10. Діаграма стану

А грегатний стан речовини визначається зовнішніми умовами, тобто залежить від температури і тиску. Для наочного зображення фазових перетворень користуються діаграмою стану речовини (рис. 2.33), де у вигляді графіків Р = f(T) представлені стани рівноваги двох співіснуючих фаз: рідина – насичена пара (крива випаровування (КВ)), тверде тіло – рідина (крива плавлення (КП)), тверде тіло – насичена пара (крива сублімації (КС)).

Крива випаровування закінчується у критичній точці К, де зникає різниця між рідким і газоподібним станом речовини. Тому можливий безперервний перехід з рідкого стану речовини у газоподібний в обхід критичної точки, без перетинання кривої випаровування. тобто перехід, що не супроводжується фазовими перетвореннями.

Перехід з твердої фази у рідку або газоподібну може бути тільки стрибкоподібним (у результаті фазового переходу), тому криві плавлення і сублімації не обриваються, оскільки між кристалічним і рідким станом речовини існує принципова відмінність: кристал – це впорядкована структура, на відміну від рідкого або газоподібного стану.

Криві випаровування, плавлення і сублімації поділяють площину (Р,Т) на три ділянки, які відповідають діапазонам існування речовини у трьох різних агрегатних станах: твердому (Т), рідкому (Р) і газоподібному (Г). Точка П на діаграмі стану відповідає рівноважному співіснуванню трьох фаз: твердої, рідкої та газоподібної. Ця точка називається потрійною точкою. Кожна речовина має свою потрійну точку. Потрійна точка для води відповідає температурі Т_птр = 273,16 К (або 0,01С), Р_птр = 609 Па і є реперною точкою для побудови термодинамічної температурної шкали (див. п. 2.1.1).

Список літератури Основна

1. Трофимова Т.И. Курс физики.– М.: Высш.шк., 1998.–478 с.

2. Дмитриева В.Ф. и др. Основы физики. –М.: Высш.шк., 1997.–447 с.

3. Детлаф А.А., Яворский Б.М. Курс физики: Учеб пособие для втузов.–М.: Высш.шк., 1989.–608 с.

4. Савельев И.В. Курс общей физики. Т.1.–М.: Наука, 1987.–432 с.

5. Зачек І.Р. та ін. Курс фізики: навч.підруч.– Львів: вид. "Бескид Біт", 2002.–376 с.

6. Воловик П.М. Фізика: для ун-тів.–К.: Ірпінь: Перун, 2005.–864 с.

7. Кучерук І.М., Горбачук І.Т., Луцик П.П. Загальний курс фізики. Т.1,2,3.– К.: Техніка, 1999.

Додаткова

1. Трофимова Т.И. Краткий курс физики.–М.: Высш.школа, 2002.–352 с.

2. Сена Л.А. Единицы физических величин и их размерности.–М.: Наука, 1977.–183 с.

3. Чертов А.Г. Единицы физических величин.–М.: Высш.школа, 1977.–204 с.

ДОДАТКИ

1 Основні й похідні одиниці системи сі в молекулярній фізиці і термодинаміці

Фізична величина	Позначення	Найменування одиниці	Розмірність
Довжина	l	метр	м
Маса	m	кілограм	кг
Час	t	секунда	c
Сила струму	I	Ампер	А
Кількість речовини		моль	моль
Температура	T	Кельвін	К
Сила світла	I	кандела	кд
Тиск	P	Паскаль	Па = Н/м2
Об’єм	V		м3
Густина			кг/м3
Концентрація	п		1/м3
Молярна маса	М		кг/моль
Робота	A	Джоуль	Дж = Нм = кгм2/с2
Енергія	W	Джоуль	Дж = кгм2/с2
Теплота	Q	Джоуль	Дж = кгм2/с2
Ентропія	S		Дж/К = кгм2/с2К
Теплоємність	С		Дж/К = кгм2/с2К
Питома теплоємність	с		Дж/кг·К = м2/с2К
Молярна теплоємність	Ст		Дж/мольК = кгм2/ с2мольК
Коефіцієнт дифузії	D		м2/с
Коефіцієнт теплопровідності			Вт/мК = кгм/с3К
Динамічна в’язкість			Пас = кгм/с