розрізнено; коли воно відноситься до універсального першим способом, тобто якщо воно саме є універсальним, то я погоджуюсь, а якщо не першим, тобто на таке, що на підставі іншого суб'єкта, оскільки воно пов'язане з одинич­ними (речами], то я заперечую більший засновок і розрізнюю менший; коли ніщо, тобто жодна природа не існує першим способом так, щоб бути універсальним, то я заперечую, а коли воно є універсальним з уваги на інший суб'єкт, яким є, звичайно, людина, але наскільки вона здатна до розуміння цього розрізнення, перечитай кн. IV, розд. 16, у середині якої ми вчили, що предикатом є те, що узгоджується ЗІ своїм суб'єктом першим способом (позитивно]. //

Для з’ясування другого закиду я знову розрізнюю більший засновок; коли немає жодного одиничного, яке було б універсальним, то я погоджуюсь, а коли (немає ■та­кого одиничного], яке можна було б усунути з одиничності, то я заперечую. Адже в кн. II ми згадували, що всі речі на підставі засад індивідуації, або залежно від того, що кожна одна природа відрізняється від іншої, подібної до себе, природи, є одиничними, проте ті самі речі є разом з тим і універсальними внаслідок єдності [їх] подібності або тієї самої розумової абстракції. На підтримку Арістотеля слід сказати, що коли він говорить, що вторинні субстанції озна­чають якість [речі], то він тлумачить вторинні субстанції у такому розумінні, що замість назв речей застосовуються назви назв. Так слід розуміти, коли він говорить про назви -«царство« і «республіка». Крім того, ми, звичайно, замість самих речей вживаємо їх переносні назви, як, наприклад, коли надаємо богові ім’я великого, то розуміємо під цим велич бога, а не самої назви.

Це доводить, що універсальне є не що інше, як одиничне, і не зашкодить висунута це протилежне розуміння проти Платона.

Роаділ другий Спростовуються погляди Платона

Хоч ми й довели, що універсальними є самі речі, а №* лише слова, проте не можемо погодитись у цьому питанні? з Платоном, бо він учив {як свідчить його учень Арістотель), що спільні природні властивості субстанцій, особливо специфічні, існують окремо від одиничних і за їх участю

144

стають одиничними. Наша ж думка є такою, що ті самі природні властивості, які є одиничними, з певних міркувань є такими, як ми виклали у кн. II, розд. З і як ми скажемо далі. Ці судження суперечать цлатоновим у тому, що не відокремлюють універсальне від одиничного, як це робить Платон. Вони стверджуватимуться тими самими міркуваннями, якими спростовується думка Платона.

Спростовується ж вона такими міркуваннями: по-пер­ше, якщо існує універсальна природа, відокремлена від одиничних, то вона одночасно є універсальною і неунівер­сальною. Платон вважає, що вона лише універсальна. Але вона і неуніверсальна, оскільки являє собою якусь окрему річ і не існує в інших речах, і, звичайно, тим самим є іншою сутпо. тому що відокремлена від інших. Тобто вона має ознаки, властиві окремій речі, і через це окреме від­різняється від загального, з яких перше є // спільним ба­гатьом речам, а останнє має відношення лише до однієї- єдиної речі.

По-друге, щоб не існувало в природі речей, воно неодмінно є одиничним і ніщо не може бути чисто універсальним. Отже, ідеї Платона або не існують і тому є чистими вигадками, або якщо існують, то не є чистими універсаліями, а одиничними [речами}. З антецедентом я погоджуюсь, коли ніщо з того, що утворюється, не може бути чисто універсальним, бо коли щось утворюється за­вдяки якійсь певній причині й певній і визначеній дії, то й саме воно є неодмінно визначене й певне. У який же спосіб визначена дія матиме невизначеїшй об'єкт, коли дії набу­вають свою відмінність і навіть визначення від об'єкта? Але все. що існує, є витвір бога, отже, що б не існувало, не може бути чисто універсальним, але має бути одиничним.

По-третє, якби, наприклад, людська природа була та­кою, як хотів Платон, то вона або була б властива Платону і Сократу, або не була б. Якби була, то була б відмінною від них і не спільною обом, але окремою. Далі, для них вона не може служити предикатом, якщо тільки предикат щодо смислу повинен бути найбільш споріднений з тим, чому він Зужить предикатом і не складає їх суті, бо те, що є поза нами, не може бути їх суттю. Хіба, дійсно, те, що є одночас­но У Платоні і Сократі, є однакове в обох чи відмінне? Якщо однакове, то Платон і Сократ є не дві, а одна людина, бо те, Що окремо дорівнює третьому, рівне між собою. Якщо ж воно подільне, то тим самим є подвійне, а не одне. Отже, не

145

універсальне, бо універсально вимагає єдності, якщо ^ універсальне, то єдностей є не одна, а дві. Одна, бо універсальна, дві, бо одна у Платонові, інша у Сократі. Кріц того, якщо вона є в них обох, то не знаходиться поза ними, що ясніше дня.

По-четверте, судження «Платон є людина» є вірним, судження ж «Платон є ідея» — невірним, бо людина не є ідеєю.

По-п'яте, яким чином люди набувають своїх природних властивостей від такої природи, чи не через поділ її на частки? Але в такому разі Платон і Сократ не є люди, але частини людини, хай випадково і однорідні^ або утворені через подібність і наслідування наче за зразком.

І знову ж питаю: чи цей зразок однозначний, чи багатоз­начний, чи тотожний двом, бо має однаковий характер і назву з річчю, зробленою шляхом уподібнення до цього зразка иодібно до того, як дім будується за зразкоміншого дому? Нетотожний, бо різні властивості має виготовлена річ або річ, яка має бути виготовлена до того, як дім будується, // за зразком намальованого дому або малюється шляхом наслідування справжнього дому.

Отже, якщо Платон і Сократ запозичують свою природу від платонівської природи як від нетотожного образу, то виходить, що або це не людська природа, якщо Платон і Со­крат є люди, або, якщо вона є людська, то ані Платон, ані Сократ не є люди, тому що запозичують її від тотожного зразка. Платон і Сократ нічим не відрізняються від цієї не­реальної людини у такій мірі, що або їх природи також є універсальними, або, якщо вони є одиничними, то ця ідея також є одиничною. Воїш відрізняються ще величиною, а саме тим, що Пла-гон був людиною заввишки три лікті, а Со­крат — потворною людиною величезних розмірів. Ця думка настільки безглузда, що найбільш (Серйозні автори, яких цитують коімбрійці («Вступ» Порфирія, питання 1, § 6), намагаються захистити від цього Платона, наче від плями безчестя, і иовчають, що він не розумів під назвою ідей загальні субстанції, відокремлені від одиничних, а образи речей, які існують у божественному розумі, як це розумів також Сенека (лист 66),

Проте ця думка Платона чи будь-кого суперечить нашій про те, що універсальне і одиничне взагалі не може протиставлятись. Якщо у багатьох речей буде та сама спільна природа, то це призведе до двох абсурдів.' По-

146