53. Фінанси підприємств комунального господарства

Комунальний сектор в Україні включає промисловість, сільське господарство, транспорт і зв’язок, будівництво, торгівлю і суспільне харчування, постачання і збут, житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення й інші галузі. Наприклад, як комунальні зареєстровано понад 700 промислових підприємств, на яких зайнято майже 110 тис. чол. Це 8% усіх промислових підприємств України. Частина комунальних установ не має самостійних банківських рахунків, а тільки субрахунки, наприклад, школи, дитячі сади й ін. Ще частина комунальних установ має змішану систему фінансування – як кошторисну, так і госпрозрахункову.ідприємств комунальної форми власності являють собою складову частину місцевих фінансів, але їм властиві певні специфічні ознаки, що залежать від особливостей форм власності. Майно підприємств комунальної форми власності є власністю місцевих органів самоврядування, тому для фінансування цих підприємств, крім власних джерел, залучаються кошти місцевих бюджетів, а також кошти, отримані в порядку перерозподілу між цими підприємствами.

Підприємства й установи комунальної форми власності функціонують як у сфері матеріального виробництва, так і в невиробничій сфері, тому організаційно їх можна розділити на три групи:

1. Підприємства, що знаходяться на бюджетному фінансуванні (установи культури, науки, охорони здоров’я, туризму і спорту), як правило фінансуються цілком за рахунок коштів місцевих бюджетів.

2. Підприємства, що частково фінансуються за рахунок місцевих бюджетів (підприємства житлового і комунального господарства, транспортні підприємства, що належать місцевим органам влади). Усі вони значною мірою або частково фінансуються за рахунок коштів місцевих бюджетів.

3. Підприємства, що функціонують за принципом самооплатності (ремонтні, ремонтно-будівельні і проектні організації).

Таким чином, фінанси підприємств комунальної форми власності – складова частина місцевих фінансів, у той же час вони є самостійною економічною категорією, що відбиває економічні відносини, пов’язані з поділом і перерозподілом вартості валового внутрішнього продукту шляхом формування і використання централізованих і децентралізованих фондів коштів на місцевому рівні з метою більш повного задоволення житлово-комунальних потреб населення, тобто ця форма власності може самостійно забезпечувати себе фінансовими ресурсами.

54. Особливості фінансів транспортних комунальних підприємств

Доход транспортних підприємств включає:

- доходи від платних перевезень;

- бюджетні дотації;

- доходи від інших видів діяльності.

Доходи від платних перевезень становлять до 95% сукупних доходів. їх визначають шляхом множення кількості пасажирів, що планується перевезти, на ціну одного перевезення (тариф).

Перевезення пасажирів, яким надається пільга, здійснюється за рахунок бюджетних дотацій. Дотації визначаються множенням кількості безоплатних перевезень пасажирів на діючий тариф.

55. Бюджетний унітаризм та бюджетний федералізм як форми організації міжбюджетних відносин

Модель міжбюджетних відносин являє собою інституціональний підхід до визначення організаційних основ взаємовідносин між державними і місцевими органами влади, що пов’язаний з політикою уряду або регіональної адміністрації у вирішенні питання розподілу доходів і видатків за рівнями бюджетної системи.

Світова практика організації міжбюджетних відносин ґрунтується на двох основних моделях: бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму. Ключовим фактором, що складає основу моделі організації міжбюджетних відносин в країні, є форма державного устрою. Бюджетний федералізм як модель організації міжбюджетних відносин існує в країнах з федеративним державним устроєм. Бюджетний федералізм – це модель організації міжбюджетних відносин у багаторівневій бюджетній системі, у якій законодавчо визначаються бюджетні права та обов’язки федерації та суб’єктів федерації, правила їх взаємодії на всіх стадіях бюджетного процесу. Кожен рівень бюджетної системи є самостійним, володіє власними фінансовими ресурсами і виконує закріплені за ним бюджетні повноваження. Бюджетний федералізм як модель організації міжбюджетних відносин передбачає:

- значну автономію бюджетів різного рівня;

- договірно-правовий характер відносин центру та суб’єктів федерації;

- чітке розмежування фіскальних та видаткових повноважень місцевих бюджетів;

- закріплення за кожним рівнем управління достатніх фінансових ресурсів для фінансування своїх повноважень;

- організацію міжбюджетних відносин за активної ролі у визначенні їх моделі не тільки центральної влади, а й регіональної та місцевої через механізм консультацій та переговорів.

У свою чергу, фактично протиставлена попередній моделі організації міжбюджетних відносин інша - бюджетний унітаризм. Ця модель організації міжбюджетних відносин передбачає:

- основні принципи організації міжбюджетних відносин визначаються центральною владою;

- центральна влада здійснює активну політику забезпечення єдиних стандартів громадських послуг на всій території країни, вирівнює фіскальні дисбаланси;

- місцевій та регіональній владі, як правило, відводиться досить пасивна роль.

Україна є унітарною державою, тому логічно було б прийняти унітарну модель відносин на принципах бюджетного унітаризму. Проте побудова моделі міжбюджетних відносин на основі принципів бюджетного федералізму має багато преваг. Ця теорія надає можливість вирішити питання, які функції держави ефективніше виконувати централізовано, а виконання яких функцій можна передати місцевим органам влади. Реформування міжбюджетних відносин в Україні слід здійснювати з урахуванням принципів теорії бюджетного федералізму. Фінансову децентралізацію необхідно здійснювати з одночасним підвищенням відповідальності місцевих органів влади_за_прийняття_ними_рішень