Реферат

з дисципліни «Основи сімейного права»

на тему:

Таємниця усиновлення: поняття та види

План

Вступ

1. Історія терміну «таємниця усиновлення»

2. Поняття таємниці усиновлення

3. Види таємниці усиновлення

4. Забезпечення таємниці усиновлення

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Досліджуючи правові аспекти проблем усиновлення дітей варто виходити з того, що правове регулювання усиновлення дітей відображає політику держави у сфері зміцнення становища дитини-сироти, сім’ї, захисту їх інтересів та підвищення відповідальності за виховання дітей. У названому регулюванні держава робить спроби поєднати створення оптимальних умов для забезпечення виховання дитини, позбавленої батьківської турботи, та створення умов, які повністю відповідають вихованню у сім’ї, а інколи і кращих, аніж ті, що дитина могла отримати у власній сім’ї.

Основною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей та створення відповідних сімейних умов виховання (піклування про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення тощо). Саме тут усиновлена дитина отримує сім’ю, родину, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення.

Наукові дослідження таємниці усиновлення як соціального і правового явища є надзвичайно важливими саме сьогодні, коли Україна впевнено стала на шлях розбудови правової, соціальної, демократичної держави, де поряд із принципом гласності, прозорості суспільних та державних відносин, має сповідуватись врівноважуючий принцип невтручання в особисте і сімейне життя громадян. Тому ефективне правове регулювання таємниці, насамперед сімейної буде сприяти цьому, оскільки вона (таємниця) властива всім формам життя як один із найважливіших прийомів виживання.

Об’єктом дослідження є таємниця усиновлення.

Предметом дослідження є сутність поняття та види таємниці усиновлення.

1. Історія терміну «таємниця усиновлення»

Термін «таємниця усиновлення» у законодавстві СРСР з'явився вперше в Основах законодавства про шлюб та сім'ю: "Законодавством союзних республік встановлюються умови, які забезпечують таємницю усиновлення" (ч. 8 ст, 24).

Згідно із статтею 112 КпШС, яка мала назву "Забезпечення таємниці усиновлення", таємниця усиновлення забезпечувалася забороною без згоди усиновителів, а в разі їхньої смерті – без згоди органів опіки і піклування повідомляти будь-які відомості про усиновлення, видавати виписки з книг актів громадянського стану, з яких було б видно, що усиновителі не є "кровними батьками" усиновленого.

У цій же статті було зазначено, що особи, які розголосили таємницю усиновлення проти волі усиновителя, можуть бути притягнуті до встановленої законом відповідальності. На виконання цієї бланкетної норми Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 серпня 1970 р. Кримінальний кодекс УРСР було доповнено статтею 115-1 "Розголошення таємниці усиновлення", у якій міра покарання за цей злочин визначалася у вигляді виправних робіт, штрафу або громадського осуду [5].

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 14 травня 1971 р. ст. 112 КпШС була доповнена частиною другою, у якій усиновителеві було надано право заявляти прохання про зміну місця народження дитини, а у виняткових випадках – просити і про зміну дати її народження, але не більше як на шість місяців.

За бажанням усиновителя, усиновлюваному присвоювалося прізвище усиновителя і по батькові за його іменем; могло бути змінено також й ім'я усиновлюваної дитини. Усиновителі на їх прохання могли бути записані як батьки усиновленого (ст. 115).

Усі ці зміни в актовому записі про народження дитини могли бути зроблені за згодою дитини, якщо їй виповнилося 10 років. Вони формально не входили у структуру засобів забезпечення таємниці усиновлення, але насправді були ними [5].

Законом України від 30 січня 1996 р. стаття 112 Кодексу була доповнена частиною п'ятою, згідно з якою усиновлення дітей іноземними громадянами перестало бути таємним [9].

2. Поняття таємниці усиновлення

В системі сімейних таємниць чільне місце займає таємниця усиновлення (удочеріння), яка взяла на себе функцію правової гарантії захисту прав сімей, котрі поклали на себе почесний обов'язок дати усиновленій дитині щастя домашнього вогнища.

Отож, розглянемо, що ж являє собою таємниця усиновлення. Насамперед, слід зупинитися на встановленні правової природи таємниці як унiкального соціального і правового явища. В.І. Даль визначає поняття "таємниця" таким чином: "кто чего не знает, то для него тайна; всё сокрытое, неизвестное, неведомое" [2]. Тобто таємницю можна визначити як все те, що приховане від нашого сприйняття, розуміння. Цілком можна погодитись з російським дослідником А.А. Фатьяновим, який визначає два аспекти таємниці:

• все те, що на даний момент не усвідомлене людським інтелектом;

• дещо вже відоме, але з певною метою приховане від інших людей [11].

З точки зору права, предметом дослідження все ж будемо вважати другий аспект проблеми – відоме певній особі чи визначеному колу осіб, але приховане від інших з метою захисту певних благ.

Щодо усиновлення, то під ним слід розуміти оформлене відповідним чином прийняття в сім'ю чужої (нерідної) неповнолітньої дитини на правах сина чи дочки, тобто повноправного члена сім'ї. Іншими словами – це надання дітям, які втратили батьків, або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, всього того, що дає сім'я, що і є на думку Л.А. Савченко центральною, основною ідеєю інституту усиновлення [4]. Вдале доктринальне поняття усиновлення дав відомий російський правознавець Г.Ф. Шершеневич, який під усиновленням розуміє визнання за сторонніми особами юридичного становища законних дітей [5].

Отже, таємницю усиновлення  можна визначити як систему інформації, що стала відома конкретно встановленому колу осіб (членам сім'ї та уповноваженим службовим особам в силу виконання ними своїх службових обов'язків) з приводу факту усиновлення, яка приховується від інших осіб, в тому числі і від усиновленого, з метою захисту інтересів останнього та членів його сім'.

Щоб відмежувати таємницю усиновлення від інших видів таємниць, слід виділити її основні ознаки:

• Вона виникає з приводу специфічного юридичного факту –усиновлення;

• Стає відомою вузькому колу осіб, як правило, членам сім'ї та визначеному колу службових осіб, тобто наявний специфічний суб'єктний склад її носіїв;

• Має комплексний характер, тобто для службових осіб вона є професійною, службовою таємницею, а для членів сім'ї – особистою. В цьому розумінні можна не погодитись з російським вченим І.Л. Петрухіним, який вважає, що таємниця усиновлення є професійною, а не особистою таємницею [6];

• Вона стосується внутрішнього життя сім'ї і не може бути здобуттям громадськості, а тому охороняється заходами державного примусу;

• Сама інформація, яка становить таємницю усиновлення, є специфічною (змiна прізвища, мiсця проживання особи тощо). Виходячи з вищезазначеного, можна з впевненістю стверджувати про провідну роль інституту таємниці усиновлення в забезпеченні захисту прав i свобод людини. Необхідно вiдмiтити, що під даним кутом питання мало досліджувалось в Українi, що дає широкий простір науковим дослiдженням у цiй сферi, проте його висвітленню приділена значна увага законодавцем, котрий усвідомив необхідність правового захисту даного інституту. Безперечно, теза I.Л. Петрухiна у фундаментальнiй науковій праці "Личные тайны (человек и власть)" має бути девiзом нашого життя: "Найбiльша соціальна цінність – людина, i захист її прав, свобод, iнтересiв є найважливiшим завданням всіх органiв держави" [7].