45. Загальна характеристика та види некорисливих злочинів проти власності.

1. Ст.194 – Умисне знищення або пошкодження майна

2. ст. 194-1 –Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики.

3. Ст.196 – Необережне знищення або пошкодження майна.

4. Ст. 195– Погроза знищення майна (чи це злочин проти власності?)

5.Ст.197 – Порушення обов’язків щодо охорони майна.

6. 197-1 – Самовільне зайняття земельної ділянки та самовільне будівництво (цей злочин може бути і корисливим).

Ст. 194. Умисне знищення або пошкодження майна.

При застосуванні цієї статті існують проблеми, пов’язані із кваліфікуючими ознаками. Одна з них – вчинення дій «шляхом підпалу, вибуху чи іншим загально-небезпечним способом». Слід пам’ятати про слова, що узагальнюють наведені способи: «інші загально-небезпечні». Враховуючи це законодавче положення, кваліфікуючу ознаку, що обговорюється можна застосовувати лише за умовою що обраний злочинцем спосіб є дійсно загально-небезпечним, тобто створює небезпеку для життя, здоров’я чи власності інших осіб. Якщо такої небезпеки нема, сам по собі підпал, вибух тощо не дає підстав для застосування цієї статті. Наприклад, злочинець спалив чужу машину далеко від житла інших людей, тобто ні здоров’я, ні життя ні власність людей не лише не постраждали, а за тих умов і не могли постраждати. На жаль, цю обставину на практиці іноді ігнорують, що є порушенням закону.

Ще одна проблема породжується, знов таки, нерозумінням деякими практиками того, що крім прямого умислу існує ще і умисел непрямий, який неможна плутати із злочинною самовпевненістю. Йдеться про кваліфікуючу ознаку «загибель людей чи інші тяжкі наслідки». Вина щодо таких наслідків умисного знищення чи пошкодження майна у ст. 194 передбачена лише у виді необережності (про це свідчить насамперед відносно невелика санкція). Якщо злочинець діяв хоча б із непрямим умислом до загибелі людей – до нього крім ст. 194 слід застосовувати і статтю 115 «Умисне вбивство». Нагадаємо, що непрямий умисел має місце, коли особа, знищуючи чи пошкоджуючи майно, передбачала, що наслідком цього може бути загибель людей, не бажала цього, але свідомо це припускала (тобто не виключала можливості такої події, не була впевнена у тому, що ніхто не загине). Така ситуація можлива, наприклад, за умовою, що злочинець, підпалюючи чужий дім, не знає точно – чи відсутні там люди. Це вже не знищення майна, що потягло загибель людей, а знищення його загально-небезпечним способом (якщо вогонь міг би перекинутися на інші дома чи приміщення) та умисне вбивство, тобто ідеальна сукупність злочинів.

Співвідношення умисного знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК) із диверсією (ст. 113 КК) та масовими заворушеннями (ст. 294 КК).

Питання про розмежування цих злочинів викликане тим, що і при диверсії, і при масових заворушеннях може бути знищеним або пошкодженим чуже майно. Щоб орієнтуватися у кваліфікації таких дій, слід пам’ятати, що диверсія передбачає знищення чи пошкодження майна саме з метою підриву економічної системи держави, а масові заворушення вчинюються не однією особою й навіть не просто групою осіб, а натовпом.

Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики (ст. 194-1)

Ця стаття передбачає окремий випадок умисного пошкодження чи знищення майна, тобто місить спеціальну норму щодо той, що передбачена ст. 194. Предметом ст. 194 -1 є не будь-яке майно, а об’єкти електроенергетики.

Особливості наслідків основного складу полягає у тому, що ними є потенційна шкода у двох варіантах, а крім того ще і шкода реальна. Підкреслимо, що усі ці наслідки передбачені саме у ч. 1. Наслідки викладені наступним чином: «…якщо ці дії призвели або могли призвести до порушення нормальної роботи цих об’єктів, або спричинили небезпеку для життя людей. Така конструкція основного складу є нетиповою. Насамперед слово «могло» є дуже невизначеним, оскільки передбачає будь-яку ступень ймовірності події, навіть надзвичайно малу, тобто абстрактну можливість. Використовувати таку ознаку у статті КК рівнозначно тому, що б взагалі не включати до диспозиції вказівку на наслідок. Зрозуміло, що ситуація абстрактної можливості порушення нормальної роботи об’єктів електроенергетики значно відрізняється за ступенем суспільної небезпеки від той, коли ця робота дійсно порушена, проте обидва «наслідки» передбачені однією частиною статті. До того ж, ця ж частина містить і вказівку на створення небезпеки для життя людей (слово «спричинило», яке використовує законодавець важко визнати адекватним). Висновок щодо частини 1 статті 194-1 наступний: фактично її можна використовувати у випадках будь-яких пошкоджень об’єктів електроенергетики, тому, що абстрактна можливість порушення їхній нормальної роботи (саме такий зміст слова «могло») існує завжди. Зрозуміло, що наслідки у виді порушення нормальної роботи об’єкту чи створення небезпеки для життя людей мають вплинути на вид та розмір покарання у межах санкції, тому вони мають бути чітко визначені у процесуальних документах.

Наслідки ч. 3 ст. 194 аналогічні тим, що передбачені у ст. 194. Вони вже обговорювалися, або не зайвим буде нагадати, що ця частина передбачає необережне ставлення до наслідків. У разі хоча б непрямого умислу до загибелі людей застосовувати слід і ст. 115. Умисне ставлення до інших тяжких наслідків також вимагає сукупності ст. 194-1 із відповідним злочином.

Ст. 197 КК Порушення обов’язків щодо охорони майна.

Особливість статті полягає у тому, що вона передбачає злочин зі спеціальним суб’єктом (нагадаємо, що у розділі, що аналізується, таких статей лише дві: перша – ст. 191). Відповідно до диспозиції ст. 197 суб’єктом є особа якій доручено або зберігання майна, або його охорона. Ним може бути сторож, гардеробник, експедитор, кур’єр та ін. Це стосується лише суб’єкта, що не є службовою особою. Якщо ж службова особа не організувала належним чином відповідну діяльність (зрозуміло, що така особа не повинна особисто охороняти та зберігати майно) – за умовою наявності істотної шкоди вона відповідає за ст. 367 «Службова недбалість».

Склад злочину, що передбачений ст. 197 – матеріальний, тобто стаття містить вказівку на наслідки. Вони сформульовані у якості оціночного поняття – «тяжкі наслідки для власника майна». Питання про їх наявність вирішується з урахуванням усіх обставин справи. Ними визнають викрадення майна, що обумовлене неналежною охороною, псування майна у значних розмірах та ін.

Вина при вченні цього злочину може безперечно бути умисною чи необережною щодо діяння, тобто порушення обов’язків. Переважає думка, що вина щодо наслідків може бути тільки у формі необережності.

Ст. 196. Необережне знищення або пошкодження майна. Співвідношення з необережним вбивством.

Питання про співвідношення необережного знищення або пошкодження майна з необережним вбивством обумовлено незвичайною конструкцією цього складу злочину. Стаття складається з однієї частини, диспозиція якої містить вказівку не тільки на необережне знищення чи пошкодження майна, а й на похідний наслідок – «що спричинило тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей». Як бачимо, в диспозицію статті про необережне пошкодження чи знищення майна «вмонтовано» необережне вбивство. Зрозуміло, що за відсутності наслідків у виді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей кримінальна відповідальність особи, яка з необережності пошкодила чи знищила чуже майно виключається. Можливо, це й справедливо. Проте дуже дивує санкція цієї статті. Само по собі вбивство через необережність (ст. 119 КК) навіть однієї людини передбачає покарання у виді обмеження волі на строк від трьох до п’яти років або позбавлення волі на той же строк. А стаття, що передбачає загибель людей (не однієї людини, а саме людей!) у якості наслідку необережного пошкодження чи знищення майна (тобто очевидно значно більш небезпечної події) – містить суттєво більш м’яку санкцію: виправні роботи на строк до двох років, або обмеження волі на строк до трьох років, або позбавлення волі на строк також до трьох років. Як що ж говорити про ч. 2 ст. 119, де йдеться про необережне вбивство двох або більше осіб, то санкція за такий злочин – тільки позбавлення волі, причому на строк від п’яти до восьмі років. Співставлення цих санкцій дозволяє дійти парадоксального, якщо не казати жахливого, висновку: особа, що не тільки спричинила іншої людині смерть з необережності, а й при цьому знищила чуже майно (наприклад, з необережності спалила чужій дім разом зі усіма його мешканцями) опиняється у кращому правовому стані, ніж та, що з необережності позбавила життя одну людину (наприклад, вронила на неї тяжій предмет), якщо майно при цьому не постраждало Останній суб’єкт може бути наказаній більш суворе. Розумного пояснення такого стану речей знайти не вдається. Це можна розцінювати лише як грубу, неприпустиму помилку законодавця, що має бути якомога скоріше ним виправлена.

Ст. 195 Погроза знищення майна

Особливість цієї статті полягає у тому, що незважаючи на те, що вона міститься у розділі „Злочини проти власності”, насправді передбачає злочин, при вчиненні якого відносини власності зовсім не страждають. Як і погроза вбивством, стаття „Погроза знищенням майна” застосовується у випадках, коли той, хто погрожує, не виконує дій, безпосередньо спрямованих на знищення майна. Інакше, якщо знищити майно не вдалося з причин, що не залежалі від волі особи, вона відповідає по статтям 15 і 194 КК, тобто за замах на знищення майна. Якщо людина створювала умови для знищення майна у майбутньому – до неї застосовуються ст. 14 та 194 КК – готування до знищення майна. Стаття 195 „Погроза знищення майна” ставиться у провину за умовою лише висловлення відповідної погрози (воно може бути усним, письмовим, по телефону, комп’ютеру та іншим засобам зв’язку). Відповідно до диспозиції, стаття застосовується якщо потерпілий мав „реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози”. Зрозуміло, що не має значення, чи збирався злочинець цю погрозу реалізовувати, чи просто „лякав” потерпілого.

Слід звернути увагу, що у статті йдеться не про будь-яку погрозу знищенням майна, а лише здійсненням цього шляхом підпалу, вибуху або іншим загально- небезпечним способом.