон* (Уривки ) Том перший

^^теїзм — або безбожіє — с такий образ думок, який за­перечує буття Бога, або Верховного Творця і Промислителя світу. Деякі розділяють атеїзм на негативний і позитивний. Перший полягає у цілковитій відсутності уявлень про бо­жество і виникає від грубості людини, яка втратила будь- яку свідомість про інші потреби своєї природи, крім чуттєвих. Такий атеїзм переважний у багатьох дикунів. Другий, позитивний, полягає у свідомому, з наміром запе­реченні буття верховної істоти. По відмінності походження другого роду атеїзму знаходять в ньому ще два види:

¹ Переклад зд1йснено за: Гогоцкий С. С. Философский лексикон. K., 1857; том первый. K., 1861: том второй. К., 1872; том четвертый. Выпуск 1-й.

377

теоретичний і практичний. Теоретичний атеїзм залежить від помилкових начал, положень, в основі умовисновків, а практичний — від живого, чуттєвого життя, що придушує в людині моральну свідомість до такої міри, що вона част­ково втрачає внутрішню прихильність до всього святого і праведного, частково з наміром відкидає віру в Бога, вер­ховного законодавця світу, тому що це бентежить її совість.

Філософський лексикон Том другий

«Значення закону однаково важливе як для кожної людини частково, так і для суспільств громадянських. Сама можливість їх основується на необхідності згоди між відомим виявленням нашої діяльності но відношенню до ближнього і до цілого суспільства і самої природи розумної вільної істоти, тобто на свідомості і виконанні закону. Відбирати ці умови ніяке суспільство суттєво не може: свідомість закону одухотворює членів громадянського суспільства, це свого роду сила, тяжіюча, вабляча їх до мо­рального центру.

Так як моральне життя кожної людини можливе тільки в спілкуванні з іншими, то самі закони поділяються на мо­ральні і суспільні, або юридичні. Перші визначають сам внутрішній настрій особи, коли вона вносить свідому присутність ідеї закону у свою власну внутрішню природу в розумі і серці; другі служать тільки частковим відбитком перших і встановлюють певне відношення однієї особи до іншої, що проявляється наділі; або як би забезпечують саме поприще внутрішнього розвитку кожної моральної істоти.

...Знання загалом є мисленне, або свідоме, ствердження чого-небудь таким, яке воно в дійсності. Так, як ми визнаємо що-небудь за дію не тому, що воно пропонується у спостереженні почуттів, ■— інакше ми правомірно визна­вали б місце, яке дається зором у міражі, за дійсне місце, але енергією думки, виникаючої в різні співвідношення предметів, то можна сказати... знання є гармонія думки і дійсності, або буття.

378

Філософський лексикон Том четвертий. Вип. 1-й.

Під іменем соціалізму звично розуміють особливий на* прям різних доктрин, які з'явилися переважно у Новий час і прагнуть переважно до перетворення не тільки форми і влаштування громадянського суспільства, але і корінних начал, які завжди визнавалися і визнаються нерозривними як з моральною працею людини, так і з суспільним життям, передбачаючим у собі моральні начала. Були прояви соціалістичних прагнень не тільки у стародавні, але і в се­редні віки і на початку Нового часу; але тільки недавно соціалізм отримав певний систематичний розвиток у різ­номанітних ступенях і формах.

...Тільки в нові часи починається прямий і послідовний розвиток соціалізму і тільки знедавна представники його ясно поставили свої цілі і систематично ноказали як начала, на яких вони засновують новий устрій громадянського суспільства, так і самі форми цього устрою. В чому ж поля­гають нові начала соціалістів або що мають вони заперечу­вати і що сповідувати? Що служить внутрішньою спря­мованістю збудження їх потуг і в чому їх невідповідність? Суспільне життя, які б не були його форми, в основі своїй пропонує: по-перше, законну свободу осіб, які складають суспільство, з правом самостійної діяльності, що саме по собі веде до мінливості його вчинків. Дальше, значення членів громадянського суспільства як осіб пропонує властиву їм вищу сферу, в якій вони володіють знаряддями прояву своєї діяльності; це веде до визнання власності. На­решті, в основі суспільного життя повинні бути сімейство і сімейне життя, так як з фізичної і морально-юридичної єдності суспільства зростає потім і життєтвориться ним організаційний склад громадянського суспільства. Такі необхідні основні начала, без яких громадянське сус­пільство як суспільство, володіюче внутрішньою жит­тєвістю, існувати не може. Як у тілесному житті для здоров'я цілого організму вимагається не обмеження, не придушення діяльності кожного члена її, а, навпаки, для здоров'я кожного члена потрібні умови, за яких збері­гається цілий організм, так і в морально-політичному житті для добробуту цілого суспільства необхідний простір для

379

самостійної діяльності — самовдосконалення єдності осо­бистих і сімейних складників суспільства. Без подібних умов суспільна єдність людей замінюється механічною і деспотичною. Але соціалісти звичайно розхитують саме ці первісні умови, на яких утверджується правильна спіль­ність між людьми. Якщо не всі соціалістичні доктрини одна­ковою мірою підривають всі вищевказані умови суспіль­ного життя, то всі вони переважно повстають проти значення власності...

Заперечуючи власність, представники соціалізму, пев­не, знаходять саме гуманне відношення до особистості людської, до однаковості загального її значення у кожній людині, недивлячись на всі сліпі випадковості, які звели­чують одних і поражають других; а між тим на ділі, своїм запереченням власності, доходять до таких проблем, що порушують те ж саме значення тих же людських особистостей, до яких виражають, видимо, стільки поваги і співчуття. Тому, що соціалізм бажав би допомогти страждаючій особистості людській в світі багатих і бідних не все можливими засобами спосцішності утворених їх сил, не засобами полегшення їх прагнення до покращення свого внутрішнього середовища і зовнішніх знарядь життя, але знищенням власності або зовнішньої сфери життя, не­мовби органічним чином виростаючої з паростка внутрішніх сил, і розподіленням всіх засобів життя, тільки зовні привнесених до людини. Але подібний засіб індивідуального і суспільного благополуччя повів би за собою такі радикальні порушення ідеї особистості людсь­кої, що неможливим був би ніякий живий розвиток людини і всіх сторін її життя: розвиток, самовдосконалення, а з тим і загальне самовдосконалення людської природи і життя можливі тільки за тих умов, коли є в діючому началі свідомість вищих знарядь життя як йому належному: без цих умов особа завжди буде усвідомлювати себе в чужому їй середовищі і ставитись до нього як чужа.

380