ПОГОДЖЕНО
Голова методичної комісії
_________Н.В Кузьменко
ЗАТВЕРДЖУЮЗаст. директора з НВР
________ А.О.Новак
З А В Д А Н Н Я
На виконання дипломної роботи
Учня групи: Т-1
Професія: ювелір-монтувальник
ТЕМА:
Творча робота
Дата видачі „ ” 20 р.
Термін виконання „ ” 20 р.
Керівник Кузьменко
дипломної роботи ______________________________ Наталя Вікторівна
Професійно-технічний навчальний заклад
„МІЖРЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР ЮВЕЛІРНОГО МИСТЕЦТВА
" М.КИЄВА”
ДИПЛОМНА РОБОТА
Учня групи: Т -1
ПРОФЕСІЯ: ювелір - монтувальник
ТЕМА:
Робота допущена до захисту з оцінкою
Керівник Кузьменко
дипломної роботи ___________________________ Наталя Вікторівна
2011
ЗМІСТ
Вступ
1. Коротка характеристика матеріалів, необхідних для виконання дипломного художнього виробу.
2. Перелік та опис інструментів.
2.1 Перелік та опис пристроїв.
2.2 Перелік та опис інвентарю для виконання дипломного художнього виробу.
3. Опис технологічного процесу (послідовність виконання роботи) виконання дипломного художнього виробу.
4. Особливості організації робочого місця для виконання дипломного художнього виробу.
5. Визначення норм часу, праці та розцінювання виконаної дипломної роботи художнього виробу.
6. Основні технічні вимоги до виконання та приймання виконаної дипломної роботи художнього виробу.
7. Охорона праці під час послідовного виконання дипломної роботи художнього виробу.
Висновок ………………………………………………………….
Перелік літературних джерел …………………………………..
Додатки ……………………………………………………………………..
Відгук…………………………………………………
Вступ
Історія прикрас бере свій початок при витоках людства. Потреба в прикрасах, як ми і сьогодні можемо спостерігати у примітивних народів, виражена більше, ніж потреба в одязі.
Від початку прикраса поряд зі своєю естетичною функцією мала виконувати й інші важливі завдання. По-перше, вона слугувала амулетом чи талісманом, по-друге, прикрасою скріплювались одяг, взуття чи пояс, закріплювалась зачіска. Тому ми можемо розділити прикраси на символічні, платтяні, натільні і прикраси для волосся.
Кожна епоха створювала прикраси по-своєму, і не лише з точки зору притаманного їй стилю, а й в тому, що стосувалось вибору матеріалу, методу обробки і техніки. В давнину в особливості єгиптяни, Греція і Рим визначали розвиток прикрас, пізніше цю роль перебрала на себе Візантія. Каролінгська епоха, за загальною думкою, стоїть біля витоків мистецтва прикрас історичного періоду в Західній Європі. Карл Великий завдяки своїй багатогранній людській натурі створив умови, які привели до того, що зі спадщини древніх культур, християнства і творчої талановитості європейських народів виросла нова культура, яку обґрунтовано називають “каролінгським ренесансом” і яка значно вплинула на мистецтво прикрас. Ранньоготичні прикраси майже не збереглись до наших днів; про те, який вони мали вигляд і як застосовувались, ми дізнаємось із тодішньої мініатюри та ікони, а іноді й пластики. Найкращі зразки ранньосередньовічних прикрас, які дійшли до нас, походять із областей Рейну і Маасу. Найдорогоцінніша жіноча прикраса, яка нам відома з цього часу, належить імператриці Гізелі, яка надягала його, як стверджують, на своє весілля з імператором Конрадом ІІ в 1027 році.
В середньовічному суспільстві лише не багатьом обраним було доступне носіння дорогоцінних прикрас. В епоху Ренесансу це коло розширилось, і одночасно вища аристократія і духовенство почали носити більш розкішні прикраси, ніж це було прийнято в попередню пору. Тодішні картини, в основному витвори німецьких майстрів, детально зображаючи одяг і прикраси, дають нам про це гарне уявлення. Досить часто, наприклад, носили по декілька каблучок на одній руці. Ренесанс любив дорогоцінне каміння і кольорову емаль, щедро прикрашаючи ними найбільш популярні в ті часи прикраси – підвіски.
XVII століття виявилось поворотним для алмазної грані. На той час було винайдено гранування алмазів, яке виявило єдину в своєму роді красу беззаперечного лідера серед дорогоцінного каміння. В XVIIІ столітті майстерні ювеліри вправляли в брошки, султани, каблучки та інші прикраси мерехтливі діаманти у вигляді квітів, гілочок і бантів, які особливо яскраво виблискували в святково освітлених бальних залах, на великих прийомах при дворі і подібних місцях. За прикладом французів в Європі також почали виготовляти цілі гарнітури дорогоцінностей, парюри, які складались із намиста, сережок, брошки, браслетів, а іноді й діадеми. Різьблене каміння було в моді в часи імперії, а в наступні роки, коли все більш широкі кола суспільства стали проявляти цікавість до прикрас, взялись розшукувати нові, більш дешеві матеріали і нові засоби і форми прикрас, яким до цього часу приділяли мало уваги. В першій половині ХІХ століття ці зусилля були продовжені; нові матеріали або заново відкриті способи обробки, нові техніки прикрас та ін. збагатили ювелірне ремесло.
Друга половина ХІХ сторіччя являє собою деякий застій і повернення назад. Занепад древнього мистецтва, яке створило індивідуальну прикрасу, заледве можна було стримати, однак в кінці ХІХ ст. виявились нові тенденції, - місце аристократичних скарбів зайняли модні прикраси, які підпорядковувались зовсім іншим законам.
В еволюції персональних прикрас можна виділити декілька етапів: перший із них відноситься до періоду, коли в якості прикрас людина використовувала підручні матеріали у вигляді плодів, зерен, зубів і кісток тварин, відполірованих природою каменів, пір’я птахів та ін.
Це період продовжується з VII по III тисячоліття до н. е., коли від простого збиральництва людина перейшла до виготовляючого ведення господарства, створення перших ремесел. В цей період камені, на які людина звернула увагу завдяки їх красі, рідкісності і зносостійкості, стали не просто збирати з поверхні землі, а приступили до їх ціленаправленого добування. Тоді ж почалася перша примітивна обробка деяких мінералів.
Другий етап пов'язаний з відкриттям золота. Надзвичайні властивості й легкість в його обробці поряд з довговічністю першопочаткового вигляду виготовленого із золота виробу зумовили широке використання металу для створення ювелірних прикрас.
Історики ювелірного мистецтва обґрунтовано вважають, що для створення прикрас срібло використовувалось ще за тисячу років до того, як з цією метою стали застосовувати золото, але саме золото дало поштовх розвитку ювелірної справи.
Другий етап у часі частково співпав з першим, але виокремлюється в самостійний у зв’язку з початком використовування золота в предметах і деталях прикрас. Він продовжувався практично до раннього середньовіччя.
Златоробство відноситься до найвидатніших професій художнього ремесла. Обробка золота поринає в глибину віків, розвиваючись, по зрозумілих причинах, насамперед там, де у великих кількостях зустрічалося чисте золото. Завдяки своїм властивостям золото у всі часи користувалось найбільшим попитом, являючись одночасно мірою всіх речей. Тому часто, на превеликий жаль для мистецтва та історії, більша частина виробів із золота переплавлялась і застосовувалась для нових цілей.
Найдревніші вироби з тих, що збереглися, походять з доісторичних захоронень. Це – прикраси із тонкого листового золота з простим геометричним тисненим орнаментом. Древні народи Азії і древні єгиптяни були справжніми майстрами обробки золота. Вони найчастіше розганяли його в тонкі пластинки, вирізали із цих пластинок орнамент і прикрашали ним все можливі предмети, насамперед зброю, одяг, посуд, меблі, навіть цілі стіни. Цей стиль називався земпером – стилем золотого листа. Він панував у доісторичні часи, в епоху древнього Сходу, грецької античності, так як і в Мексиці, Перу, закарбувавшись також в характері багатьох середньовічних виробів. Греки скоро оволоділи методами роботи халдейських і єгипетських майстрів, їх продукція була в більшості чеканною і тисненою. В Греції до цього приєдналось ще канфарення і гравіювання.
З розпадом Римської імперії і в епоху переселення народів приходять до занепаду всі мистецтва і, насамперед, златоробство. Центр тяжіння переміщується із заходу на схід. Візантійська імперія стає найзначнішим художнім центром. Під впливом чисто східної пристрасті до розкоші використання золота для різноманітних виробів і нарядів зросло.
В той час, як в грецькій і римській продукції переважає пластичний елемент, в Візантії східна любов до різнобарв’я проявилась у виробах, прикрашених кольоровою емаллю, камінням і філігранню.
В Європі після розпаду Римської імперії традиції златоробства продовжували жити в галльських і германських колоніях.