5.1.1.4. Типи зварних з'єднань

Типи зварних з'єднань залежать від конструкції виробу й товщини зварюваного металу. Головними типами зварних з'єд­нань є стикові, внакладку, таврові та кутові.

Стикове з'єднання (рис. 5.1.10, а) — зварне з'єднання двох заготовок торцевими поверхнями. Якщо товщина заготовок від 1 до 5 мм, то шов виконують переважно з одного боку і рідше з

Рис. 5.1.10. Головні типи зварних з'єднань (а-г) і форма

поперечних перерізів країв заготовок (дж):

а — стикові; б — внакладку; в — таврові; г — кутові з'єднання;

д — V-ііодібна; є — U-подібна; є. — Х-подібна форма країв заготовок

двох боків, попередньо не обробляючи скісні краї й залишаючи між заготовками невеликий зазор. Якщо товщина заготовок від З до 60 мм, то краям надають V-подібної форми (рис. 5.1.10, д), якщо товщина заготовок від 15 до 100 мм — U-подібної форми (рис. 5.1.10, є), якщо їх товщина від 8 до 120 мм — Х-подібної форми (рис. 5.1.10, є). Форма оброблених країв повинна забезпе­чити вільне маніпулювання електродом і якнайменший об'єм шва. Якщо краї Х-подібні, то шов накладають почергово з обох боків з метою зменшити деформації зварюваних елементів. Притуплені краї запобігають пропалюванню й витіканню мета­лу з ванни.

Зварювані заготовки у з'єднанні внакладку (рис. 5.1.10, б) розташовані паралельно. Вони частково перекриваються. Ши­рина перекриття становить 3...5 від товщини заготовки. Для цього типу з'єднання обробка країв не потрібна.

Таврові з'єднання (рис. 5.1.10, в) найпоширеніші. Для них у випадку товщини вертикальної стінки в межах 2...40 мм під­готовляти краї не обов'язково. Якщо товщина вертикальної стін­ки від 3 до 60 мм, то можна робити скоси з одного боку, а якщо її товщина від 8 до 100 мм — з обох боків.

Кутові з'єднання (рис. 5.1.10, г) для листів завтовшки 2... ЗО мм не вимагають підготовки країв, їх широко застосовують у металоконструкціях.

ню крапель металу з електрода на виріб сприяють електромаг­нітні сили й скероване газове дуття. Рідкий метал у зварюваль­ній ванні утримується силами поверхневого натягу й тиском дуги. Вертикальні шви зварюють переважно знизу вгору.

5.1.1.5. РЕЖИМ РУЧНОГО ДУГОВОГО ЗВАРЮВАННЯ

Режимом ручного дугового зварювання називають сукуп­ність параметрів, які забезпечують необхідну якість зварного з'єднання, максимальну продуктивність і низьку собівартість. Найважливішими параметрами режиму є діаметр електрода d і сила зварювального струму /,.

Діаметр електрода d вибирають залежно від товщини зва­рюваних елементів t, користуючись емпіричними формулами або орієнтовними співвідношеннями між товщиною зварюва­них елементів і рекомендованим діаметром електрода:

Залежно від положення швів у просторі (рис. 5.1.11) під час зварювання їх поділяють на:

• нижні 1,2,3;

• горизонтальні 4;

• вертикальні 7;

• стельові 5,6, 8.

Найпоширеніші нижні шви. Нижній стиковий шов 2 най­зручніше виконувати, оскільки тут рідкий метал легко запов­нює проміжок між зварюваними елементами, а з ванни він не витікає. Якщо нижній шов 1,3 — кутовий, то метал частково може стікати зі стінки вертикального елемента конструкції. Щоб обмежити стікання металу, зменшують переріз валика, що на­плавляється за один перехід. У заводських умовах часто повер­тають конструкцію спеціальними механізмами з тим, щоб до­сягти нижнього положення шва.

Складно накладати вертикальні шви 7, ще складніше — горизонтальні 4 на вертикальній стінці і найскладніше — сте­льові 5, 6, 8, бо з ванни вертикальних, горизонтальних і стельо­вих швів рідкий метал може витікати під дією сил гравітації. Витіканню можна запобігти, застосовуючи малопотужну коротку дугу, від чого зменшується об'єм зварювальної ванни. Перенесен-

Силу зварювального струму І₃ (А) можна визначити за емпі­ричною формулою

де ft — коефіцієнт, який змінюється від 25 до 60 А/мм.