Основні риси сучасного політичного мислення.

1. Пріоритет виживання людства та ідея пріоритету загальнолюдських цінностей у світовій політиці. Для цього необхідно, щоб перше місце в міжнародній шкалі пріоритетів посіли загальнолюдські цінності на противагу класовим, національним, релігійним, груповим тощо. Тільки нині, коли загроза загальнопланетарної катастрофи стала реальністю, ідея пріоритету загальнолюдських інтересів і цінностей почала переходити в площину практичної політики. Сьогодні кожному зрозуміло: без реалізації загальнолюдських інтересів неможливий прогрес суспільства.

2. Концепція суперечливого, взаємозалежного, цілісного й ненасильницького світу. Глобальне співтовариство розвивається на базі закону інтернаціоналізації суспільного життя. Реалізація цього закону потребує подолання конфронтації. Жодна держава не може розвиватися ізольовано й автономно, не завдаючи собі величезних втрат. Становлення взаємозалежного й цілісного сві­ту, попри всі суперечності, — необхідний і реальний процес.

3. Важливим моментом сучасного політичного мислення, який розкриває філософію сучасної міжнародної політики, став пошук правильного співвідношення таких понять, як «баланс сил» і «баланс інтересів». За умов економічної та ядерної небезпеки. що тяжіє над людством, цілком природно, що на зміну взаємної підозрілості й недовіри, які нещодавно панували у сфері міжна­родних відносин, приходить усвідомлення необхідності балансу інтересів на засаді взаємоприйнятних компромісів.

4. Ще однією важливою рисою міжнародної політики нині є свобода вибору. Ідея свободи вибору була колись складовою частиною принципу мирного співіснування, на словах широко підтримувалася всіма державами, але в реальному житті постійно порушувалася. Розглядаючи зміст та характер цього політичного явища, можна визначити два його важливі виміри: соціально-політичний (право на вибір суспільного ладу) і міжнародний (право держави вибирати свій курс на світовій арені, шляхи та методи забезпечення національних інтересів, своїх партнерів і союзників).

Іі. С. Хантінгтон проти ф. Фукуями.

А). Фукуяма відмічає, що історія в цьому столітті проходила під знаком боротьби та суперництва трьох ідеологій: переважно ліберальної демократії, фашизму та комунізму. Ліберальна демократія перемогла і святкує свою перемогу, внутрішні ж її суперечності й протиріччя зараз на шляху до усунення. Ми ввійшли в постісторичний період в якому ідеологічна боротьба закінчилась, переважає світовий мир, і все, що залишилось - це вічний догляд за музеєм людської історії”.

Для Фукуями кінець історії означає можливість розв‘язання фундаментальних протиріч в контексті сучасного лібералізму, та відсутність можливості такого розв‘язання в межах іншої політико-економічної структури. Що фактично виливається в питання чи можуть суперники лібералізму, втілені в соціальних та політичних силах бути сьогодні визначною частиною історії?

В минулому столітті фашизм і комунізм були основними суперниками лібералізму. Фашизм був фактично знищений як ідеологія в результаті Другої Світової війни; комунізм виявився більш серйозним суперником, але теж дискредитував себе.

Чи є нерозв‘язані протиріччя в середині ліберального суспільства, крім класових? Фукуяма передбачає дві можливості: релігія і націоналізм. Він твердить: “Відродження релігії підтверджує нещасливість пов‘язану з безликістю і духовним вакуумом в ліберальних суспільствах”. Проте, оскільки пустота в ядрі лібералізму є ідеологічним дефектом, то це не може бути застосоване до політики. Лише Іслам пропонує теократичну політику як альтернативу, але це мало стосується немусульман. Націоналізм та інші форми расової та етнічної нетирпимості були загрозою лібералізму, але сумнівно, що вони можуть представляти серйозну противагу, оскільки не пропонують систематичної альтернативи лібералізму. Відповідно, хоч і несподівану появу нових ідеологій або невідомих протиріч не можна контролювати, проте сучасний світ спостерігає перевагу єдиної ідеологічної доктрини-лібералізму.

Фукуяма описує кінець історії як сумний час, коли на зміну глобальній боротьбі, хоробрості, уяві та ідеалізму прийдуть звичайні технічні концерни. “В постісторичному періоді не буде ні мистецтва, ні філософії, лише постійний догляд за музеєм людської історії. Я відчуваю в собі і бачу в інших навколо себе дуже сильну ностальгію за часами, коли існувала історія”.

Б). Хантінгтон пропонує свою відповідь на питання, якою буде глобальна політика в найближчому майбутньому: відтепер усі глобальні конфлікти будуть визначатися не національними (як у XIX столітті), і не ідеологічними (як у столітті XX), але культурними факторами. Тепер країни варто групувати не за ознаками їх політичних чи економічних систем, але за їх приналежністю до однієї культури і цивілізації.