31. Зміст, принципи та методи бюджетного планування

Бюджетне планування є складовою загальнодержавного економічного планування. Рівень його організації, наукова обґрунтованість планових показників бюджету, їх збалансованість значною мірою визначають економічний і соціальний розвиток як окремих регіонів, так і держави в цілому.

Бюджетне планування має свої завдання і має базуватись на відповідних принципах і методах.

Завдання бюджетного планування:

забезпечити необхідні макроекономічні пропорції розвитку держави;

виявляти реальні джерела надходжень за усіма напрямами та всіма платниками податків та зборів по всіх бюджетних рівнях;

ефективно розподілити за напрямами та між регіонами бюджетні видатки;

сприяти найбільш ефективному використанню бюджетних коштів галузями народного господарства;

забезпечити мінімальний рівень соціальних потреб;

утворити необхідні соціальні резерви, які використовуються на планові й позапланові заходи;

передбачити в системі здійснення бюджетних платежів можливість прозорого бюджетного контролю.

Принципи бюджетного планування:

наукова обґрунтованість;

оптимальна збалансованість між рівнем оподаткування суб'єктів — платників податків і рівнем соціальних виплат;

центральне місце бюджетного планування в системі фінансового планування;

органічний взаємозв'язок між прогнозними та поточними бюджетними планами;

директивний характер бюджетних виплат;

єдність загальнодержавного та місцевих бюджетів;

наявність відповідних бюджетних резервів;

демократичність.

Методи бюджетного планування:

метод коефіцієнтів. Базується на застосуванні відповідних коефіцієнтів. За основу беруться показники, які було досягнуто в минулий період, і коригуються з урахуванням відповідних коефіцієнтів, які відображають зміни, що передбачаються в плановий період;

нормативний метод. За основу беруться нормативи, які регламентують види надходжень і видатків. При цьому враховуються економічний стан підприємств, установ, галузей народного господарства, фізичних осіб. Цей метод дає змогу сповна виявити бюджетні резерви і сприяє їх економії;

балансовий. За допомогою цього методу вдається досягти узгодженості між джерелами надходжень та джерелами видатків за видами та регіонами, установити взаємозв'язок із загальною величиною фінансових ресурсів у державі по міністерствах, відомствах, регіонах і відповідними потребами, які можуть бути забезпечені;

предметно-цільовий. Використовується при фінансуванні окремих державних програм економічного і соціального розвитку. Дає змогу виявити джерела покриття і визначити ефективність цих програм. Починаючи з 2002 р. цей метод використовується при формуванні Державного і місцевих бюджетів як основний.

32. Кошторисне планування видатків установ, які утримуються з місцевих бюджетів

Кошторисне планування видатків установ, які утримуються з місцевихбюджетів

Порядок планування та фінансування заходів соціально-культурних установназивається кошторисним.

Кошторис видатків - основний плановий документ, який надає повноваженнябюджетній установі на отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг і цільовеспрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій і досягненняцілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.

Кошторис має два складники:

- загальний фонд, який містить обсяг надходжень із загального фонду бюджету тарозподіл видатків за повною економічною класифікацією на виконання бюджетноюустановою основних функцій;

- спеціальний фонд, який містить обсяг надходжень зі спеціального фонду бюджетуна конкретну мету та їх розподіл за повною економічною класифікацією на здійсненнявідповідних видатків згідно з законодавством.

Невід’ємною частиною кошторису є план асигнувань, який затверджується із цим

кошторисом..

План асигнувань із загального фонду бюджету – це щомісячний розподіласигнувань, затверджених у кошторисі для загального фонду, за скороченою формоюекономічної класифікації, який регламентує взяття установою зобов’язань упродовж року.

Бюджетні установи фінансуються за рахунок коштів бюджету за затвердженимидля них кошторисами доходів і видатків. Передбачені у кошторисі асигнування єграничними і витрачати кошти, більші за ці суми, не дозволено.

Розрізняють такі принципи кошторисного фінансування:

- обмежений зв'язок кошторисів з планом соціально-економічногорозвитку регіону. Видатки бюджетних установ обумовлені економічним планомтієї адміністративно-територіальної одиниці, де розташована ця установа;

- суворо цільове призначення бюджетних асигнувань. Усі витрати бюджетнихустанов групуються згідно з економічною класифікацією, визначається цільовеспрямування коштів та асигнування за кожним кошторисом. Кошти з бюджетувиділяються за умови суворого дотримання бюджетними установами фінансових планів зурахуванням оприбуткування виділених раніше коштів;

- додержання режиму економії у видатках коштів. Даний принцип передбачає такевикористання коштів, при якому досягається максимальна ефективна діяльність установ при мінімальному грошовому витрачанні;

- оперативний контроль установами та фінансовими організаціями, яким підпорядковані органи місцевого самоврядування, за станом їх фінансової діяльності.

Основним способом фінансового контролю є перевірка обґрунтованості планів фінансування (кошторис установ), аналіз їх використання, ревізія та перевірка фінансово- господарської діяльності бюджетних установ.

Можна виділити такі види кошторисів: індивідуальні, загальні, кошториси видатків на централізовані заходи та зведені галузеві кошториси.

Індивідуальні кошториси відображають специфіку й особливості виробничої діяльності установи. Дані кошториси розробляються за затвердженими формами і розрізняються за видами бюджетних установ (школами, лікарнями, дитячими садками і т.д.).

Загальний кошторис є основним фінансовим документом, який визначає обсяг, цільове призначення і розподіл коштів загального і спеціального фондів, що виділяються з бюджету на утримання кількох типових установ, які обслуговуються однією централізованою бухгалтерією. Для тих установ, яким розроблені загальні кошториси, індивідуальні не розробляються.

Право витрачати кошти за загальними кошторисами надається головному розпоряднику коштів - керівникові районної, міської, сільської, селищної ради або за їх дорученням особі, що виконує функції головного розпорядника коштів (наприклад, ке- рівникові установи, що обслуговується).

Кошториси видатків на централізовані заходи складаються міністерствами, відомствами або управліннями виконкомів місцевих рад. Вони є основою для фінансування витрат на підготовку кадрів, придбання спеціального, цінного інвентарю і навчального обладнання, медичного обладнання тощо.

Зведені галузеві кошториси - це об'єднані в один кошторис індивідуальні кошториси однотипних установ, кошториси видатків на централізовані заходи і загальні кошториси міністерств і управлінь виконкомів.

С кладання кошторису базується на двох основних параметрах: кількості одержувачів послуг і затверджених нормативах (штатний розпис, ставки та оклади, норми на харчування і т. п).

Усі витрати, що закладаються в кошториси, здійснюються на основі існуючих норм, тарифів, нормативів та видів витрат. Так, витрати на благоустрій міст і селищ містять у собі витрати на капітальні вкладення та капітальний ремонт, а також на поточне утримання споруд і благоустрій.

Витрати на капітальні вкладення включають у себе затрати капітального характеру, пов'язані з будівництвом шляхів і тротуарів, очисних споруд, газифікацію, електрифікацію тощо. Вони фінансуються як за рахунок бюджету, так і шляхом залучення коштів підприємств, організацій усіх форм власності відповідно до програм, затверджених відповідними радами.

Витрати на капітальний ремонт об'єктів благоустрою проводяться за рахунок бюджету. їх розмір визначається відповідно до встановлених норм за видами видатків.

Зокрема, проведення капітального ремонту шляхів, тротуарів, водопроводів, каналізації, вуличного освітлення тощо.

Поточне утримання об'єктів міського благоустрою включає в себе санітарне очищення вулиць і тротуарів, вуличне освітлення тощо. Такі заходи фінансуються за рахунок коштів відповідних бюджетів на підставі кошторисних розрахунків.

Останніми роками відбуваються певні зміни, пов'язані з плануванням бюджетних видатків та здійсненням їх фінансування. Вони виражаються в тому, що змінився підхід у розрахунках бюджетних видатків: від планування, виходячи з мережі бюджетних установ, до формування місцевих бюджетів на основі єдиних нормативів на одного мешканця чи споживача соціальних послуг. Тобто був запроваджений нормативний підхід до розрахунку обсягів видатків місцевих бюджетів.