Опис душі» що рухає

Душа, яка рухає або живить і зрощує, латиною — vege­tativa (рослинна), є не що інше, як форма природного тіла, складеного із різких частин і членів, що має здатність жити рослинним життям. Завдяки цій душі живляться і ростуть дерева, трави, насіння тощо; її не мають камені, плакуни, золото, срібло, зрубані дерева, всі елементи та небо із своїми планетами.

Про сили цієї душі

Сили або здатності рушійної душі троякі: nutritiva (живильна), augmeutativa (зрощуюча), generativa (пород­жуюча)...

Про вдатності розумної душі Про розум і свободу волі Що є розум?

Розум є здатність розумної душі, що пізнає речі, які підлягають розумінню. Його... об'єктом або матерією є речі загальні, тому що він осягає речі в їх загальності. Бо, як говорить Арістотель... відчуття стосується одиничних, інте­лект — універсальних. Чуття пізнають через особливе, а розум — через загальне. Поділяється розум на... інтелект активний, пасивний, спекулятивний, практичний, терпля­чий. Діючий розум називається активним тому, що він витворює і чинить розумні подібності. Він же називається пасивним тому, що сприймає ці зображені подібності і ні в чому іншому, а в собі. Звідси не можна відокремити... активний інтелект від інтелекту пасивного реально й по сутності, а лиш у мисленні. Іноді ця душевна здатність приймається за саму душу. Уважний дослідник знайде безліч подібних прикладів у творах філософів і святих, однак у власному значенні розум не може бути душею: розуміти і бути є одне і те саме лише в самому господі бозі.

Я б міг поставити тут запитання: чи можуть люди все пізнати і розуміти, оскільки ми говоримо звичайно, що одна людина не може всього знати, тільки всі можуть знати все.

100

Відповідаючи коротко, скажу, що не лише всі люди — всього, але іноді й одного не можуть знати...

...Разом з тим, що є найвідомішим за те, що не тільки всі, а й кожний може пізнати, тобто за те, що стосується його спасіння, а не... до курйозу, не до цікавості, про які потрібно менше турбуватися.

Що є воля і самовладдя?

Воля є сила душі, яка приймає або не приймає речі, річнані розумом. Об'єктом або матерією волі є... добро вза­галі. Добро взагалі буває... добром істинним або добром по­зірним, коли, скажімо, людина прагне танцювати, красти, бити, вбивати, приймаючи зло за добро. Якщо хтось про це захоче дізнатися докладніше, хай прочитає в «Етиці» Петра Петриція-медика, виданій польською мовою у Кракові. Це я кажу для тих, хто не розуміє латинської мови, бо ла- тинники досить мають такої матерії, зокрема у Бел- ларміна.

Тут можна було б запитати: чи має людина свободу волі щодо вибору творити добро або зло? Ця свободна воля називається по-латині liberum arbitrium (вільним волевияв­ленням), а по-слов'янськи — самовладдям. Про цю матерію й досі йде суперечка між істинними християнами і злов­редними єретиками. Не визнаючи вільної волі людини, єретики виходять із таких доведень:

1. Якщо хтось має вільну волю, він чинить як хоче. Але людина не може чинити як хоче. Св. Павло, Rom., 7 (До римлян, 7), говорить, що не той творить добре, хто його хоче, але той, хто ненавидить зле. Тому людина не має вільної волі і т. д.

2. Не може бути вільним той, хто не володіє сам собою і не керує, але скеровується кимось іншим. Але бог керує ЛЮДИНОЮ і володіє його волею. Серце царя,— говорить св. письмо Prover. 21 (Книга приказок Соломонових, 21),— ^в руці божій, куди захоче, поверне його». Також і св.Павло, Phil., 2 (До филип'ян, 2): «Бог чинить у вас і хотіння і дію за своїм благоволінням». Тому немає в людини свободи волі.

3. Хто має вільну волю, у волі того є щось хотіти, чинити або не чинити. Але людина цього не має, бо, як говорить св.Павло, Rom., 9 (До римлян, 9), помилування не залежить

101

«ні від того, хто хоче, ні від того, хто біжить, але від бога, що милує».

4. Хто не може бути володарем своїх вчинків, той не має вільної волі. Але людина — не володар своїх вчинків, бо, говорить Hierem., 10 (Єремія, 10): «Не в волі людини дороги її, не в силі людини, коли вона ходить, кермувати своїм кро­ком». Ergo et (отже, й)...

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ

ТОБІ, КОТРИЙ МЕШКАЄ В ЗЕМЛІ,

ЩО ЗВЕТЬСЯ ПОЛЬСЬКА...’

(Уривки)

...Де-бо нині в Лядській землі віра, де надія, де любов, де правда і справедливість суду, де покора, де євангельські заповіді, де апостольська проповідь, де закони святих, де збереження заповідей, де непорочне священство, де хрес- тоносне життя іноче, де просте благоговійне і благочестиве християнство? Чи не перетворилося все в більше за всіх народів нечистих нечистіше життя та безвір'я? І як дер­заєте безсоромно називати себе християнським іменем, коли сили того імені не бережете і не хочете вчитися на ділі осягнута й зберегти суть того імені? О, окаянна утробо, котра таких синів породила на вічну погибель і випустила на знаду цього звабного світу!

Тепер-бо в Лядській землі всі священики, як у давнину колись Елзавелині (а не Бога небесного) жерці, офірують черевом, а не духом. Пани починилися над своїми під­леглими підданцями вищими від Бога і від Творця, який пошанував усіх однаково, давши свій образ, через суд без­божний вознеслися і у своїх антихристового закону правах оцінили вищою ціною безсловесних істот над люд Божий, відданий їм дочасно під владу. Замість євангельської проповіді, апостольської науки, закону святих, установлен­ня цноти й доброчесності християнського сумління тепер мають владу у дворах Христа-Бога поганські учителі,

Друкується за: Давня українська література: Хрестоматія. К., 1996. Цей твір має ще назву «Послання до всіх взагалі, що живуть у Лядській землі».

102

Арістотелі та Платони й інші подібні їм машкарники й комедійники. Замість смирення, простоти й убогості пану­ють гордість, хитрість, махлярство і лиходійство. Замість суду й правди панують брехня, кривда, облудність, супе­речки, наклепи, лицемірство, облесність, насильство антихристове. Замість віри, й надії, і любові панують безвір'я, відчай, ненависть, заздрість і мерзота. А замість доброчесного життя конечна розпуста, плюгавство й не­чистота гидка панує.

Покайтесь отож, усі жителі тієї землі! Покайтеся, щоб нагло від скорого Божого гніву не загинули подвійною смертю: і вічною, й дочасною. Коли ж того не хочете, тоді я кажу до вас, стада православного, християнського роду: якщо будете готові відлучитися від того погибельного аитихристового і содомського роду, то ви воістину є новий Ізраїль, а не з поганцями погани...

Отож, відаючи про те, ви, православні християни, не печальтесь! Господь-бо з нами, і я повсякчас з вами. Майте віру й надію в живого Бога — міцну й нєрушну! На панів же ваших руського роду, на синів людських, не надійтеся! У них-бо немає спасіння! Всі-бо вони від живого Бога та віри в Нього відступилися, а прихилилися до зваби єре- тицької, до любові марнославного духа, життєлюбства і лиходійства... Оскільки тепер немає анітрохи хвали Богові з Лядської землі, то християнство до решти зникне і загине. Всі-бо женуться за теперішнім віком, щоб його благами за­довольнитися й насититися...

Хай прокляті будуть владики, архімандрити й ігумени, котрі монастирі привели в запустіння і починили собі із святих місць фільварки, а самі зі слугами та приятелями у них перебувають тільки тілесно і по-скотському; на святих місцях лежачи, гроші збирають, із тих прибутків, що подані Мя Христових богомольців, дівкам своїм віна готують, синів одягають, жінок прикрашають, слуг множать, барвисті одежі справляють, приятелів збагачують, карети купують, заводять ситих і стрійно одягнених візників,— вживають розкіш поганську! А в монастирі не побачиш молитовних рік та потоків, які безнастанно течуть до небес­ного кола від іночого чину за церковним законом, і замість всенощної, пісні та молитви й духовного торжества пси виють, гавкають і радіють...

-До тебе, земле Лядська, з плачем голосом Ісаїним мовлю: «Як стало розпусницею вірне місто: було повне

103

воно правосуддя, справедливість у нім пробувала, тепер же — розбійники! Срібло твоє стало жужелицею, твоє пшго водою розпущене». Який є образ лядського свшцен- стаа? Священики-бо твої змішують істинне слово Боже з неправдою, з підхлібством, уласкавленням, лицемір'ям, улесливістю і пригодженням людині, розпускаючи вино істини водою лицемірства й улесливості, з улагодженням слуху, а не з болінням та вбиванням гріха, котрий криється в серці, через викриття істиною. Князі твої Божому закону ке покоряються, обітниці даючи татям, люблячи мзду, ганя­ючись за хабарами, сиротам не сприяючи і на суд удовиць не зважаючи!..

О країно грішна, люди лютії, повні гріхів, плем'я лихеє, синове беззаконнії? Залишили Господа і розгнівили святий Ізраїль, поверніться назад! Чому далі вражаєтесь, прикла­даючи беззаконня до беззаконня? Від голови і до ніг острупіли ви! Від начальних, від священиків і до простих онечистилися ви! Засмерділи ви од гною світолюбства! Образ Божий огноїли ви!..

Покайтеся отож, Бога ради, покайтеся, доки на покаян­ня маєте ще час: після смерті того учинити не зможете. Чому такі нечутливі стали, одебеліли й окам'яніли серцем та помислом? Хіба не вірите, що помрете? Хоч краде вам диявол ту пам'ять і осліплює вас світолюбством, а ви прийдіте з пам'яттю тих, що народили вас, і предків ваших!.. Готуйте діла, готуйте чисте життя, готуйте догод- ження Богу! Отож коли звелить вам Владика відійти від цього життя, майте все те готове з собою. Хай буде той скарб при вас на смертній постелі, щоб побачили ви те своє зібране, коли душа розлучитися захоче із окаянним тяжа- рем тіла, й утіштеся!..

КИРИЛО

ТРАНКВІЛІОН-СТАВРОВЕЦЬКИЙ

ЗЕРЦАЛО БОГОСЛОВїГ

(Уривки)

Бесіда друга

ПРО СТВОРЕННЯ НЕБА І ЗЕМЛІ, ВИДИМОГО ЦЬОГО СВІТУ Й ТОГО, ЩО В НЬОМУ

Гл212 $

Про другян видимий світ

Після падіння сатани надумав благодушний Господь створити інше розумне створіння, істоту безсмертну, подібну до янгола,—людину, другого поклонника та янгола в тілі, щоб заселила те місце, з якого впали злі янголи, і щоб була учасником вічної хвали його.

І спершу приводить Бог з небуття в буття всіх живих істот, небо і землю. Так були підготовлені їй [людині] перші дім і помешкання, таким чином царя виводить [Бог] у готове помешкання.

І при створенні цього видимого світу спершу заклав [Бог] фундамент з чотирьох елементів, чи стихій, тобто створив спочатку світло вогняне, повітря, воду та землю. І з того часу з тих же чотирьох стихій усі речі створив [Бог] ЩДИмого цього світу, з навколишньої та готової матерії: із світла вогняного — сонце, місяць, зірки, все світло видимого світу; з повітря — дихання всім живим та істотам: звірям і пта­хам. і людині; з води — два роди істот: риб і птахів; із землі — звірів чотириногих і дерева плодові, й різноманітне насіння.

Потрібно також сказати про елементи як про нерівні: тому що одні витонченого єства, як вогонь і повітря; інші ^ж тяжчі й грубші, як вода й земля. Легкі й витончені еле­менти премудрий будівник розташував на вищому місці;

Переклад з давньоруської мови здійснено за виданням: Кирило

іР&^шон-Стсшровецький. Зерцало богослови // Пам'ятки братських

на Україні. к„ 1988.

105

грубіш й тяжчі — на нижчому: землю і воду; землі останнє місце відвів; воді легшій — над землею; повітрю як найтон- шій стихії — над землею та водою; вогню ж як найлегшій стихії — над повітрям, найвище приготував місце.

Дві ж стихії між собою ворогують і битву ведуть — вода й вогонь. І через те їх премудрий Творець розсадив по різних місцях, далеко від себе: воду — низько, вогонь — високо; повітря ж — поміж них, як перегородку й миротворця.

А якщо хто каже, що бореться вода з вогнем, то вогонь воду висушує, і знову вода вогня силу гасить. Друга воро­жнеча буває, коли ці протилежні стихії зійдуться воєдино, вогонь ефірний з водою морською.

Через це вода морська піднімається у височінь легкими випарами, курявою, або імлами, й переходить у повітря. І ДІЙШОЕПІИ до меж гарячого місця ефірського, водянис­тими хмарами чинить опір і шум страшкий. Це схоже на те, коли заліза розпечене у вогні, покладеш у воду, і воно чинить шум і шкварчить. Також і в повітрі буває такий опір і гуркотіння, голос грому та блискавки, бо ефірський вогонь від випарів земного й водяного запалюється і породжує блискавку.

Про це все розповідають від чужосвітних [іноземних] філософів і наші богословці Василій Великий та Святий Дамаскін.

І ті чотири елементи одне з одним співіснують, і одна стихія іншій передає свій квалітатес, тобто якість. Передає земля воді студеній, а вода в свою чергу повітрю — мокро­ту, повітря ж вогню — порух, вогонь землі й повітрю — теплоту...

Бесіда третя

ПРО СТВОРЕННЯ ЛЮДИНИ, ЯКА МАЛИМ СВІТОМ ЗВЕТЬСЯ

ПРО СКЛАД ЛЮДИНИ,

ЯКА З ДВОХ СУТНОСТЕЙ СТВОРЕНА,

І ПРО НЕОДНАКОВІ ВІДЧУТТЯ її

Третій світ—це людина, названий так філософами й бо- гословцями. Однак і в тому побачиш, о людино, премуд­рість Божу, тільки пізнай саму себе, що ти е дивним ство­рінням Божим і скарбницею премудрості його неосяжної, яка в тобі захована й закладена.

106

Бо людина створена з двох сутностей протилежних. Тіло видиме з чотирьох елементів утворене: плоть від землі, кров з води, дихання з повітря, теплота з вогню. Душа ж, неви­дима, розумна й безсмертна, подихом Божим у тіло покла­дена, як написано: «І вдихнув Бог в ніздрі Адама віддих життя, й Адам став живою істотою» (І Мойсея, 2), Сила ж тієї душі живої розлита по всьому тілу. Душа оживляє і рухає все тіло почуттями п'ятьма, припускає все видиме й невидиме, насолоду й красоти видимого світу цього.

[Людина] ж- має в тілі своєму відчуття протилежні й нерівні, як і стихії у світі,— одні тонкі, а інші грубі.

Смак, як земля,— грубіший: не відчує, чи це солодке, чи гірке.

Нюх, як вода,— трохи тонший, оскільки далі сягає і відчуває пахощі або сморід.

Слух же — ще тонший і легший, як повітря, бо далі поширює свою силу й приймає голоси здалека та розрізнює їх.

Зір же, як вогонь,— найтонший від усіх, бо око здалека бачить всяке тіло й помічає його. Якщо піднімешся на гору високу, то відтіля широту земну й висоту небесну побачиш.

Дотик же всього тіла має чуттєву свою, особливу якусь силу від живої душі, оскільки відчуває всякий біль і тягар важкого й легкого, студеного й гарячого.

І тими п’ятьма відчуттями людина сприймає видимі й невидимі речі: двома відчуттями — видиме: зором ока і дотиком; трьома ж — невидиме: смаком — невидиму со­лодкість і гіркоту, ніздрями — відчуває невидимі пахощі, слухом сприймає невидимі голоси.

Але є і невидимі сутності, однак тілом філософами та бо­гословами названі, з тілом збігаються; а якщо з тілом не збігаються невидимі сутності, як душа, янгол, премудрість та інші, то це розумні речі, котрих лише сам розум розуміє і наділяє розумною й видимою своєю силою. І те називає філософія і богослів'я метафізеон.

Має людина насолоду двояку.

Один смак душевний невидимий, тільки самій душі до­зволений. Той [смак] буває або з науки, яка полюбляє Премудрі_СТь; або з видіння розумного, [яке] полюбляє ^кРасу небесну й видіння багатьох таємниць Божих. І то є справжній смак, душі щоденна їжа.

Другий смак — тілесний. Той з відомих речей того світу Відчутній сприймається: насолода смаком щоденної їжі,

107