страв солодких і гірких, також і напоїв; насолоджується спогляданням краси жіночої та оздоби одягу світлого; і від каміння коштовного, діамантів і начиння золотого й срібного образ наситить і відчує смак їхньої краси; і слухом сприймає смак з голосів радіснотворних, від пісень і му­зики; і ніздрями відчує .пахощі солодкі різноманітного зілля. І сміху насолода буває.

Але ті насолоди перші є справжніми, а другі—хибними. Та ^насолода], яка лише однією думкою у мріях відчуває якусь річ і лише цим мислить, хоча того згодом не доведе, то — хибний смак, а якщо почуттями, то — справжній смак.

Глава 12 Про поділ тіла людського, де верхня частина є небом, а нижня — землею

Але і те потрібно знати, що людина складом своїм причетна до всякого створення: землі — плоттю, води — кров'ю, диханням — повітря, теплотою — вогню, дерева — рослинною силою, безсловесних — лютістю і похіттю, без­душних— їгігйши, волоссям (ці, хоча їх і ріжуть, не відчува­ють болю); причетна і до словесних, тобто янголом — розу­мом, і самовладдям, і міркуванням чинити зло або не чинити.

Є також інші сили в душі, які розумне діяння творять, яке підпорядковане розумному бажанню.

І ці діяння людина назвала малим світом.

А якщо складом малий, однак дивну премудрість Божу в собі містить, і, справді, людина є небом і землею: від пупа верхня частина є небом, нижня — землею.

Бо, як у небі, у світі недоступному, живе Бог невидимий, самовладний, безсмертний, всевідающий і поруч з ним сили розумні, янголи, розташовані й у верхній частині людини, у голові, у білому й безкровному мозку, ум невидимий," самовладний, безсмертний, вічний, найперша сила душі, яка є кшталтом і образом невідомого Бога, і при ньому інші сили розумної душі: воля, пам'ять, доброта, думка, розум, хитрість, мрія, роздум, радість, любов. Це найшляхетніші сили розумної душі. Бони при умі стоять,

108

як слуги при цареві. А до того ж слух, зір, нюх, смак. І як у тілі очі всю красу світу цього зрять, так і в душі ум — ба- гатозоре око. Той [ум] бачить видиме і невидиме, небесну і земну красу, і тими чеснотами насолоджується і в світі небесному пасе свій зір за бажанням своїм і благодаттю Творця свого.

А якщо запитаєш, чи єдині ум і розум? Потрібно знати, що не єдині. Іншою силою є ум, саморозвиток душі, тобто джерело будь-якого розуму людського. Розум же ззовні в душу приходить. Якщо чогось від когось іншого навчишся

і зрозумієш, то є розум. А ум в душі сам собою зрозумілий. Він всілякі розуми в світі породжує і прикрашає. У тому умі образ Божий та подобіє слави Його і безсмертя знаходять­ся. А якщо ум той, живучи в тілі смертному, поєднати ба­жанням своїм з Богом і янголами його, тоді вічно з Богом залишиться і після розлучення з тілом. Також якщо себе відлучити від Бога й від доброти Його та схилитися своєю схильністю до злого, як янгол грішний, тоді з демонами у вічній темряві залишиться і після смерті, розлучившись з тілом, як сліпий, у неволі сил бісівських. І вже ніколи жод­ної участі з Богом не буде мати. Не бувати ж бо темній частині зі світлом і злому з добрим...

По-друге, на небі є світила, сонце, місяць, грім, блискав­ка, вітри. Так і в голові — очі, як світила; голос, як грім, мор­гання ока, як блискавка, дихання з ніздрів виходить, як вітер духу бурхливого.

А якщо ми скажемо про нижню частину людини, то вона, як земля, за своїми ознаками темна, мокра, плодот­ворна, рослинна, і води крізь неї проходять. І як земля ба­гато тіл розтліває, так і ця нижня частина—людини щоден­на їжа. І як у звірів, у ній міцні сили й дії різноманітні: шалене, похітливе, і рослинне, і громадське бажання душі

і плоті, добре і зле, смерть і безсмертя.

Таким чином, створив Бог людину з двоякої сутності — небесної та земної. Тіло видиме — з землі, душа ж неви­дима — з неба. І тому людина — це світ і темрява, небо і земля, янгол і звір. І розмістив її [Бог] у межах смерті й життя, посеред величності й смиренності. Дивне поєднан­ня — дух І плоть, смерть і життя.

З погляду єства розумної душі світ — і янгол, і життя, і небо, образ Божий і подібність слави його. А біля тіла — темрява, смерть, земля, звір. І так безсмертя і тлінність у єдиному складі мандрують через буття видимого світу.

109

КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ — ВИЗНАЧНИЙ ЦЕНТР УКРАЇНСЬКОГО ПРОСВІТНИЦТВА —

ТА її РОЛЬ У РОЗВИТКУ ДУХОВНОЇ КУЛЬТУРИ СЛОВ'ЯНСЬКИХ НАРОДІВ

Бурхливі суспільно-політичні події, зокрема повстання Богдана Хмельницького у 1648 році проти польського поне­волення, стали переломним моментом ужитті українського народу. Уже в другій половині XVII ст. сформувалась українська державність — козацька держава (Військо Запорізьке) зі своїм соціальним устроєм, хоча ні в той час, ні пізніше не відбулося об'єднання усіх українських земель

і не було здобуто повної самостійності.

У лівобережній частині України почали інтенсивно фор­муватися нові капіталістичні відносини, які наклали відбиток і на духовне життя українського народу, його культуру. Тогочасний рівень суспільно-політичного та економічного життя України вимагав наявності освічених людей, розвитку шкіл, бібліотек, встановленім культурно- освітніх зв'язків з іншими країнами тощо. Українська куль­тура поступово набувала сили, яка могла протистояти як полонізації, так і московському наступові і, що важливо, впливати в значній мірі на духовне життя Московщини.

Ці позитивні процеси сприяли розвитку ідей Просвітництва. Просвітництво формувалось як ідеологія періоду становлення капіталізму і було направлене проти феодальних відносин. Шлях встановлення нового суспіль­ного леду Просвітництво вбачало в проведенні реформ і в освіті. Раннє українське Просвітництво виникає на основі гуманізму і Реформації, поступово виявляючи свої специфічні риси, до яких можна віднести помітне розме­жування сфер впливу філософії і релігії, підвищений інте­рес до природознавства, відхід від спекулятивного осмислення природи тощо. Однією з провідних ідей Просві тництва е ідея залежності-суспільного прогресу від поширення освіти. Пізніше в ньому яскраво виявляється

112

Ідея цінності людини, прагнення підняти самосвідомість і самоутвердження особи. Щодо державного правління, то просвітники притримувались концепції освіченого абсо­лютизму.

Світогляд просвітників формувався на основі активного засвоєння і осмислення вікових надбань західноєвропейсь­кої культури, створення власної наукової традиції для розвитку філософії і науки нового часу. Цей процес здійснювався в епоху утвердження такої оригінальної естетико-художньої системи і напряму культури, як баро­ко. Українське, так зване козацьке бароко органічно вписа­лося в контекст духовної культури України XVII—XVIII ст., формуючи її єдність, визначаючи характер і своєрідність всього духовного життя українського народу цього періоду. У межах культури бароко відбувалось поєднання релігій­них і світських компонентів культури, формувався новий погляд на людину. У світогляді самої людини відбувались суттєві зміни, пов'язані з науковими відкриттями, які зруйну­вали старе уявлення про Землю, Всесвіт, місце людини в ньому тощо.

Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Киево-Могилянська академія, яка виступила водночас про­відним центром філософської думки України другої половини XVII та ХУЇЇІ ст. Виконавши свою справу у розвитку освіти, грамотності, братські школи вже не могли задовольняти зростаючі вимоги, тому змушені були поступитися таким навчальним закладам, які були б на рівні західноєвропейських. З цією метою митрополит Київський і Галицький П, Могила створює 1631 року вищу Лаврську школу, яка після злиття з Київською братською школою 1632 р. перетворюється в Київську колегію і досить скоро стає загальновизнаною. Починаючи з ЗО—40-х рр. Київська колегія визнається в культурних колах України й за її межами вищою школою й починає іменуватись як ко­легією, так і академією. Згодом на честь її фундатора вона отримує назву Києво-Могилянської академії. І лише 1684 р. за клопотанням гетьмана України І. Мазепи цей нав­чальний заклад офіційно отримує царську грамоту (підтверджену в 1701 р,}, яка фактично констатує статус Київської академії як вищого навчального закладу. Доречно зазначити, що до відкриття Львівського університету (1661 р) Києво-Могилянська академія була першим і єдиним вищим навчальним закладом Східної Європи, а до

113

відкриття Слов 'яно-греко-латинської академії в Москві (1701 р.) — єдиним православним вищим навчальним закла­дом.

За короткий час Києво-Могилянська академія стала на­вчальним закладом європейського типу, міжнародним освітнім центром. Не лише молодь України, а й зарубіжних країн йшла в Київ «по науку». Своїм важливим завданням вчені Академії вважали якомога більше молоді залучити до навчання, бо освіта є запорукою розкріпачення особистос­ті й суспільного прогресу.

У Києво-Могилянській академії навчались діти всіх станів. З метою дати їм різнобічну освітутут навчали різних мов, серед яких були старослов'янська й українська. їх впровадження в освітнє й наукове життя сприяло зміцненню самосвідомості українського народу. Велика увага приділялась поетиці, риториці, світовій літературі, філософії, богослов'ю. Викладались історія, геоірафія, мате­матика, фізика, астрономія, оптика, архітектура, економіка, медицина тощо. В Академії процвітали наука і мистецтво. Саме в ній були започатковані основи нової української літератури і мови, формувались київська поетична школа, школа вітчизняної філософії, знайшли тут свій початок і природничі науки, астрономія, вища математика. В Академії був започаткований перший в Україні театр.

Чимало випускників Академії стали відомими істори­ками, медиками, представниками різних видів мистецтва. Багато її вихованців працювали в різних куточках України, а також в Росії, Білорусії, Молдавії, Сербії тощо, несучи з собою знання, наукові й просвітницькі ідеї, встановлюючи культурні взаємовідносини.

Будучи визначним центром Просвітництва, Києво- Могилянська академія піднесла на високий щабель значен­ня науки, освіти в громадському житті, поширювала їх серед народу. Ідеї гуманізму й Просвітництва пропагу­вались в курсах лекцій професорів Академії, в їх наукових творах тощо.

Протягом свого двохсотлітнього існування (закрита була 1817 р.) Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль у суспільно-політичному житті України, у відродженні її культури, в прилученні української молоді до джерел світової науки й мистецтва, в боротьбі за історичне право на існування своєї церкви й держави.

114