Георгій кониський

Загальна філософія,

ПОДІЛЕНА НА ЧОТИРИ ВІДДІЛИ, ВКЛЮЧАЄ ЛОГІКУ, МЕТАФІЗИКУ. ФІЗИКУ Й ЕТИКУ¹

(Уривки)

Вступ

Як у всякому дуже наочному мистецтві, так і в цій. пречудовій науці, яку називаємо філософією, треба почи­нати з визначення її предмета й поділу; бо пізнання їх ніби вносить якийсь факел у пізнання речей, про які тут гово­риться. Отже, зокрема, їх коротко викладаємо.

1. Філософія, що стосується назви, означає любов муд­рості, оскільки філософ з грецької — любитель, або друг мудрості. Ця назва взята у ГІіфагора, який перший користу­вався нею; він, запитаний Леонтієм, царем флеазійців, який подивляв його красномовство, в якій справі розумний е найсильнішим, кажуть, відповів: «Я не 6офо| є або мудрець (бо так до нього називалися ті, які відзначалися знанням ба­гатьох справ), і ця назва відповідає лише богові, а я філософ, тобто друг мудрості». Цією скромністю слова він спричи­нив, що всі інші після нього прихильники мудрості воліли називатися філософами, ніж мудрецями.

А з цієї назви, вважають деякі [автори], треба брати визначення філософи. Вони говорять, що філософія — це любов мудрості, а насправді таке пояснення не робить ніякого відрізнення філософії від якоїсь любовідо мудрості, і відчужену від неї властивість душі ставить замість неї, бо філософія знаходить собі місце не у волі, в якій вміщена любов, а в інтелекті.

2. Отже, найкращим є визначення, яке подає Святий Дамаскін у 4-й кн. своєї діалектики з Арістотеля, кй. Ю «Метафізики», розділ 4, а саме таке: «Філософія є пізнан­ням речей, як вони є». Під назвою речей розуміється все, що може бути пізнане людським інтелектом. А то «як вони є» означає відмінність філософського пізнання, а саме:

¹ Друкується за: Кониський Георгій. Філософські твори. У 2-х. т. К., 1990, Т. і.

160

*ілософ намагається пізнати будь-яку річ так, щоб він мав пізнані ЇЇ причини, з чого вона виникла чи постає, з чаго складається і для якої мети існус. Речі не інакше одержують своє буття, як через свої причини.

3. Матерія [предметі, про яку говорить філософія,— це всі речі, як вони самі повинні бути причинами свого буття, або, якщо волієш сказати, є самі причини речей, бо за­йматись філософією означає не що інше, як досліджувати причини речей.

4. Загально і добре філософія поділяється на раціональ­ну, моральну і натуральну.

Раціональна — це та, яка вчить керувати діями розуму; моральна — яка встановлює дії волі, тобто звичаї; натураль­на — та, яка розглядає всі інші речі, які є в природі, і вона дуже обширна. Вона знову ділиться трояко: на фізику, ма­тематику і метафізику. Фізика розглядає тілесну природу. Математика говорить про її величину. Метафізика відно­ситься до духів, позбавлених матерії, до небесних сушос- тей, до самого бога, наскільки їй можна; і вона досліджує найвищі роди речей, які хоч і знаходяться в тілах, однак властиві й безтілесним і, самі собою розглянуті інтелектом, не мають в собі нічого матеріального. Цей поділ добрий, як і достатній, бо охоплює своїм розглядом усі речі і не залишає нічого, як буде видно тому, хто досліджує.

Крім того, треба знати, що з тих видав так поділеної філософії одні називаються теоретичними, або спеку­лятивними, які розглядають не що інше, як чисте пізнання речей,— такими є всі натуральні; а інші — практичними, або активними, які вчать щось правильно робити,—такими є раціональна і моральна [філософія!.

5. А у викладі їх будемо дотримуватись того порядку, який, здається, більше полегшує навчання, а саме: перший трактат поставимо про діалектику, або логіку, яка є воротами до інших, проте так, щоб слідувати тра­диційній звичці філософів, подамо спершу вступ до логіки, тоді скажемо про метафізику, тому що об'єкт метафізики набагато загальніший від фізичного, а порядок навчання вимагає, щоб виклад ішов від більш загального до більш конкретного. Після цього викладемо фізику і тоді наста­нови етики.

6. Що ж стосується мети, то вона може розглядатись двояко: одна властива і належить лише кожній філософській дисципліні і для неї внутрішня; це або правильна дія

б Ю.Фиів 16 і

практичних {наук], або чисте пізнання істинності теоре. тичних {наук]; друга загальна для всіх і зовнішня, а саме- якийсь плід філософії. І // таку Августин, кн. 19 «Про' д_Єр! жаву бога», розділ 1, встановлює з Платона — людське щастя, або блаженство. І правильно, бо що інше, крім фі. лософії, встановиш як добро, все те служить блаженству лише тіла, одна ця пречудова наука живить дух, втішає, робить блаженним і щасливим.

7. Необхідно сказати щось і про походження й минуле філософії, а це пов'яжемо з тим, щоб показати її гідність разом із значимістю й користю і що вона не чужа для християнської науки, а навпаки. Деякі [вчені] базікають через варварське незнання і вкриті покривалом вдаваного благочестя, і тому вони непридатні для добрих мистецтв; як ті, які служать витворам людської філософії, хочуть, щоб вони взагалі були представлені як вихідці з небес, і найглупіше базікають, що не можна досягти вічного блага. І взагалі наш вік і земля породжують таких ослів; справд і, колись у своїй Греції бачив і картав їх св.Григорій Теолог, як побачимо далі. Був також у колі жерців один гурт ченців, які навчали ігнорувати й відкидати світські бажання, і мя них було релігійним знати хоч кілька букв. Щоб ми обійшли стороною це нерозумне благочестя, ми повинні показати, що філософія по своїй природі добра, корисна, необхідна, те, що доведемо із її початку й минулого, з св. письма, творів і з прикладів давніх отців і докторів, а не лише з різних, почерпнутих від неї, плодів.

Що стосується минулого й початку філософії, то вона с давнішою, ніж той час, який встановлюється як час її наро­дження, якщо не відноситься до самого початку світу. Бо ті, кого визначають грецькі автори як найдавніших і тому перших, всі вони процвітали після часів Мойсєя...

І не від цього треба брати початок філософії, а краще від самого праотця й 'творця людського роду Адама, який, щоб бути рівним [богові], старанно намагався знати природу всіх речей, створених богом,— свідчить св. письмо, «Буття», розділ 2, де говориться, що він за наказом бога дав назви багатьом живим створінням...

Отже, Адам — перший філософ, це значить, він був першим дослідником і спостерігачем речей природи і це взяв не від чогось іншого, а від тої мудрості, яку сам вста­новив, від світла бога-отця, яким створені всяке добро і дар; а від нього через Метузала до Ноя, від Ноя і його синів до

162

_халДеїв і євреїв, від евреїв до єгиптян і від них до греків, БІД греків до римлян та інших північних і західних народів з ходом віків поширились науки.

Але славний Иосиф в кн. 1 «Минулого», розділ 4, подає й ірттяй спосіб їх поширення, бо пише, що Адам (тому що був пророком) провістив своїм синам, що всі речі над зем- _лЄІо загинуть або від сили вод, або від жару вогню. Вони, щоб бути пам'ятними для майбутнього, щоб воно не було позбавлене знань, якими самі вони були сильні, спорудили два стовпи — один цегляний проти пожежі вогню, другий кам'яний, або мармуровий, проти розливу вод—і написали на них науку про бога і вільні мистецтва, а найкраще певні астрономічні знання. І оскільки не вогнем, а водою видало­ся богові, справедливому суду, покарати людський рід, тому коли цегляний стовп був знищений, то кам'яний СТОЯВ у Сирії аж до його часів, свідчить той самий автор. Як би не було, певними є ці й подібні свідчення глибокої давності, і тим самим вони показують знатність філософії.

А якщо це тут має значення, що, напевно, завжди мало силу в ствердженій божественності, то є погодженість щодо другого свідчення майже всіх [вчених] у досліджуваних справах, і всюди були в пошані й подиві народів ті (люди], які славилися пізнанням багатьох речей; а у греків деякі мудреці називались філософами, софістами; ця назва також поширилась до тих народів, які запозичили науки у греків; у євреїв — писарі й старшини, у давніх галлів — друїди, у єгиптян — фламіди, або жерці, у персів — маги, у індійців — софісти й брахмани. Тут стільки {назв], як легко доводить спосіб [життя] розділених між собою народів, що бажання займатися філософією і давнє, і ніби природжене людині. І, певно, людина так створена від природи, щоб прагнула знань, як вчить Арістотель. Але що є головним у справі, це те, що сам св. дух дає нам пізнання речей у багатьох місцях Св. письма, оскільки воно веде нас до пізнання творця...

Однак ніщо не робить більше для слави філософії, як те, що пише великии учитель народів св. Павло в листі «До римлян», розділ 1, «Про язичників»: «Те,— каже,— що можна дізнатися про бога, є в них очевидним, тому що бог відкрив їм, бо ті [властивості], що в нього є невидимими, поки розуміються через пізнані речі, із створення світу передбачаються вічні, а саме: і його могутність, і його божественність»...

...Ясніше користь філософії видно ІЗ ТОГО, ЩО бог трвд найкращий і найбільший надав достатньо її, і найиерщ_е родичеві людей і батькові віруючих Авраамові, як видц₀ вище з Йосифа, і тому мудрому синові Давида Соломонові, кн. 1 «Царств», розділ 3. І не відступають від наук греків іудеї, хоч відкидають майже все [вчення] їх як нечисте і без­божне...

В новій церкві трапляються майже незліченні прикладі і свідчення цієї справи, бо вона не відвертається ві/ філософії. Дуже ясно доводять це наші найсвятіші отці-док тори з того, що численні з них не відвертаються від читанні давніх філософів і поетів, як видно з творів Атанасія, Василія, Григорія Теолога, Кирила, Теодорета, Ієроніма та інших, бо сам глава докторів Павло, оскільки він говорив з св. духом, цитує слова деяких язичеських авторів...

Отже, ясно, що св. Павло якщо не після хрещення, то, принаймні, раніше, коли був іудеєм, був попереду в іудаїзмі від багатьох своїх ровесників, в своєму роді був найвищим ревнителем своїх родинних традицій, як // го­ворить він сам про себе в листі до Галатів, розділ 1: «Скажу відверто, вій займався читанням поганських авторів і тому не збезчестив і не осквернив людську віру таким читанням; набагато менше — філософією, яка не має нічого спільного з поганством, хіба те, що вона була трактована язич­никами».

Якщо в ті перші часи церкви, коли вона ще не назива­лась християнською, не була організована власна гімназія, то численні з них подалися в поганські академії і вивчали твори поганських наставників, як видно, крім багатьох інших, у Григорія Таматурга, Григорія Теолога, Василія Великого і Златоуста.

Також численні найсвятіші християни організовували свої власні школи, в яких викладалися науки не тільки бо­жественної, а й світської філософії. Так, мученик Памфілій організував цезарейську школу, за свідченням Никифора Ксантопольського, кн. 6, «Історія церкви», розділ 37. Євсебій також, кн. 7, розділ 29, згадує антіохійську ака­демію, яку очолював Манхіон і навчав грецької мови, і він заперечував єретика Павла із Самосати.

Згадує антіохійську школу і Златоуст, як в інших місцях, так і в кн. З «Проти ганителів одинокого життя». Славною була також Константинопольська академія, підтримана великим пожертвуванням імператорів, наповнена числе**-

164

доми професорами з общини античогс патріарха, і там же колегія 12 вчених, глава яких славився титулом сіосіюгів аесшпєпісі, як пише Зонар, «Історії», т. 3.1 згадує автор фес- _салонську гімназію, зруйновану варварами в Фессало- діках, — автор, виданий по-латині з дозволу Льва. Загалом згадує досвідчених професорів Константинопольський собор, названий у Труллія.

Відомо, що якісь численні філософи з отців, які написали трактати, розголосили, що іншого вчилися в шко­дах. Юстин, мученик і філософ, обговорює і відкидає численні думки Арістотеля. Григорій Таматург видав кни­жечку про душу. Нисський — про людину, св. Максим — математичний трактат про коло, Йоан Філопон Алек- сандрійський був граматистом, і він же багато досліджував природу речей; у Дамаскіна виділяються діалектика 'й фізика; Теодорет багато займався філософією, виступаючи проти язичників; Августин залишив твори про граматику, риторику, логіку, арифметику, геометрію й інші настанови, а сам він вивчив риторику в Римі, як і св. мученик Кипріяи у Карфагені, і Фірміан Лактантій у Нікомедії, і Григорій Назіанський в іншому місці, як видно з деяких листів Григорія Теолога.

Сюди треба віднести св. Арсенія — [учителя] Аркадія і Гонорія, Косманта — Дамаскіна й інших учителів інших {філософів],

..А якщо хто, досліджуючи творіння бога, приходнії до висновку, що бог є і що він всемогутній, розумний, перед­бачливий, то той думає правильно і під покровом справжньої філософії прийде до пізнання бога. І таку філософію під­тверджують наведені досі свідчення, серед них найбільш ясним було оте з доктрини Павла, і ми повинні слідувати за таким, а те, що відкидає Павло, відкидати всією душею.

Однак між тим {це третя відповідь) Павло не забороняє пізнавати хибну й софістичну філософію, але забороняє наслідувати...

Тому ми вивчаємо і способи софізмів не для того, щоб ми ними обманювали інших, а щоб ми розв'язували пізнану їх плутанину.

Крім того, ми повинні знати тут, що філософським до­гмам не треба вірити так, як вони є, щоб через них ми менше вірили божому слову; але краще треба дослідити філософію щодо правильності письма, ніби щодо лідійського каменя, щоб вона не суперечила божому слову.

165

Бо не філософія дає закони теології, а бере від неї і повинна їй служити.

Цього досить для закиду несвідомим, а якщо їм це буд_е здаватися недостойним, то це станеться тому, що вона невігласи. Якщо хто з них, займаючись читанням, зробив би закид щодо того, ніби в більшості майже всі єретики з філософів кричали, що з'явилася доктрина давніх отців, то це також як правдиве буде обговорено далі.

Зрештою, вважаємо, що не судження в філософії, а й ■ викривлення і пусті думки людей, як тих, що погано написали, так і тих, які навіть добре ними написане погане зрозуміли або схотіли, треба відкидати. Це легко буд< видно тому, хто читає чи розглядає спостереження св. Іринея, найдавнішого вченого, який особливо боровся проти валєнтиніанців і гностиків. Бо є слова його, якими показує, що догмати валєнтиніанців і гностиків є не­правильним породженням філософських догматів, кн. 2, розділ 19: «Поет Гомер шанував океан як місце перебу­вання богів і матір Тетію, а ці перенесли їх в бітум і Сітей».

А Анасімандр те, що незмірне, ставить початком усього, вважаючи, що воно, як насіння, має в собі самому буття всього, каже, що з нього виникають незмірні світи, а це перетворюють в бітум і еони.

Анаксагор твердив, що створіння на землі виникли з насіння, яке падає з неба, і звідти взяли сон, який назвали відчуттям.

Так, з атомів і пустоти Демокріта й Епікура вони взяли свою плерому (тут бачиш не думки, осмислені розумом або зібрані досвідом, а чисті марення і вигадки язичеських філософів, які, погано народжені, гірше передав мозок ва- лентиніанців і гностиків). А яке відношення це має до філософії? Ті, що помиляються, і навіть представники не­обгрунтованої філософії можуть бути названі єретиками. Отже, як нещастя єретиків не треба приписувати Євангелію і християнству, так помилки і дурниці тих, хто займається філософією, не треба відносити до хиби філософії...

Бо як же інакше Іриней, також Тертуліан, який сам показав початок єретизму від нерозумних філософів, кн. «Про душу», розділ 3, та інші церковні доктори могли б знати це саме, очевидно, що численні єретики всмоктали вірус від філософів, якщо б не читали книги філософів?

166

Також з цього самого ясно, що вони старанно вивчали твори філософів. Тим не менше треба відмітити дещо навіть в заслугу якихось невігласів, які хоч хибно, але не без причини втручаються у філософію. А це не що інше, як те, що численні з них не знають, що таке філософія, і коли ба­чать, ЇЦО численні [люди], іменуючи себе філософським титулом, не визнають нікого перед собою, то впадають у ГОРДІСТЬ, і якщо їх запитують дещо про якусь річ, то вони не відповідають нічого, крім якихось плутаних нісенітниць, і базікають щось високе, не знаю що, надувши щоки. А го­ворять так, як не хочуть розуміти, і якщо б хотіли, могли б також хвалити вчення і нерозумну хибність тих, що мислять інакше; а звичаї й обряди православної церкви і прояви побожності висміюють і перекривляють, І вони не готуються терпіти від подібних. Кажу, коли це й інше поба­чать у них численні більш неосвічені, то придивляться, що філософія е не що інше, як учителька якогось марнослів'я, гордості, неблагочестя і вільнішого життя, ворожа скром­ності й страху бога, винищувач знання. Отже, щоб ми вилікували такий їх погляд, ми повинні нагадувати їм і на­вчати, що у філософи не вчать нічого подібного, а вчать властивостей філософії, одна — нести людській думці світло, якою е логіка, друга — формувати звичаї — такою є етика, інша — старанно і разом стримано досліджувати природу речей — творіння руки бога — і дивуватись, а із творіння хвалити творця — такою є фізика, або вона називається натуральною [філософією]. А нечесні й горді філософи не € справжніми, а уявними, і філософами не тому, що їх вигадки треба вважати філософією, бо із-за них вона тільки відсутня, а щоб людина навчилася добре розуміти, як краще, якщо справді займається філософією, Щоб ставала щоденно скромнішою, бо все більше й більше пізнає божу могутність і мудрість і з того самого розуміє слабість, непостійність і нікчемність своєї природи, перед­бачає, наскільки може, людське пізнання божою мудрістю, Дивується, що і яке створив тричі найкращий і найбільший бог, і, крім тих створінь, бачить себе — людину, очевидно; нарешті, і глибше щоденно вивчає це, що завжди вважало­ся всіма найвластивішою мудрістю, а саме — пізнати себе самого. Треба закликати неосвічених вивчати цю і подібну філософію; і вони зробили несправедливо, коли із-за помилок, що помітні у філософів, відкидають цю корисну ¹ »идатну науку, як несправедливо роблять ті, які із-за гріхів

167

людей-християн ганять саму християнську науку, що не вчить нічого подібного.

Це говориться не до всіх недругів філософії, а лише до тих, які, ображені помилками філософів, тягнуться в саму філософію. Бо одні гніваються не з тієї причини на цю науку, а тому що самі соромляться свого незнання і байдуже дозволяють, щоб інші їх перевершували, отже, для викладу їх незнання треба навести ще ясні два [поло­ження). По-перше, до кого вони подібні в цій ненависті до наук, потім — кому вони протилежні. Бо коли вони вважають себе або прямо показують, що захищають бла­гочестя, то не бачать, що наслідують неблагочестивих, недругів благочестя...

Василій Великий висловив... одну дуже довгу Думку, яка називається «До юнаків»; нею переконує, що іреба плекати науки і читати навіть поганських поетів і філософів.

Теодорет називає безбожним закон Юліаяа Апостата, яким той заборонив християнам вивчати поетику, рито­рику або філософію, «Історія церкви», кн. З, розділ 7.

Никифор [визнає] ту саму думку, що й ми підтримуємо, захищає дані твори і схвалює в кн. 10 «Через ціле», розділ 26; але цей захист буде дуже довгий. Можемо мати одного подібного до всіх, Св. Григорія, який в першій про­мові проти Юліана дуже колючим стилем [це є свідченням, що в цьому святому мужеві була велика гідність] докоряє безбожному Юліанові за той згаданий закон Св. письма, картає, знищує ганебним способом.

І в похоронній промові про Василія Великого, яка називається монодією, він дуже красномовно говорить про цей самий доказ проти ганителів наших наук. Цю його про­мову хочеться навести тут всю, взагалі ніби якийсь вінок, і найсильнішу з усіх, виголошених досі.

Отже, пише він так: «Як мені здається, всі, хто має здо­ровий глузд, визнають це, і серед того головною є наука, яка для нас є добром, — не лише та наша зверхність, яка містить вишуканість і всяку показовість, байдужу до одного добра і до краси зрозумілих речей, а навіть та зовнішня, яку численні християни не приймають, вважаючи за підступний обман і більш віддалену від бога чисто протилежним і небезпечним переконанням. Бо як в них є небо, земля, повітря і будь-що, хоч деякі люди погано сприйняли, що це є твори бога, і вважають їх богом, однак, незважаючи на це, ми не ненавидимо, а дивимось, яку

168

користь мають вони з них для життя, а того, що є в них шкідливе, уникаємо, і що нерозумні роблять проти творця, ки закликаємо до бунту само створіння. Із створених речей пізнаємо справжнього творця і, що сказав св. Павло, «в полоні повертаємо все розуміння до Христа». І так знаємо, що вогонь не є живленням заліза, а щось інше, само собою корисне чи невигідне, але про них говоримо через те, що тим людям, які ними користуються, так здається, тому що навіть в диких рептиліях є щось, яке з користю для здоров’я примішуємо в лікарські засоби. Так і з тих наук ту, яка призначена для набуття доблесті й вироблення суджень і для вдосконалення пізнання, приймаємо, а гу, що веде до самих демонів і до потойбічної зради, відвертаючись, відкидаємо, незважаючи на те, що з тих речей почерпуємо іноді для вивчення справжнього благочестя, вибираючи краще з гірших і перетворюючи їх слабість в силу найюї науки. Отже, не треба засуджувати більш вільну доктрину через те, що, здається комусь, треба це так робити. Але злі й неосвічені, які дотримуються такої думки, повинні вва­жатися такими, які хочуть, щоб всі інші були подібної думки, щоб вигідніше ховатись в общині подібних до себе і щоб могли уникнути викриття свого незнання».

Отакий св. Григорій, його думка як видатного в церкві доктора, як досвідченого й славного науками, висловлена як думка людської філософії, як б інших отців. Її треба запам'ятати спудеям і також приклади, наведені вище, і завжди мати перед очима і в руках, щоб вона, наче стріла блискавки, пронизувала темряву тих, що бояться світла, і покровителів глупоти і щоб могла строго осудите тих, які насміляться висміювати нашу науку..

Багато зможуть досягти ті, які діятимуть в цій справі, але нам досить цього.

169