12. Склад злочину та його структура.

13. Проблемні аспекти об’єктивних ознак складу злочину.

Об’єктивні ознаки складу злочину

Щодо об’єкта злочину слід зауважити, що формальне його визначення не викликає суперечок серед дослідників цієї проблеми. Воно зводиться до наступного: об’єкт – це те, що зазнає суспільно небезпечного впливу від злочинного діяння, в результаті якого об’єкт або зазнає шкоди, або йому створюється небезпека її настання.

Теорія об’єкта злочину – суспільних відносин довгий час була домінуючою, але останнім часом вона поставлена під сумнів, як схоластична та безплідна з точки зору теорії та практики протидії злочинності.

Сьогодні не існує жодних підстав для повсякденного звернення до такої високої філософської категорії, як суспільні відносини, а особливо для оперування нею при визначенні об'єкта злочину. Категорійний статус суспільних відносин більшою мірою відповідає досить абстрактному рівню соціально-філософського погляду а суспільство. Суспільні відносини як соціально-філософське поняття з успіхом можуть виконувати роль сутнісної характеристики суспільства, а не вузької юридичної категорії, якою є склад злочину.

В понятті "суспільні відносини" особливо акцентується його перша частина - "суспільні," - що підкреслює надіндивідуальний характер соціальних залежностей і, відповідно, трансіндивідуальну сталість сторін суспільних відносин. Справжніми суб’єктами суспільних відносин є не індивідууми, не локальні соціальні групи, а виключно великі соціальні спільноти (класи, нації тощо) котрі становлять собою у деякому сенсі надіндивідуальну реальність. Отже, суспільні відносини - це категорія, котра виражає спосіб суспільного взаємозалежного співбуття великих соціальних груп, а не окремих інивідумів.

Теза про те що об'єктом злочину виступають суспільні відносини, дуже віддалена від безпосередньої практики юриста, оскільки окремому суб’єкту чи їх групі (співучасть у злочині) ні прямо, ні опосередковано не під силу порушити суспільні відносини у вище названому їх розумінні.

Категорія ”суспільні відносини" відображає дійсність на надзвичайно високому рівні абстракції. Пересічний правознавець з такими рівнями абстракції не працює. Він має справу з питаннями правового захисту життя, здо­ров'я, гідності, власності, політичної системи і таке інше, але при цьому завдяки існуючій теорії „суб’єкт злочину – суспільні відносини” схильний трактувати злочин як посягання саме на суспільні відносини.

Це непорозуміння виникає через те, що суспільні відносини змішують з формами їх зовнішнього прояву. Найчастіше суспільні відносини ототожнюють з міжособистісними відносинами, а інтереси, потреби, цінності та ідеали вважають змістом цих відносин. Більш коректним, на наш погляд, було б таке вирішення цього питання: об’єктом злочину є не суспільні відносини, а певні цінності, з приводу яких вони виникають.

Таким чином, в злочинних діяннях окремих осіб відсутня небезпека суспільним відносинам тому вони не є об'єктами злочину. Норми діючого кримінального права охоплюють сферу конкретних діянь індивідів відносно один одного і прямо не згадують про суспільні відносини. Це обмежує можливість спекуляцій навколо суспільних відносин як об'єкта злочину. У злочинних діях окремих осіб нема загрози суспільним відносинам. Від злочину страждають не міфічні суспільні відносини, а конкретні цінності: особистість, житя, здоров’я, громадська безпека, власність тощо.

Від злочину страждають не міфічні суспільні відносини, а конкретні цінності: особистість, житя, здоров’я, громадська безпека, власність тощо.

Неабияке кримінально-правове значення має розподіл об’єктів злочину на види. Зазвичай їх поділяють на три види: загальний, родовий та безпосередній. Останній вид, у свою чергу, ділять на основний та додатковий. При цьому додатковий об’єкт буває обов’язковим та факультативним.

Предмет злочину – це річ матеріального світу, вказана в законодавчому визначенні певного злочину, або така, що витікає з цього визначення, з певними ознаками котрої пов’язується наявність відповідного складу злочину. Звідси робиться висновок, що існують предметні та безпредметні склади злочину.

Викладене вище розуміння предмета злочину не витримує критики. По-перше, кримінологічні реалії та й зміст вітчизняного кримінального законодавства доводять, що предметом злочину є не лише речі, але й будь-які інші субстанції, незаконно впливаючи на котрі вчиняється злочин. Такими субстанціями закон називає інформацію, людину тощо.

По-друге, безпредметних злочинів не існує. Інша справа, що в одних випадках предмет прямо називається в законодавчому визначенні складу певного злочину, а в інших інформація про предмет здобувається шляхом тлумачення відповідної кримінально-правової норми.

Об’єктивна сторона - це зовнішній процес вчинення злочинного діяння та його шкідливі наслідки. Її утворюють обов’язкові та факультативні кримінально-правові ознаки. До числа обов’язкових належать: злочинне діяння, його шкідливі наслідки та причинний зв’язок між ними. Групу факультативних ознак об’єктивної сторони злочину утворюють: спосіб, місце, час, обстановка, засоби та знаряддя вчинення злочину.

Кримінально-правове значення факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину полягає в наступному:

1. у випадках, визначених відповідними статтями Особливої частини КК України вони „трансформуються” з факультативних в обов’язкові (спосіб - у складі крадіжки, грабежу, шахрайства, розбою тощо; місце – у складі контрабанди; час – у складі державної зради; обстановка – у складі залишення в небезпеці);

2. у випадках, визначених відповідними частинами статей Особливої частини КК України вони визнаються кваліфікуючими та особливо кваліфікуючими обставинами вчинення певного злочину;

3. у випадках, визначених статтями 66, 67 Загальної частини КК України вони визнаються обставинами, які пом’якшують або обтяжують покарання.