Тексти першоджерел петро лодій логічні настанови, спрямовані на пізнання та розрізнення істинного від хибного1

(Уривки )

...^З^ілософія повинна бути святилищем здорового глузду і надійним провідником благодійного життя, вона повинна бути утворенням розуму та серця.

Утворення розуму є піднесенням пізнавальних здіб­ностей, яке вимагає 1) невтомного старання в пізнанні са­мого себе, речей, нас оточуючих, сил та загальних законів природи, первинної причини, чи творця всього всесвіту, створеного на одних началах, чистого, тобто ніякими перед­судами незараженого розуму; 2) вимагає приведення цих здібностей у відповідність до певних правил, дотримання яких відповідає правильним діянням та обміркованій меті.

Утворення серця є управління волі у свідченні тих сте­жок та засобів, по котрих вона завжди прагне до бажання істинного добра та огиди до дійсного зла і тим досягає цілі, властивої чутгєво-розумній істоті, тобто людині...

Основою пізнання філософічного повинно бути єдине світло розуму, яке полягає в досвідних та правильних роз­думах. Бо світло взагалі є те, за допомогою чого зовнішні пред­мети ми можемо розрізняти... Пізнання, обгрунтоване на довір'ї людському, є історичне, пізнання ж, яке має своєю ос­новою довір'я Боже, називається пізнанням богословським.

Філософію часто називають наукою розуму, яка скла­дається з одних тільки понять. Але цим визначенням пока­зується тільки форма {тобто образ) філософії, одначе при цьому не визначається матерія (тобто суттєвість) її, образ

• Переклад здійснено за: Лодиб П. Д. Логические наставления, руко­водствующие к познанию и различению истинного от ложного. Спб., 1615.

357

же без образуючого існувати не може. А так як крім цього немає жодної науки, в якій форма не виникала б із розуму, то згідно з цим одну тільки філософію не можна називати наукою розуму, рівно як і цими словами: наука, яка скла­дається з одних понять. В цих словах не виражається ні предмет, ні мета філософії, без цього ніяка наука не може називатися наукою розуму.

Філософія, за наведеним поняттям про неї, розділяється на дві головні частини: теоретичну і практичну (умоглядіїу та діяльну). Перша є сукупністю загальних істин, з яких безпосередньо утворюється людський розум в правильно­му міркуванні та пізнанні речей, існуючих у природі; друга ж є сукупність тих істин, якими воля людська робиться більш досконалою та благороднішою в її схильності та діяннях, які слугують для досягнення істинного благополуч­чя. Ділення це базується на двоякому використанні розуму, яке чи буває тільки в одному пізнанні і розгляданні речей, чи у виявленні волі нашої шляхом діянь; перше теоре­тичним, друге практичним зветься...

Частини філософії, дивлячись по предметах, різноманітні. Філософія взагалі займається розглядом природи, в якій зустрічаються істоти двоякого роду: одні, які розуміються зовнішніми чуттями, другі ж — одним розумом; перші відносяться до фізики, а другі — до метафізики. Серед усіх істот природи саме людина є головнішим предметом розг­ляду в філософії. Оскільки філософія займається розглядом природи та властивостей цілісної людини, істоти, в якій в єдності існує душа та тіло, то вона (наука.— Н. М.) зветься антропологією, коли ж навчає по зовнішніх рисах.., робить висновки про вдачу людини, то це — фізіогноміка, а наука про виховання та повчання людини — педагогіка.

Головних здібностей дуигі, які виявляються в самих діях, є три: розум, воля та смак. Пояснення якості, властивості, діянь та цілі розуму складає предмет логіки (умослов'я), яка є сукупністю правил, керуючих розумом в міркуванні, пізнанні та розрізненні істинного від хибного.

Досконале пізнання природних нахилів та спонук волі, від котрих народжуються дії, також намірів, для досягнення котрих ці дії повинні бути визначені та направлені зручни­ми знаряддями, є предметом практичної загальної філо­софії, в якій пропонуються загальні основи та начала для доказу істин, які утримуються в кожній частині прак-: тичної філософії; інакше називають її метафізикою нравів.

358

Частини ці: 1) філософія про волю людську; 2) мораль; 3} філософія моралі; 4) політика.

Верховне правило, яке керує людиною в пізнанні та вчинках, висловлюється наступним чином: бути марнот­ратним в пізнанні всього того, що розум твій пізнати може і приймати все тобою пізнане до тієї цілі, щоб ти зробився морально добрим, доброчесним і тим самим істотою, до­стойною благополуччя. Цим обмежується просторове поле філософії, і вся цікавість думаючої людини визначається наступними питаннями: 1) що може людина знати? Які границі тих предметів, про які можна отримати знання? 2) що вона може робити? 3) на що сміє надіятись? і 4) що є людина? На перше питання відповідає метафізика, на друге — моральна філософія, на третє — релігія, на четвер­те — антропологія.

...Властивість всієї філософії та всіх частин її доводить цінність її та користь, яка є чи безумовна (досконала), чи умовна (відносна). Безумовна цінність та користь філософії полягає, головним чином, у тому, що вона навчає людину пізнати саму себе і тим відкриває їй все те, що більше всього стосується її: І) що силою розуму людського знати можна?

2. яким чином жити повинна за законодавством розуму?

3. якої долі чекати повинна в майбутньому житті за передвіщенням розуму?

Умовна чи відносна цінність і користь її (філософії.—

Н. М.) полягає в тому, що всі інші науки запозичують у неї не тільки можливість свого буття та істинність, але також удосконаленість та користь. Бо філософія пояснює та про­понує все істинне та систематичне, пізнання верховного начала та потреби, від яких всі інші науки запозичують силу, непохитність та істину своїх тверджень.

...Крім усього, Кант вчить, що чуттєвість доставляє нам предмети (матерію), а розум думає чи мислить про пред­мети чуттєвого сприймання, тобто без чуттєвості ми не мали б ніякого предмета, а без розуму не можна було б про нього думати чи мислити. Думки без змісту (без предметів) пусті, а почуття без понять сліпі. Якщо розум є здібність мислити про предмети чуттєвого споглядання, то про що буде розум мислити, якщо його зовсім відокремити від чуттєвості та інших здібностей? Якщо думки без змісту пусті, то яка ж повинна бути чиста логіка, котра абстра­гується від змісту думок, займається однією тільки їхньою формою?

359

...Істина логічна є ще чи внутрішня, чи зовнішня. Внутрішня є подібність думок наших з таким же предме­том, котрий не має дійсного буття поза нашим розумом. Істина логічна зовнішня є подібність думок наших таким же предметам, котрі дійсно існують в нашому розумі. З цього випливає: 1) доки ми маємо тільки внутрішню істину про речі, до тих пір не можемо виводити дійсне існування їхнє. Навпаки, по зовнішній істині справедливо виводим дійсне існування предмета, 2) тому істина логічна випливає з подібності думок наших з такими предметами, які чи не мають дійсного буття поза розумом нашим, чи дійсно існу­ють в ньому; згідно з цим в першому варіанті істина логічна зветься називною, а в другому — речовою. З цього також випливає, що істина якої-небудь речі до тих пір буде тільки називною, поки існування предмета в одній тільки думці нашій не буде відоме в дійсності.

... Людина подібна з усіма тілами природи за властивос­тями, які личать кожному тілу, як живому, так і неживому; але розумна душа зовсім від них (живих та неживих.—

Н. М.) відрізняється. А тому людину справедливо на­зивають твариною розумною, чи, як кажуть новітні філо­софи, чуттєво-розумною істотою. І саме це складає суть людини. Сутність, чи природа людини, є сукупність всіх здібностей чи сил, які виникають з тваринності та розум­ності.

Суттєвість тваринності притаманна органічному тілу та чуттєвій душі. Органічним тілом називається таке тіло, яке по силі свого як внутрішнього, так і зовнішнього устрою приймає поживність, прийняту ж перетворює в свою суттєвість і цим перетворенням зростає та, врешті, утворює однорідні плоди чи відповідні до свого роду неподільні істоти.

Друга частина, яка складає тваринність людини, є душа, тобто така істота, яка уявляє собі різноманітні речі, відчуває задоволення і незадоволення, одних речей бажає, а від інших відвертається; або, як каже Вольф, душа є суще, зна­юче про саме себе і про речі, котрі знаходяться поза ним. Оскільки ми про себе самих і про зовнішні речі знаємо, то ми мислимо, а тому душу можна також назвати мислячою істотою.

Душа людська має різноманітні здібності, з яких деякі називаються вищими, властивими тільки людині, а інші — нижчими, котрі у неї є спільними з тваринами. Здібності

360