ТЕКСТИ ПЕРШОДЖЕРЕЛ

ДАНИЛО ВЕЛЛАНСЬКИЙ

ПРОЛЮЗІЯ ДО МЕДИЦИНИ як до ГРУНТОВНО! НАУКИ¹

(Уривки)

„.Натуральні предмети, як вони нам з'являються самі по собі, не існують, а являють собою тільки різні співвідно­шення

буття з небуттям. Позитивне всього існуючого є аб­солютне буття, в якому нема нічого, крім протилежного до нього, тобто небуття. Як одне, так і друге в своєму роді абсолютне, без початку і кінця, і одне з другим нерозлучне.

Вічна ця нерозлучність буття з небуттям являє себе в природі як конкретна матерія, і найменша порошинка ча атом матерії, по суті своїй, дорівнює цілій системі світу; бо воно є таке ж явлення буття, небуття та їх єдності.

...Один тільки абсолютний універс істинно існує, який, як єдиний та незмінюваний, являє самого себе під різни­ми видами, тобто всі об'єкти в світі по суті своїй не відрізня­ються, і видима різниця їхня є явище рефлексії абсолютного в самому собі, чи співвідношення єдиного з нескінченним, отже, сама по собі (ця різниця.— Н. М.) є ніщо.

...Емпіричне пізнання далі релятивного зрівняння одних речей з іншими в їх конкретному стані не йде. І досліди, і спостереження, окрім однієї форми чи негативної сторони абсолютного ідентитета, нічого показати не можуть... Тепер забагато дослідів та спостережень. Безліч тала­новитих людей протягом досить довгого часу невпинно займались дослідами та спостереженнями, та з результатів їх зусиль ми не маємо ніякого суттєвого поняття про ті предмети, котрі вони розглядали.

¹ Переклад здійснено за; Веллансішй Д. м Пролюзия к медицине как основательной пауке. Спб., 1805.

8*

227

...Відчуття, уява та розум є спільними способами, за якими здійснюється досконале пізнання натуральних речей — відчуття показують цілісність предмета, уява — різницю одних від інших, а розум відкриває єдність цілості з різницею. Отже, пасивним способом, тобто читанням чи усним вивченням, пізнати що-небудь абсолютно немож­ливо; і досконале пізнання якої-небудь речі утворюється тільки вдасною діяльністю розуму.

...В чуттєвому дослідженні об'єктів покладена іцдивідуа- літетом границя, яка далі нескінченно-кінцевого зрівняння та взаємного співвідношення речей йти не дозволяє; і при наполегливому зусиллі перейти цю границю неможливо, вона без кінця і краю розширюється, роблячи всі турботи дослідника даремними.

Нездоланна ця перешкода доводила до розпачу бага­тьох. І люди з чудовими здібностями, як, наприклад, Кант

і Фіхте, заплутались в облудній ілюзії чуттєвого світла і, не знайшовши способу вийти з кола об'єктивних явищ, де стверджуюче із стверджуваним у видимому співвідно­шенні своєму отримує рівне право, визнали людську не­можливість досягнути абсолютного поняття натури і згодились залишитися в одному рефлективному пізнанні, не відказуючись водночас від претензії бути філософами. Неначе філософія полягає ще в чомусь, окрім пізнання аб­солютного!

...До часу Шеллінга істинної філософії не було, а існу­вали одні тільки поверхові судження про явища натури (вони називались цим ім'ям), отже, не було внутрішнього та суттєвого пізнання ніякої речі, воно було тільки поверхове та формальне. Різниця між Шеллінговою філософією та всіма іншими полягає в тому, що в ній доведено абсо­лютний (незалежний початок природи, чи Бог), а в інших (філософіях.— Н. М.) цього немає. Якщо це абсолютне є позитивним всього існуючого, то не розуміючи його, нічого в натурі пізнати не можна; бо для того, щоб пізнати щось досконало, необхідно дослідити його в своєму початку.

228

БІОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИРОДИ у СТВОРЮЮЧІЙ та створеній її якості¹

(Уривки)

Якщо рівне осягається рівним, то і позитивний початок світу обсягає сам себе в повному відображенні негативного свого утворення. Людина не могла б пізнавати сама себе, якби всезагальне життя не подавалось в ній повним суб'єктивним відображенням абсолютної його ідеї. В са­мопізнанні людини один і той же розглядуваний об’єкт є разом з тим і розглядуючим суб'єктом, чого за звичайним поняттям розуму, який покладає досконалу різницю між суб'єктом та об'єктом, сказати не можна. Самопізнання є надбанням розуму, яке властиве кожній людині, але яке не в кожній виявляється дійсним і власний предмет якого є аб­солютним початком речей; саме в ньому вбачають натуру не по зовнішньому та мінливому явнщу, а но внутрішньому, вічно незмінюваному існуванню.

Окрім самобутньої та незалежної істоти, немає нічого істинно існуючого. Видима природа є тільки явище її, відображене в ній же самій, і сама по собі вона є така ж мізерна, як і тінь, відображена освітленими тілами. Абсо­лютна сутність природи, яка є по собі єдиною та повсюд­ною, в залежному її утворенні являє собою множинність, прохідну в часі, та окремість, замкнену в просторі. До та­кого утворення знаход иться вона в зворотному значенні: як позитивне до негативного, які водночас безподаткові та нескінченні і настільки актуальні, що одне одному ніколи не передувало і ніколи не поступує; при позитивному по силі його ж самого знаходиться й негативне, а абсолютна сутність виявляється завжди в залежній формі буття, яка наскільки ж необіймана, наскільки можлива ідея необме­женого в уявленні.

Минуща вічність і вимірювана безмежність є найвід- Даленіші загальні види позачасової і безграничної сутності стаття, сформованої Всесвітом; і перша показує єдність, а Друга виявляє її повсюдність, являючись негативно в просторі та часі. Час, відокремлений від простору,— це

Переклад здійснено за: Веллоношй Д. М Биологическое исследо- ие природы в творящем и творимом ее качестве. Спб„ 1812.

229

єдність без множини як дія без буття, а простір сам по собі складає множину без єдності, як буття без дії; і обидва пока­зують єдине з протилежних сторін, яке не міститься в них. Тому час та простір одне без одного дійсними бути не мо­жуть; і кожне по собі знаменує тільки-но можливу свою ідею. Дійсний час проходить в просторі, а останній зна­ходиться в часі. Але початкова їх однаковість виявляється в матерії, в якій кожний атом є вічним та безмежним світом.

Простір та час в дійсному проходженні своєму с не те, що існує в можливій їх ідеї; тут ніякий перелік і ніяка міра не мають місця; а там час показує плинність вічності, а простір означає границі безмежності; отже, вони суть негативні значення і складають мізерну сторону позитивних своїх початків. Але яким чином час знаходиться з вічністю, а простір з безмежністю у відношенні співрозмірності та нероздільності? Так як одні в своєму положенні неви­черпні, так і другі в запереченні своїм не оскуджені; так само і матерія, яка являє собою початкову їх одинаковість, з одної сторони суттєва, а з другої — незначна: суттєва та вічна по силі позитивної ідеї життя, а незначна і кінцева по негативному її утворенню.

Час, простір і матерія в позитивній їх ідеї рівно безпо- чаткові і безмежні, і хоча самі по собі здаються різними, але суттєво являють собою одне і те ж. Зміст матерії до прос­тору та часу можна тільки уявити в абстрактному їх зна­ченні для того, щоб бачити злагодженість їх між собою. Час у просторі, як однакове у різному,— склали лінію, простір у часі, як різне в однаковому —- склали поверхню, а із суттєвої єдності обох, тобто однакового у різному і різного в однаковому, виникла товща відчуваючої матерії, яка, маючи однакову чуттєвість з ними (простором та часом.— М. Н.), не являється послідовним їх витвором, а є сучасним і сумісним утворенням загального життя.

...Відчуття є така здібність живої істоти, по якій вона відчуває речі зовнішнього світу та впізнає їх по різно­манітних враженнях, спричиняючих зміну у власному її стані. За допомогою відчуття всезагальне і єдине життя розуміє саме себе в окремих та різних своїх утвореннях.

...Обставина, необхідна для відчуття — є протилежність організму як суб'єкта із зовнішнім світом як об'єктом, та взаємна дія обох призводить у відчуваючому організмі деяке відчуття. Зрозуміла почуттям якість предметів не є власного матерією цих предметів... вона виникає тут як за-

230