4.2.3. Сортамент вальцівок

Сортамент вальцівок — це сукупність їх профілів і розмі­рів. Профілем називають форму поперечного перерізу вальцівки. Профіль може бути сталим по довжині вальцівки або пері­одично змінним. Вальцівки поділяють на чотири групи: сорто­ві, листові, труби, спеціальні види.

Сортові вальцівки (рис. 4.2.3, а-г, е-и) мають і профілі про­стої геометричної форми (квадрат, круг, шестикутник, овал, прямокутник), і профілі складної форми (швелер, двотавр, рей­ка, кутник та ін.).

Листові вальцівки, наприклад зі сталі, розрізняють за призначенням (електротехнічні, суднобудівні, котельні, автомобільні, для харчової промисловості). За товщиною листо­ву сталь поділяють на тонколистову (товщиною від 0,2 до 4 мм) і груболистову (товщиною понад 4 мм). Листи товщиною менше 0,2 мм є фольгою.

Труби (рис. 4.2.3, д) зі сталі бувають безшовні діаметром 10...425 мм [12, 13] і зварені діаметром 5...2500 мм, виготовлені з вуглецевих й низьколегованих сталей.

Спеціальні вальцівки — колеса, кільця, кулі, періодично змінні профілі.

4.2.4. Валки та вальцювальні стани

Валки є інструментом для вальцювання. їх виготовляють з чавуну або сталі і поділяють на гладкі, калібровані та спеціальні.

Гладкі валки (рис. 4.2.4, а) призначені для вальцювання листів, стрічок або широких штаб. Елементами валка є робоча частина — бочка 1, дві шийки 2 і два трефи 3. Шийки викори­стовують як опори для підшипників ковзання або кочення. Тре­фи мають переважно хрестовинну форму і служать для з'єднан­ня валка з муфтою або шпинделем.

Калібровані валки (рис. 4.2.4, б) використовують для валь­цювання сортового металу. На бочці валків виточені кільцеві заглибини спеціального профілю — рівчаки. Контур, утворе­ний сукупністю двох рівчаків пари валків, називають каліб­ром. Контур калібру геометрично подібний до поперечного пере­різу вальцьованого металу, що виходить з калібра. Пара валків здебільш має декілька калібрів. Щоб перейти від форми заготов­ки до кінцевої форми вальцівки, необхідно послідовно пропус­тити заготовку через низку спеціально підібраних калібрів, які поступово змінюють форму її поперечного перерізу від квадра­та або прямокутника до форми готової вальцівки.

На рис. 4.2.5 зображено заготовку (а) прямокутного перері­зу, яка внаслідок вальцювання між каліброваними валками поступово перетворюється (6-й) у двотаврову балку (и).

Спеціальні валки застосовують, наприклад, для вальцюван­ня труб. Виготовлення труб ми не розглядаємо.

Вальцювальний стан, на якому деформують метал, склада­ється з однієї або кількох робочих клітей А (рис. 4.2.6), шесте­ренної кліті Б, редуктора В і електродвигуна Д.

Робоча кліть має станину 3, валки 1, 2 з підшипниками та механізм для зміни відстані між валками. її можна регулюва­ти, переміщаючи у вертикальному напрямку верхній валок, а іноді — обидва валки.

Шестеренна кліть має один вхідний вал і стільки вихідних валів, скільки валків у робочій кліті.

Оскільки частота обертання вала електродвигуна звичайно більша за потрібну частоту обертання валків, то між електро­двигуном і шестеренною кліттю ставлять редуктор, вихідний вал якого має меншу частоту обертання, ніж вхідний. У валь­цювальних станах застосовують електродвигуни змінного, а також постійного струму. Останні використовують, коли необ­хідно регулювати частоту обертання валків.

Рис. 4.2.6. Схема будови вальцювального стану:

А — робоча кліть; Б — шестеренна кліть; В — редуктор; Д — електродвигун; 1,2 —

валок; 3 — станина; 4 — трефова муфта; 5 — трефовий шпиндель

Обертальний рух передається до валків від електродвигуна через редуктор, шестеренну кліть, трефові шпинделі 5 і трефо­ві муфти 4. Трефові шпинделі та трефові муфти застосовують тоді, коли осі робочих валків і відповідних валів шестеренної кліті не співпадають. Шпинделі з'єднують вали шестеренної кліті з робочими валками.

У деяких станах відсутні редуктор і шестеренна кліть, а кожен валок приводиться в рух від окремого електродвигуна постійного струму.