Розділ і

Від міфу до філософії. Філософська думка київської русі

Все розберіть." та й спитайте Тойді себе: що ми?

Чаї сивя? яких батьків?

Т. Шевченко

МІФО-РЕЛІПЙНІ УЯВЛЕННЯ СХІДНИХ СЛОВ’ЯН — ПЕРЕДІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ДУМКИ

о

ІСТОРИЧНІ ДЖЕРЕЛА ТА ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ФІЛОСОФСЬКОЇ КУЛЬТУРИ КИЇВСЬКОЇ РУСІ

о

ФІЛОСОФСЬКІ ІДЕЇ У ТВОРЧОСТІ ДАВНЬОРУСЬКИХ КНИЖНИКІВ ТА В ПАМ’ЯТКАХ ЛІТЕРАТУРИ

Міфо-релігійні уявлення східних слов’ян — передісторія української філософської думки

Виникнення перших філософських ідей давігіх русичів було закономірним процесом формування світогляду з певними етапами (типами) його розвитку і тісною спадковістю між ними. Деякі елементи «філософського» осмислення явищ природи і людського життя були наявні вже в народному світогляді східнослов'янських племен за­довго до хрещення Русі та появи писемності. На основі першої світоглядної самобутньої міфологічної системи створювалися перші передфілософські утворення, які були зумовлені значною мірою характером і способом діяль­ності, побутом давніх українців. Формувався свій стиль життя і мислення, вироблялись характерні орієнтації на освоєння світу, своя національна культура.

На основі емпіричного досвіду і міфологічної картини світу наші предки створювали своєрідну природну релігію, яка пізніше була названа язичницькою^]. У цій народній релігії основним предметом була природа, яка обожню­валась. Природне начало Всесвіту, філософія вічного життя були найвищою ідеєю цієї релігії. Українська міфологія як сукупність переказів про явища природи та соціального життя в образно-наочній формі ілюструвала прагнення людини пояснити і упорядкувати світ, який її оточував, розкрити єдність людини і природи.

На жаль, відомостей про українську міфологію занадто мало, через це дати їй повну характеристику надзвичайно важко.. Розвиток української міфології був перерваний вве­денням християнства, і вона не змогла розвинутись в закінчену систему. У боротьбі з так званим «поганством» ²

¹ Язичництво — віра племені людей, пов'язаних спільним звичаєм і спільним походженням.

² Поганство—так називали віру наших предків після прийняття християнства. Люди, котрі сповідували нехристиянську віру, звалися поганими, цоганинами.

6

були знищені безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу, а до нас дійшли тільки уривки з української міфології. Більшість матеріалу, яким дово­диться користуватись, в основному вийшов з рук ду­ховних осіб, котрі в цій справі не могли бути об’єктив­ними. Середньовічні хроніки, аннали, повчання, слова тощо мали, як правило, характер критики і засудження стародавньої віри українського народу. Саме тому великий інтерес представляють усні перекази, народні звичаї, ле­генди, пісні, в яких розкривається історія справжнього життя нашого народу.

Міфологічні уявлення наших предків були напрочуд різноманітними. Слід зазначити, що саме міф був одним з перших продуктів самоусвідомлення людини у світі, коли вона ще не вичленовувала себе з природи, не протистояла соціуму і природі, ототожнюючи себе з навколишнім світом. Поняття зовнішнього світу і все, що пов’язане з людиною, в її уяві було єдиним цілим.

У міфі дійсність була образною і конкретною, схопле­ною схематично. Людина ще не мислила про світ, вона була ще вільною від розумового визначення речей, їх якостей і властивостей, ще не ставила ніяких питань стосовно достовірності предмета свого пізнання. Людина просто жила в середовищі, яке її оточувало. Розумове, абстрактне і чуттєве так тісно переплітались у міфі, що перевага однієї з цих сторін не усвідомлювалась. Для наших предків не потрібні були докази про живий взаємозв'язок і активну взаємодію всіх предметів, речей світу, про існування домовиків, русалок, водяників тощо. Все було всюди, і людина взаємодіяла, спілкувалась з усім. Але реальної людини міфологія ще не знала.

Українські міфи мають багато спільного з міфами інших народів, але водночас вони мають свою характерну особливість. Як зазначає І. Нечуй-Левицький, «вони дуже близькі до природніх форм», надзвичайно природні. На цю характерну рису українських міфів вказує і митрополит Іларіон (І. Огієнко): ((Початкові вірування були найтісніше зв'язані з життям — з природою свого довкілля, бо це вима­галося своїм господарським побутом,— це були вірування натуралістичні, на природі побудовані. Людина хотіла бути зі своєю природою в найкращих стосунках, бо ясно бачила, Що в усьому залежить від неї...» Культ природи, віра в її творчі сили лежали в основі первісного світогляду наших

7

пращурів. Тобто, характерною рисою давньої віри був анімізм¹.

Багатоманітність української міфологічної тематики складала ділий ряд циклів:

1. космогонічні — про походження життя (створення світу);

2. антропогоючні — Про створення людини;

3. тотемічні — про тотемічних предків окремих пле­мен, в основі яких лежать фантастичні уявлення про поход­ження племені від певних тварин;

4. теогонтгі — про походження богів;

5. календарні — про річні цикли природи та обряди, пов'язані зі зміною пір року і господарською діяльністю;

6. есхатологічні — про потойбічний світ та передбачен­ня майбутнього;

7. історичні, культурно-біографічні — про життєві вип­робування і діяння окремих героїв, героїчний епос-билини тощо.

Як зазначає Г. Лозко, ці сюжети і тематика часто переплітались, складаючи своєрідну цілісність української міфологічної системи.

Українська міфологія багата космогонічними міфами, в яких мова йде про створення світу. Одним з таких є міф про створення світу з яйця. Сонце у цьому міфі представлене в образі Жар-птиці, яка своїм пером може освітити весь сад. А Зимовий Холод — змій-чарівник — хоче викрасти Жар-птицю. Проте вона встигає знести золоте яйце, з якого навесні знову народжується (воскресає) джерело світла й тепла. Сокце-яйце своїм гарячим промінням зігріває землю, розганяє туман, примушує хмари лити дощові потоки. Так, з уявленням про яйце змальовується початок всього живого, того, що народжується. Звідси — звичай писати писанки, які дарували люди одне одному з побажанням здоров'я й дов­гого життя. Таким чином, сакральність² яйця, писанки була визначена ще до впровадження християнства, до тієї обряд­ності, яка дов'язана з Великоднем,

Ще про один космогонічний міф згадує Г. Лозко. Це ліричний міф про небесні світила Сонце і Місяць, який во­дночас відображає і календарні уявлення давнього українця. Сонце сприймалось як прекрасна панна в золотих

¹ Анімізм — одухотворення СИЛ І ЯВИЩ природи

² Сакральний — священний.

8

шатах, а Місяць — парубок, котрий хоче одружитись з пан- ною-Сонцем. І от після їх першої спільної весни Місяць починає закохуватись у Зорю. Тоді Сонце за зраду Місяця своїм золотим мечем розрубує його навпіл. І з того часу «Місяць стає щербатим». Так мудро і просто наші предки пояснювали зміну фаз місяця, яку здавна спостерігали.

У дохристиянських антропогонічних міфах, в яких мова йде про створення людини, частіше всього згадується дере­во як матеріал, з якого створено людство. Це міг бути дуб, ясен або просто пеньок. Aie в цей матеріал потрібно було вдихнути живий вогонь. Тому оживлення людини частіше всього пов'язувалось з небесним вогнем-блискавкою.

В основі тотемічних міфів лежить уявлення про фан­тастичний, надприродний зв’язок між певною групою людей і певним видом матеріальних предметів («тотемів»). Тотемами могли виступати різні тварини, рослини, пред­мети або явища природи, які служили об’єктом вшануван­ня первісних людей.

Система тотемічних міфів відображала все життя первісної людини, її уявлення про світ, про природу, про всі речі, предмети, які оточували людину. Весь цей живий і неживий світ разом з людиною ототожнювався в її тотемічних уявленнях.

Великою пошаною користувалися звірі, особливо великі і сильні. Деякі звірі ставали вірними покровителями людини, захисниками певною роду чи племені, тобто були їх тотемами. Навколо кожного тотема об'єднувалась певна група людей (рід, плем'я тощо), і всі вони вважались родичами. В епоху тотемізму відбулась велика персо­ніфікація, уособлення звірів (лисичка-сестричка, вовчик- братик і т. п. Багато легенд е цро перетворення людини на звіра чи птаха і навпаки.

Окремі звірі й худоба мали обрядове значення, були символом тієї чи іншої сторони життя людини, її успіху чи невдачі Так, козел завжди брав участь у святкових забавах, а коза була символом урожаю:

Де коза туп-туп,

Там жита сім куп,

Де коза рогом,

Там жито стогом.

Де коза хвостом,

Там жито кустом.

9

бог «веселія і всілякого благополуччя». П'ятий ідол Купало, «що його за бога плодів земних вважали»; шостий ідол Коля­да — «бог празничний, що йому празник великий місяця грудня в 24-й день одправляють», У «Синопсисі» згадуються імена і таких поганських богів, як Усляд (ОслядЬ Корша (Хоре), Дашуба (Дажб), Стриба (Стрибог), Макош (Мокош) та ін. Особливою повагою в українців користувалися боги Род і Рожаниці. Род вважався творцем Всесвіту, богом над богами. Жіночі божества Рожаниці були пов'язані з народженням.

Весь цей пантеон слов'янських богів, всі ці призначення кожного з них дають нам можливість зрозуміти, як наші предки освоювали світ, що їх оточував, його єдність і багатоманітність, його суперечності. Це фактично було своєрідне філософське осмислення нашими пращурами довкілля з його стихіями, небом і землею, сонцем і місяцем, ніччю і днем, блискавкою і громом, дощем і вітром і т. д.

Релігійні вірування наших предків пройшли певні етапи розвитку, перш ніж розвинулись у бік абстрагування та уніфікації образу вшановуваних сил. Якщо спочатку людина не цікавилась небом, воно для неї було дуже далеким від її жорстоких буднів, то пізніше «небесні воро­та» стали початковими космічними питаннями про тайни існування, смерті, про закони природи, початок світу тощо. Своєрідна мудрість наших предків, їх досвід та життєва філософія сформували поняття неба як найвищу світову силу, територію вищих сил, А в земному житті йшла бо­ротьба двох сил — добра і зла.

Задовго до введення християнства нашими предками ве­лось ще незрозуміле, але невпинне шукання єдиного Бога. Поступово складалось уявлення, що світом керує Вища Сила, а крім неї є багато другорядних і третьорядних сил, які керу­ють різними сторонами природи. Сили природи розумілись подвійно — це були духи добра і зла в їх постійній боротьбі. Склалось і уявлення про другий світ — замогильний, потойбічний світ людських душ, а звідси і питання про пос­мертне життя, яке стало нерозривною частиною цілісності життя. Безсмертя душі, честь, мужність і воля богів ставали приводом для постійних роздумів наших предків, які ви­ростали у людській гідності й Божому покликанні. Всесвіт, космос, в язичницькій релігії сприймався як надісторич- ний, в природі існував вічний колообіг, визнавалась ас­тральна залежність. Досить розвинути^ був культ предків як важливий принцип соціальної детермінації,

12

Свое світосприйняття, своє ставлення до Божества я вищої сили наші пращури виражали й через різні релігійі святкування, звичаї, традиції, якими був багатий наї народ. Ось хоча б деякі з них: Великдень екмволізува радісну зустріч весни й воскресіння сонця-Дажбога, Обл* ваний понеділок — очищення від гріхів і злих думок водок Різдво — надію на майбутній врожай і добробут і т. д.

Ціла низка звичаїв, традицій сприяла формуванню вір наших давніх предків. Наприклад, писанки символізувал вічне воскресіння правди і справедливості; спалені на маі дані солом'яні опудала — це злі духи, засуджені на проклят тя. Про велику повагу до своїх предків свідчили «проводи покійників, які здійснювалися після весняних святкувані Покійників «проводжали» на ниви для підтримки врожай їх постійно шанували, бо пам'ять про них підтримувала нсв жипя. А яким багатством звичаїв відзначались Різдвяі свята, що проводились у кінці грудня! Кожен елемент ця свят був глибоко символічним і значимим: 12 страв на в* черю — це 12 місяців; сніп-Дідух у кутку — у ньому дух ігредків і окрема їжа для духів; часник у кутку й сокира пі столом ■— проти злої сили, Коляда походить від «кола», б в трипільську епоху оселі будувались колом і колядник обходили коло. Щедрівки — від щедрого сонця і таке Ш1Н(

Ще задовго до введення християнства наші предк користувалися досить широкою релігійною термінологіє« Такі поняття, як «Бог», «молитва», «небо», «рай», «пекло: «свято», і багато інших складали основу релігійної свідс мог ті нашого прадавнього народу, Митрополит Іларіон, з« уважуючи, що найважливішим релігійним поняттям бул слово «Бог», показує, наскільки сильно воно розгалужене народній мові. Цікаво знати, ецо воно с спільним корене таких слів, як багач, богатир, збіжжя, зубожіти. «Небога: «небіжчик», наприклад, це ті, за кого не опікується Бо. Вирази «безна» (Бог знас), «помагайбі» (помагай Боже «спасибі» (спаси Боже) та інші вказують на глибок давність і широке засвоєння ьашими предками цих т інших релігійних термінів.

Отже, можна зробити висновок, що наша прадавня ні радна віра була досить розвинутою. Світогляд наши предків ке був бідним. Він охоплював все жигтя людині був практичним, господарським. Деякі елементи «філе софського» осмислення явищ природи і людського житі

13