24. Звільнення від кримінальної відповідальності та відмова від її застосування: проблема співвідношення.

В офіційному „обігу” використовується визначення звільнення, яке наводиться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 р. - це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України (далі - КК), у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України (далі - КПК).

Щодо юридичної природи звільнення від кримінальної відповідальності існує безліч думок - від визнання його також формою реалізації кримінальної відповідальності до його ототожнення з юридичним фактом, який припиняє кримінальне провадження. Останнє положення закріплене в постанові Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 р. № 12, яким звіль­нення від кримінальної відповідальності тлумачиться як відмова держави від застосування щодо особи, яка вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи.

Таке визначення не повною мірою відповідає сучасним теоретичним уявленням про феномен власне кримінальної відповідальності, як виду та міри обмежень прав і свобод злочинця, установ­лених законом, індивідуалізованим судом та здій­снюваним кримінально-виконавчими органами держави. Звідси, звільнитися від відповідальності означає позбутися реально-існуючих обтяжень, вже покладених на суб'єкта. Тому те, що названо у діючому законодавстві України звільненням насправді не є таким, адже відповідальність у випадках, передбачених розділом ІХ Кримінального кодексу та іншими його положеннями, ще не визначена, тому і звільняти суб'єкта ще немає від чого. Радше, звільненням від криміналь­ної відповідальності є те, що названо в чинному законодавстві звільненням від покарання та його відбування. Це - справді звільнення від вже визначеної судом і покладеної на суб'єкта кримінальної відповідальності: у першому випадку вигляді лише негативної оцінки його злочинної вчинку, а в другому - ще й з визначенням виду і міри покарання, від реального відбування якого суб'єкта звільнено.

Крім того, запропонований варіант вирішені означеної проблеми дозволяє відповісти ще на два складні питання: 1) чи є суб'єкт, якого звільняють від кримінальної відповідальності, винним у вчиненні злочину; 2) чи можна вважати діяння, від відповідальності за яке звільнили, злочином. Такі питання ставили в глухий кут представників багатьох галузей права і все через те, що феномену звільнення було надано неточну назву. Те, про що йдеться в розділі IX КК України, є звіль­ненням не від самої відповідальності, а лише від притягнення до неї. Означене породжує ще одне проблемне питання: що собою являє притягнення до кримінальної відповідальності. Це явище часто ототожнюють з застосуванням цієї відповідаль­ності, її реалізацією. Насправді «притягнення» є процесом встановлення причетності суб'єкта до факту кримінального правопорушення та збору доказів його винуватості у його вчинен­ні. Саму винуватість встановлює лише суд. При цьому суб'єкти, які здійснюють притягнення до відповідальності, можуть вважати підозрювано­го чи обвинувачуваного винуватим у вчиненні правопорушення, але їхня думка є лише фактом внутрішнього переконання і не має юридично­го значення. Це - своєрідна передвинуватість, презумпція винуватості, яка конкурує з іншою презумпцією - невинуватості - до кінцевого вирішення цього питання судом.

Означена неточність спричиняє собою низку недоречностей, навколо яких точаться запеклі дис­кусії. У розділі IX КК України, присвяченому звільненню від кримінальної відповідальності, законодавець оперує поняттям «особа, яка вчинила злочин», не замислюючись над тим, що судом вона такою особою ще не визнавалась. Однак аби це сталося, то звільняти від відповідальності у тому значенні цього слова, якого дотримується законодавець, таку особу було б уже запізно, оскільки визнання її судом винною у злочині - це вже є покладанням на неї кримінальної відповідальності.

Негативна відповідь на питання, чи звіль­няється від кримінальної відповідальності у нинішньому значенні цього слова винуватий у злочині, логічно породжує таку ж відповідь на питання, чи є злочином діяння, у зв'язку із вчи­ненням якого особу звільняють від кримінальної відповідальності.

Зазначені недоречності можна усунути лише одним способом - уточнивши назву різних видів звільнення в кримінальному законодавстві. Те, що сьогодні іменується звільненням від криміналь­ної відповідальності слід назвати звільненням від притягнення до неї, а те, що названо звільненням від покарання та його відбування слід вважати не формою існування, реалізації кримінальної від­повідальності, а різновидами звільнення від неї.

Проблемним питанням залишається визначення порядку звільнення від кримінальної від­повідальності та законодавча регламентація його здійснення. На нашу думку, поняттям «порядок звільнення» охоплюється лише процедура його здійснення. Процес і результат встановлення підстав та умов звільнення доцільно виносити за межі поняття «порядок» і назвати іншим терміном, приміром, встановлення складу звільнення чи якось інакше.

З огляду на те, що порядок - це певна процедура, вона повинна регламентуватися процесуальним, а не матеріально-правовим законом. Отже, у кримінальному законі, мабуть, взагалі недоцільно згадувати про порядок звільнення, або зазначити, що порядок звільнення визначається Кримінально-процесуальним кодексом України.

Позитивне вирішення зазначеного питання потребує відповідного вдосконалення кримінально-процесуального законодавства. На сьогодні воно в частині регламентації цього порядку не витримує критики.