гальний результат дії та протидії двох різних світів, які схо­дяться між собою по однаковій властивості розуміючого з порозумілим... Відчуття не виникає механічним шляхом за­вдяки кількісному враженню організму ззовні чужою ма­терією, а живим способом, по якому чуттєвий орган в дії своїй змінюється згідно якості відчуваючого предмета.

ОЛЕКСАНДР ПОТЕБНЯ ДУМКА І МОВА¹

(Уривки)

... іУ слові як виведенні сдности й загальносте образу, як заміні випадкових і мінливих поєднань, що творять образ, постійним уявленням (яке, згадаймо, в первісному слові є не ані дія, ні якість) людина вперше приходить до усвідом­лення буття темного зерна предмета, до знання дійсного предмета.

При цьому треба пам'ятати, що, звичайно, таке знання не є істиною, але вказує на існування істини десь віддалік і що взагалі людину характеризує не знання істини, а праг­нення, любов до неї, переконання в її бутті...

Ми не можемо собі уявити первісного речення інакше, як у вигляді виразного для того, хто говорить, порівняння двох чуттєвих образів, які самостійно склалися, і з цього приводу нагадаємо.., визначення слова взагалі як засобу аперцепції або, що те саме, засобу порівняння. В мові немає власних виразів, і чим точнішому аналізу піддамо ми слово, тим більше подібносте виявить воно із символічними виразами пізнішої народної поезії з тією, звичайно, різ­ницею, що останні в загальній масі набагато складніші й абстрактніші від шуканих речень.

Слово не є... зовнішнім додатком до готової вже в людській душі ідеї необхідносте. Воно є засіб, що випливає із глибини людської природи, створювати цю ідею, оскільки тільки за допомогою його відбувається й розклад думки. Як у слові вперше людина усвідомлює свою думку,

Друкується за: Антологія світової літературно-критичної думки

XX ст, Львів, 1996.

231

так у ньому ж насамперед вона бачить ту законність, яку потім переносить на світ. Думка, виплекана словом, по­чинає відноситися безпосередньо до самих понять, у них знаходить шукане знання, на слово ж починає дивитися як на сторонній і довільний знак і дає змогу спеціальній науці для пошуку необхідносте у всій будівлі мови й у кожному окремому її камені.

Таку ж важливу роль відіграє слово й стосовно до іншої власшвосш думки, неподільної з попередньою, саме по відно­шенню до прагнення усьому визначати своє місце в системі. Як необхідність д осягає свого розвипсу в понятті й науці, яка позбу­вається усього випадкового, так і схильність приводили в систему задовольняється наукою, вякуненходопьнезв'язане. Шлях науці торує слово. ...Коли людині стала більш-менш доступна науко­ва система понять, слово насправд вносить у думку дуже мало: спочатку ж воно дійсно дає новий зміст, вказуючи на відношення мисленої одиниці до низки інших.

...Відношення поняття до слова зводиться до того, що слово є засіб утворення поняття, і притому не зовнішній, не такий, якими є винайдені людиною засоби писати, рубати дрова та ін., а навіяне самою природою людини й незамінне; ясність (роздільність ознак), яка характеризує поняття, відношення субстанції до атрибута, необхідність їхнього сполучення, прагнення поняття зайняти місце в системі — все це спочатку досягається в слові і є насампе­ред прототипом того, як рука створює найрізноманітніші машини. З цього боку слово подібне з поняттям, але тут же видно і відмінність того чи іншого.

Поняття, яке розглядається психологічно, тобто не тільки з одного боку свого змісту, як у логіці, але з боку форми своєї появи в дійсності, одне слово — як діяльність, є певна кількість суджень, отже, не один акт думки, а низка їх. Логічне поняття, тобто одночасна сукупність ознак, відмінна від ауреуата ознак в образі, є фікція, однак дуже потрібна для науки. Незважаючи на свою тривалість, психологічне поняття має внутрішню єдність. У певному розумінні воно запозичує цю єдність від чуттєвого образу, бо, звичайно, якби, наприклад, образ дерева не відокре­мився від усього стороннього, яке сприймалося разом з ним, то й розклад його судження із загальним суб'єктом був би неможливим; але як про єдність образу ми знаємо через уявлення й слово, так і низка суджень про предмет пов'язується для нас тим же словом. Слово, отже, може

232

однаково виражати і чуттєвий образ, і поняття. Думка ваша за змістом є або образ, або поняття: третього, середнього між тим і іншим, немає; але на поясненні слова поняттям або образом йи зупиняємося тільки тоді, коли особливо ним зацікавлені, звичайно ж обмежуємося одним тільки словом. Тому думка з боку форми, в якій вона входить у свідомість, може бути не тільки образом чи поняттям, а й уявленням або словом. Звідси ясне відношення слова до поняття. Слово, як засіб розвитку думки, зміна образу в поняття, не є її змістом. Коли пам'ятається центральна ознака образу, яка виражається словом, то вона має значен­ня не сама по собі, а як знак, символ певного змісту; якщо разом з утворенням поняття втрачається внутрішня форма, як у більшій частині наших слів, що беруться за корінні, то слово стає чистою вказівкою на думку, між його звуком і змістом не залишається для свідомосте того, хто говорить, нічого середнього... Якщо порівняти створення думки з виготовленням тканини, то слово буде ткацьким човником, який відразу приводить утік у низки ниток основи і заміняє повільне плетіння. Тому несправедливо було б дорікати мові за те, що вона сповільнює течію нашої думки. Безпе­речно, що ті дії нашої думки, які в мить свого здійснення не потребують безпосередньої допомоги мови, відбуваються дуже швидко. ...Але мова не відбирає в людини цієї здат­носте, а навпаки, якщо не дає, то принаймні підсилює її... Якби людині була доступна тільки безсловесна швидкість рішення і якби слово як умова удосконалення було неподільне з повільністю думки, то все ж цій повільності варто було б віддати перевагу перед швидкістю...

Поезія. Проза. Згущення думки

...У слові ми розрізняємо: зовнішню форму, тобто члено­роздільний звук, зміст, що об'єктивується через звук, і внутрішню форму, або найближче етимологічне значення слова, той спосіб, яким виражається зміст. За певної уваги немає можливости змішувати зміст з внутрішньою фор­мою.

Зовнішня форма невіддільна від внутрішньої, змінюється разом з нею, без неї перестає бути сама собою, а проте зовсім від неї відмінна; особливо легко відчути цю від­мінність у словах різного походження, які набули згодом

233

однакової вимови: для українця слова мало та мило відрізняються внутрішньою формою, а не зовнішньою.

Ті ж стихії й у творі мистецтва, і неважко буде знайти їх, коли міркувати так: «це — мармурова статуя (зовнішня форма) жінки з мечем і терезами (внутрішня), яка предс­тавляє правосуддя (зміст)»..Виявляється, що у творі мистец-, тва образ відноситься до змісту, як у слові уявлення до^- чуттєвого образу або поняття. Замість «зміст» художнього образу можна вжити більш звичайний вираз, саме «ідея». Ідея і зміст в цьому випадку для нас тотожні...

...При значній змінюваності образів зміст тут відносно (але тільки відносно) нерухомий. Навпаки, один і той же художній твір, один і той же образ по-різному діють на різних людей і на одну особу в різний час, так само як одне і те ж слово кожним розуміється інакше; тут відносна нерухомість образу при змінюваності змісту.

Дещо важче не зміщати внутрішню форму з зовнішньою, коли зрозуміємо, що ця остання в статуї не є груба брила мармуру, а мармур, обтесаний певним чином, у картині — не полотно й фарби, а певна кольорова повер­хня, отже, сама картина. Тут виручає нас порівняння зі сло­вом. Внутрішня форма слова також не є звук ж матеріал, а звук, уже сформований думкою; проте сам собою цей звук не є ще символом змісту. В пізні періоди мови з'являється багато слів, в яких зміст безпосередньо примнкає до звуку; порівнявши згаданий стан слів з таким, коли виразно розрізняється в них три моменти, можна спостерігати, що в першому випадку словам не вистачає образности й що тільки в останньому можливе таке їх розуміння, яке становить відповідність з розумінням ху­дожнього твору й естетичною насолодою...

...Щоб, скориставшись сказаним про слово, розрізнити внутрішню і зовнішню форми в художньому творі, потрібно знайти такий випадок, де б втрачена естетичність враження могла бути поновлена тільки усвідомленням внутрішньої форми...

...Зовнішня форма, яка береться не в розумінні грубого матеріалу (полотно, фарби, мармур), а в розумінні матеріа­лу, підпорядкованого думці (сукупність накреслень статуї), є щось зовсім відмінне від внутрішньої форми.

...Внутрішня форма слова, яке проголошене мовцем, дає напрям думці слухача, але вона тільки збуджує цього останнього, дає тільки спосіб розвитку в ньому значень, не

234

визначаючи меж його розуміння слова. Слово однаково належить і мовцеві, і слухачеві, а тому значення його поля­гає не в тому, що воно здатне мата значення взагалі. Тільки внаслідок того, що_/ зміст слова здатний зростати, слово може бути засобом розуміти іншого.

...На слово не можна дивитися як на вираз готової думки. Такий погляд ...веде до багатьох суперечностей і помилок Щодо значення мови в душевній економії. На­впаки, слово є виразом думки лише настільки, наскільки служить засобом до її створення: внутрішня форма, єдиний об'єктивний зміст слова, мас значення тільки тому, що видозмінює й удосконалює ауреуати сприйнять, які застає в душі.

...Значення слова, або, точніше кажучи, внутрішньої форми, уявлення, для думки зводиться до того, що а) воно об'єднує чуттєвий образ і б) зумовлює його усвідомлення. Те ж саме в своєму колі робить ідеал у мистецтві...

...Вважаючи, що художній твір є синтез трьох моментів (зовнішньої форми, внутрішньої форми й змісту), результат несвідомої творчосте, засіб розвитку думки й самосвідо- мости, тобто бачачи в ньому ті ж ознаки, що і в слові, і нав­паки — відкриваючи в слові ідеальність і цільність, властиві мистецтву, ми робимо висновок, що й слово є мистецтво, саме поезія.

...Незамінність одного мистецтва іншим або словом не тільки не суперечить, але навіть вимагає такого їх зв'язку, за яким одне мистецтво є умовою існування іншого. Не ду­маючи братися за розв'язання складного і важкого народ­но-психологічного завдання про значення поезії в історії інших мистецтв, ми згадаємо тільки про те, що поезія пере­дує всім їм уже за тим одним, що перше слово є поезія. Спо­чатку всі мистецтва служать коли не винятково, то пере­важно релігії, яка розвивається тільки в мові й поезй. Спершу дається людині влада над членороздільністю й сло­вом як матеріалом поезії, а потім уміння справитися зі своїм голосом, а тим більше той ступінь технічного розвитку, яішй передбачається пластичними мистецтвами. Звідси, між іншим, можна пояснити, чому гомерівські пісні наба­гато давніші від часу процвітання скульптури й архітектури в Греції, чому загалом найдосконаліші твори народної поезії відносяться до таких часів, коли люди не в змозі були б ні зрозуміти, ні зробяти щось гідне імені картини або ста­туї. Визнавши, що народна поезія, як і мова, є твір безосо-

235

бової творчосги, ми знайдемо й іншу причину згаданого явища, а саме, що архітектура, скульптура й живопис передбачають уже відособлення й виділення з маси особистости митця, отже, можливість значного ступеня самосвідомости й пізнання природи, яким початок кладеть­ся мовою.

Спочатку слово й поезія зосереджують у собі все естетичне життя народу, містять у собі зародки решти мистецтв у тому розумінні, що сукупність змісту, доступно­го тільки цим останнім, первісно складає невисловлене й неусвідомлене доповнення до слова. Значною мірою це стосується й музики...

...З мови, первісно тотожної з поезією,— отже, з поезії — виникає пізніший поділ і протилежність поезії й прози, які, кажучи словами Гумболвдта, повинні бути на­звані «явищами мови». Зрозуміло, це можна стверджувати тільки в тому смислі, в якому говориться про виділення з поезії всіх інших мистецтв. Як скульптура утворюється не з поезії і хоча вимагає певного ступеня її розвитку, але є новий акт творчости, так і проза — не з поезії, а з підготов­леної до неї думки (3).

...Дійсність і ідея, закон — моменти спільні і для поезії й прози; і в тій і в іншій думка прагне внести зв'язок і закінченість у різноманітність чуттєвих даних; а відмін­ність притаманних їм засобів і результатів вимагає, щоб обидва ці напрями думки підтримували і доповнювали один одного доти, доки людство «прагне».

...У поезії зв'язок образу й ідеї не доводиться, а стверд­жується як безпосередня вимога часу; в науці підпорядку­вання факту законові повинно бути доведене, і сила дове­день є мірою істини. Доведення є завжди розклад первісних даних, а тому щойно висловлену думку можна виразити й інакше, а саме: поетичний образ не розкладається під час своєї естетичної дії, тоді як науковий факт тим більше для нас осмислений, чим більше роздроблений, тобто чим більше розвинулося з нього суджень...

Наука роздроблює світ, щоб заново скласти його в струнку систему понять; але ця мета віддаляється в міру наближення до неї, система руйнується від будь-якого факту, який у неї не ввійшов, а число фактів не може бути вичерпаним, Поезія випереджає це недосяжне аналітичне знання гармонії світу; вказуючи на цю гармонію конк­ретними своїми образами, які не вимагають нескінченної

236

множини сприйнять, і замінюючи єдність поняття єдністю уявлення, вона до певної міри винагороджує за недос­коналість наукової думки й задовольняє вроджену людині потребу бачити всюди цілісне і досконале. Призначення поезії — не тільки підготовляти науку, а й тимчасово влаш­товувати і завершувати невисоко від землі зведену нею будівлю. В цьому полягає давно помічена подібність поезії й філософії. Але філософія доступна небагатьом; важка улдя її не викликає довір'я почуттю незадоволення однобічною уривчастістю життя й надто повільно зцілює моральні страждання, які спричиняються цим. У цих випад­ках виручає людину мистецтво...

В обширному й разом з тим у точному значенні все над­бання думки суб'єктивне, тобто хоча й зумовлене зовнішнім світлом, але є витвором особистої творчості та в цій все- охоплюючій суб'єктавности можна розмежувати об’єктивне й суб’єктивне і віднести до першого науку, до другого — мистецтво. Основи містяться в наступному: в мистецтві за­гальне надбання всіх становить тільки образ, розуміння якого інакше відбувається в кожному й може полягати тільки в не- розкладеному {дійсному й цілком особистому) почутті, яке збуджується образом; у науці ж немає образу, а почуття може мати місце тільки як предмет дослідження; єдиний будівельний матеріал науки становить поняття, складене з об'єктивованих уже в слові ознак образу.

Якщо мистецтво є процес об’єктивування первісних даних душевного життя, то наука є процес об'єктивування мистецтва. Відмінність ступенів об'єктавности думки то* тожна з відмінністю ступенів ЇЇ абстрактносте; найабст- рактніша з наук, математика, є разом з тим найбезсум- нівнішою в своїх положеннях, найменше допускає можливість особистого погляду.

...Слово тільки тому є орган думки і неодмінна умова усього пізнішого розвитку розуміння світу і себе, що первісно є символ, ідеал і має всі властивості художнього твору. Але слово з часом повинно втратити ці властивості, так само як і поетичний твір, якщо йому дано таке тривале життя, як слову, кінчає тим, що перестає бути собою. Те й друге змінюється не вуї якихось побічних причин, а в міру досягнення своєї найближчої мети, в міру збільшення в того, хто говорить, і в того, хто слухає, маси думок, які викликаються образом, отже, так би мовити, від свого влас­ного розвитку позбавляється конкретносги й образности...

237

...Розвиток поняття з чуттєвого образу і втрата поетич­носте слова — явища взаємозумовлені; єдина причина спільного усім мовам прагнення слова стати тільки знаком думки є психологічна; інакше й бути не може, оскільки слово — не статуя, яку зробили, а потім піддають дії повітря, дощу та ін., воно живе тільки тоді, коли його вимов­ляють; його матеріал, звук, цілком проникнутой думкою, і всі звукові зміни, які затемнюють для нас значення слова, виходять з думки.

Але якої 6 абстрактности й глибини не досягла наша думка, вона не позбудеться необхідносте повертатися, нібито для освіження, до своєї вихідної точки, уявлення. Мова є не тільки матеріал поезії, як мармур — скульптури, але сама поезія, а тем часом поезія в ній неможлива, якщо забуте наочне значення слова. Тому народна поезія за мен­шого ступеня цього забуття відновляє чуттєву, збуджуючу діяльність фантазії сторону слів через так звані епічні вислови, тобто через такі постійні сполучення слів, в яких одне слово вказує на внутрішню форму іншого...

...У міру того як думка через слово ідеалізується й звільняється від гнітючого й роздроблюючого її впливу безпосередніх чуттєвих сприйнять, слово поступово поз­бавляється своєї образности. Тим самим кладеться початок прозі; сутність якої — в певній складності й абстрактності думки. Не можна сказати, коли починається проза, як не можна точно визначити час, з якого дитя стає юнаком. Перша поява прози в писемності не є часом її народження, ще до цього вона вже є в розмовній мові, коли слова, що до неї входять, тільки знаки значень, а не як у поезії конкретні образи, які пробуджують значення.

...Важливість забуття внутрішньої форми — з позитив­ного боку цього явища, з якого воно становить ускладнення або, як говорить Лацарус, згущення думки. Сама поява внутрішньої форми, сама аперцепція в слові згущує чуттєвий образ, заміняючи всі його стихії одним уявлен­ням, розширюючи свідомість, надаючи можливість руху великим мисленнєвим масам. Потім у низці уявлень і слів, що виростають з одного кореня і з яких наступні поступово відриваються від попередніх і втрачають сліди свого поход­ження, згущенням можна назвати той процес, внаслідок якого стає простим і таким, що не вимагає зусилля думки, те, що раніше було мудрим і складним... Відомо, що істина, добута працею багатьох поколінь, потім легко дається

238