ським апологетом. Буденне християнство з його обрядністю, заборона будь-якої критики та зневажливе ставлення до знання — це все було глибоко неприємне Зеньковському. За своїм вихованням та культурою він був світською людиною з енциклопедичними науковими знаннями. Гріховність Зеньковський вбачав у такому духовному стані людини, коли вона духовно заспокоюється й найвищі запити її духу вмирають.

В 1939 р., за день до об'яви війни, французька влада заарештовує Зеньковського за доносом і 40 днів тримає його в одиночній камері, після чого Зеньковського відсилають на південь країни. Ці події вплинули на подальшу долю філософа: 1942 р. він рукопокладений митрополитом Євло- гієм, а 1953 р. став головою єпархіальної ради. Він рішуче відмовляється від єпископського сану, пояснюючи свою відмову неприязним ставленням до церемоніальної сторони єпископської діяльності. В цей час Зеньковський багато працює і як богослов, і як філософ. З’являються його фунда­ментальні праці: «Історія російської філософії» (1948— 1950 рр.), «Апологетика» (1959 р.}, «М. В. Гоголь» (1961 р.}, «Основи християнської філософії» (1961—1964 рр.).

В «Історії російської філософії», яка лишається до цього часу однією з найбільш фундаментальних праць з історії вітчизняної філософії, виявився повною мірою історизм Зеньковського, а саме пошуки тих творчих шляхів, на основі яких розвивались теоретичні побудови тих чи інших вітчизняних філософів. В основі історичної схеми Зень­ковського лежить проблема секуляризму культури, вилу­ченням якої, на думку філософа, була пронизана вся вітчизняна думка ще з часів Г. С. Сковороди. Внутрішня бо­ротьба, яка визначала розвиток російської філософії двох останніх століть, полягала в тому, що вона, з одного боку, наслідувала західну секулярну культуру, а з другого — не могла вийти за межі православної традиції.

Свою систему Зеньковський називає «досвідом хрис­тиянської філософії». Його головна ідея — це ідея христи­янських витоків всього сущого. Бугтя Боже приймалось Зєньковським незаперечно у всьому розмаїтті проявів. Творча божественна сила гарантує розумність законів буття, але ідеї в світі та ідеї в Бозі — не одне і те ж. Мудрість Божа — це Божественна Софія, вона дає світу ідеальні на­чала, які вільні від обмеженості зовнішнього світу, від влади простору та часу, дисгармонії та протиріч. Цей ідеальний

12 Ю. Фелв

353

світ є запорукою єдності та цілісності світу і проявляє себе в невичерпній силі творчих начал природи. Випадковість є, за Зеньковським, порушенням цієї розумної доцільності, результатом порушення цієї першопочаткової гармонії, в результаті чого «будь-яка твар страждає». Абсолют, чи Тво­рець буття, є одночасно і метафізичною опорою пізнання, яке гарантує його об'єктивність. Зеньковський вводить поняття «церковне знання», яким передбачається, що Христос є сила, яка творить розум та регулює пізнавальні процеси. Існування цієї ідеальної основи, яка лежить знач­но глибше чуттєвої та мінливої сфери явищ, Зеньковський вбачає в онтології, гносеології, етиці та естетиці. Філософ вказує на те, що прагнення європейської культури до нейт­рального та самостійного відношення щодо релігії привело її до роздріблення та розриву. Секуляризація культури з неминучістю привела до розпаду цілісності особи. На суспільному рівні це проявилось у зростанні суспільної бо­ротьби, бунті індивідуального розуму, послабленні духов­ного життя. Шлях до відновлення загубленої цілісності ду­ховного життя та культури в цілому лежить, на думку Зеньковського, у возз'єднанні з церквою, оцерковленні всіх сфер людської культури. Процес цей Зеньковський розуміє не як зовнішній захід, а як внутрішнє перетворен­ня, яке здійснюється в серці кожного, хто прагне до Цар­ства Божого. Нова християнська культура повинна бути побудована без заперечення того, що дала нам історія, стати вільним синтезом допитливості людського розуму та перебування у Церкві, участі в історичному житті та вірності заповітам Євангелія.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Які загальні тенденції розвитку характерні для црофесійно- академічваї філософії в Україні XIX століття?

2. В чому полягала специфіка професійно-академічного філо­софствування в порівнянні з філософською публіцистикою

19. століття?

3. Дати порівняльну характеристику духовно-академічної та університетської освіти кінця XIX — початку XX століття.

4. Яке значення для розвитку української філософії мав здій­снений П. Лодієм переклад підручника X. Бвумайстера?

354

Ь. Співвідношення вчення про серце а філософи 1'. и. сково­роди та П. Д. Юркевича.

6. В чому полягала сутність гносеологічних пошуків пред­ставників університетської філософії кінця ХЇХ — початку

19. ст. (О. М. Гілярова, О. О. Козлова, Г„ І. Челпанова)?

6. Як трансформуються ідеї гегелівського історизму в твор­чості О. М. Новицького та С. С. Гогоцького?

7. В чому полягала спільність та розбіжність у поглядах Й. Г. Міх- невича та О. М. Новицького?

8. Співвідношення проблеми віри та знання в творчій спад­щині П. І. Ліницького.

9. Які основні філософські напрями в історії філософії ви­діляє Г. І. Челпанов у своїй роботі «Першоначало буття»? Яким чином він це обгрунтовує?

10. Вчення В. В. Зеньковського про значення релігії в житті кожної людини та суспільства в цілому.

ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Загальні тенденції розвитку професійно-академічної філо­софії в Україні XIX століття.

2. Феномен духовно-академічного філософствування: Київська релігійно-філософська школа.

8. Гносеологічні пошуки представників університетської філософії кінця XIX — початку XX ст.

4. Спадщина Памфіла Юркевича в контексті української філософської традиції.

5. Антропологічна концепція П. Юркевича.

6. Київські академісти: традиція та новації,

7. Історизм у творчій спадщині О. М. Новицького та С. С. Го­гоцького.

8- Духовно-академічна освіта в Україні XIX століття.

8. Філософське життя Києва XIX століття.

Ю. Проблема співвідношення віри та знання в творчій спад­щині духовних філософів XIX століття.

12*

355

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Авсенее П. Из записок по психологии // Сборник из лекций бывших профессоров Киевской духовной академии. К., 1869.

Гиляров А. Н. Введение в философию. К., 1907.

Гогоцкий С. С. Введение в историю К., 1871.

Горський В. С. Історія української філософії. Курс лекцій. K.,

1996.

Зеньковский В. В. Проблема психической причинности. K., 1914.

Зенъковский В. В. История русской философии: В 2-х т. Париж, 1989. Т. 1,2.

Історія філософії на Україні: У 3-х т. К., 1987. Т. 2.

Історія філософії України: Підручник (М. Ф. Тарасенко,

М. К). Русин, І. В. Бичко та ін.). K., 1994.

Карпов В. Н. Введение в философию. СПб., 1840.

Козлов А. А. Очерки из истории философии. К., 1887.

Линицкий П. И. Основные вопросы философии. К., 1901.

Пук М. І. Етичні ідеї в філософії України другої половини XIX — початку XX ст. K., 1993.

Новицкий О. М. Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием языческих верований. К., 1860— 1861. Ч. 1—4.

Огородник I. В., Русин М. Ю. Українська філософія в іменах. K., 1997.

Острянін Д. К. Розвиток матеріалістичної філософії на Ук­раїні. K., 1971.

Ткачук М.Л. Філософія світа і радості: Олексій Гіляров. K.,

1997.

Чєлпанов Г. И. Введение в философию. K., 1907.

Чижевський Д. Нариси історії філософії на Україні. K., 1992.

ШпетГ.Г. Очерк развития русской философии // Вве­денский А. И., Лосев А. Ф., Радлов Э. JL, Шпет Г. Г.: Очерки истории русской философий. Свердловск, 1991.

Юркевич П. Д. Философские произведения. М., 1990.