Розділ шостії

Чи існував і чи міг існувати світ споконвіку?

Арістотель у багатьох місцях стверджує, що світ існував споконвіку, і за це його звинуватив жрець Гієрофант з д вох причин. По-перше: за те, що вчив у Лікеї відкрито, ніби існує один бог. По-друге, за те, що заявляв, що світ є вічним, Якщо за перше твердження ми мусимо його похвалити, то за друге—осудити, тому що ми знаємо цілком певно ЗІ Свя- того письма, що світ мав початок і всі речі у ньому створені богом у часі. А чи можна з'ясувати це питання без божого свідчення, на основі природних властивостей, нам відповісти нелегко. Існують певні докази, навіть досить переконливі, хоча не зовсім очевидні. По-перше, те, що світ не існував вічно, дехто доводить на підставі будови людських тіл, як, наприклад, Августин.,,

Тому-то, якщо б люди існували вічно або колись дорівнювали величиною всьому світові, то тепер вже зменшилися б до величини комара. Ці два твердження аб­сурдні. По-друге: крім Арістотеля і деяких інших, майже всі філософи, а тим більше усі люди звикли розповідати щось про початок світу, хоча і казкове і таке, що було передане першими людьми і далі передавалось з покоління в по­коління. // По-третє, різні автори визначають певні ві­ки, коли жили ті, що творили мистецтво, як, наприклад, св. Афанасій («Промова проти ідолів»), Климент Алек- сандрійський («Килими», кн. 1), Йосиф («Єврейські ста­рожитності», ки. І), Пліній («Природна історія», кн. VII, розд. 6), Поліодор Віргілій («Про винахідників речей»). З другого боку, малоймовірно, щоб у далеку давнину людський рід жив без усякого мистецтва, адже, за свідченням самого Арістотеля («Метафізика», кн. 1, розд. 1), цей рід мав і тоді мистецтво і науку. По-четверте, жодна, крім біблійної історії, не є старшою від Ноєвого потопу. Найдавнішим автором прийнято вважати письменника Бе- роса з Халдеї. Проте він, за свідченням Йосифа Юдейсько­го («Проти Аппіана», кн. 1), народився після потопу. Марк Варрон, дослідник старовини, визнає, що нічого давнішого немає з часу найвідомішого Огігія, який, однак, був су­часником Патріарха Якова. Трог Помпей і від нього Юстин починає свою історію від Ніна, який почав панувати в

156

сторЦ після потону. Звідси стає очевидним, що світ мав початок, тому що людська пам'ять також має початок...

Докази противників і навіть самого Арістотеля, якими вони доводять вічність світу, хоча їх багато, можна звести _д0 одного, який вважається за їх зброю, і одне й те ж, постійно діючи завжди, творить те саме; а оскільки першорушій, а саме — бог завжди той самий і незмінний, то або завжди спричинював, або ніколи не спричинив руху, фсщо останнє хибне, то попереднє твердження є правдивим. На це легко відповзаю. Одне і те ж, діючи завжди, створює те саме, якщо творить з необхідністю; але це неспра­ведливо, якщо [творить] вільно, а бог діє вільно. І навпаки, коли бог щось творить, чого перед тим // не робив, або коли робить щось інакше, ніж перед тим, відмінне, то я кажу, що це відбувається з боку речей, а не з боку бога, який, коли змінює інше, сам не змінюється, бо не рухається сам, к<^\и приводить в рух інше. І якщо Арістотель настоюбатиме, твердячи, що те, що змінює, не може не змінюватись, я запитаю його, яким чином може те, що рухає, не рухатися. А саме в цьому полягає його думка, як ми вище бачили. Отже, ніщо не заважає пізнати істину, навіть коли цей спосіб нам невідомий. І дійсно, чи міг світ бути створеним споконвіку? Це не так легко встановити, бо це те, про що вже йшлося, коли ми говорили про нескінченне та непере­рвне. Але завжди істинним є одне, а саме: ми не можемо ствердити щось певне, коли говоримо про нескінченність. Бо тут існують подвійні невирішеяі труднощі; адже вже тим одним доказом, що бог міг споконвіку створити світ, досить переконливо доводять, що відколи існував бог, він міг творити, а бог існував^вічно, отже, він міг створити світ споконвіку, Крім того, здасться, легко доводять і протилежне. По-перше, якщо світ був створений споконвіку і в кінці бог перетворив би його у небуття (бо чому ж він не міг би зробити цього), то тим самим обмежив би його існування, яке було нескінченним і вічним, що є абсурдом. Нарешті, існує суперечність і в тому, що бути створеним споконвіку означає виникнути із нічого, адже те, що виникає, свідчить про те, що воно раніше не існувало таким, як існує тепер, ^а те, що є вічним, існус завжди. Я не надаю великої ваги тому славнозвісному розрізненню, за яким нібито бути створеним означає переходити в буття не з небуття, а лише ³ неіснуючої раніше матерії, бо створення означає поступовість.

157