23. Проблемні аспекти інституту звільнення від покарання та від його відбування.

Стаття 74. Звільнення від покарання та його відбування

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Розділ ХІІ КК України термінологічно чи не найнедосконаліший з усіх розділів Загальної частини чинного КК України. Зрозуміти прагнення законодавця надто важко. „Переплелося” в ньому не лише дві форми кримінальної відповідальності – звільнення від покарання та звільнення від відбування призначеного покарання - , але й те, що до зазначених її форм взагалі не має жодного стосунку. Але це – не головна вада цього розділу. Гірше за все те, що законодавець чітко не розмежував звільнення від покарання (відмова від визначення покарання в обвинувальному вироку) від звільнення від відбування призначеного покарання (відмова від виконання покарання, визначеного в обвинувальному вироку суду).

Аналіз зазначеного розділу КК привів нас до висновку, що власне звільненням від покарання у розумінні його як відмови від визначення конкретних обмежень щодо засудженої особи в обвинувальному вироку суду, є лише:

1) звільнення від покарання у зв'язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК);

2) звільнення від покарання у зв'язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності – (ч. 5 ст. 74 та ст. 49 КК );

3) звільнення від покарання за хворобою (ч. 2 ст. 84 КК України); 4) звільнення від покарання за законом про амністію (с. 85, 86 КК).

Ще один випадок можливого звільнення від покарання, який у перспективі може претендувати на визнання його окремим видом такого звільнення, описано в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10. 2003 року „Про практику призначення судами кримінального покарання„. Йдеться про те, коли при призначенні більш м’якого покарання ніж передбачено санкцією статті Особливої частини КК (ст. 69 КК) з огляду на вік підсудної особи чи стан її здоров’я неможливо застосувати жодного з визначених статтею 51 КК більш м’якого покарання. У цих випадках, як зазначається у постанові Пленуму, суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання”.

Під звільненням від покарання в літературі переважно розуміється відмова держави від застосування покарання до особи, яку обвинувальним вироком суду було визнано винною у вчиненні злочину. Таке теоретичне визначення є занадто широким і не точним, що й створює можливість для „переплетіння” в професійній свідомості двох самостійних форм кримінальної відповідальності: звільнення від покарання та звільнення від відбування призначеного покарання. Термін „застосування”, використаний у цьому визначенні охоплює обидві форми кримінальної відповідальності. Відмова суду від визначення у обвинувальному вироку виду і меж покарання є відмовою від застосування судом покарання; відмова суду від виконання визначеного ним же в обвинувальному вироку покарання також є відмовою від його застосування. Отже, термін „застосування” є об’єднувальним для обох зазначених форм кримінальної відповідальності, а не розмежувальним, яким він мав би бути.

З урахуванням зазначеного вище, пропоную наступне визначення другої форми кримінальної відповідальності – звільнення від покарання. Це – відмова суду від визначення в обвинувальному вироку виду і меж покарання особі, яка засуджується за вчинення певного злочину.

Звільнення від покарання законодавець відмежовує від звільнення від кримінальної відповідальності. Відповідно до чинного КК звільненою від покарання може бути лише така особа, яку суд обвинувальним вироком визнав винною у вчиненні злочину. Ч. 1 ст. 74 КК розпочинається словами: „Звільнення засудженого від покарання...”.

Звільнення ж від кримінальної відповідальності здійснюється до винесення судом обвинувального вироку і процесуально оформлюється постановою (ухвалою) суду про закриття провадження у справі у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Крім того, звільнення особи від кримінальної відповідальності та звільнення від покарання мають різні правові підстави, передбачені у відповідних статтях розділів IX та XII Загальної частини КК. Нарешті, особа, яка за вчинення злочину була звільнена від кримінальної відповідальності, в усіх випадках визнається такою, що не має судимості. Особа ж, яка звільняється від покарання, визнається судимою.

У разі прийняття Верховною Радою України закону про амністію застосування такого закону до конкретних осіб та їх звільнення від покарання (незалежно від того, чи є такі особи на момент набрання законом чинності підозрюваними, обвинуваченими, підсудними чи засудженими) також здійснюються виключно судами. Коли ж ідеться про помилування конкретної засудженої особи, відповідний указ Президента України підлягає безпосередньому виконанню тим органом, який здійснює виконання покарання, без спеціального рішення суду.

Звільнення від покарання здійснюється за умови наявності комплексу визначених законом обставин, які за аналогією із складом злочину досить часто іменують складом звільнення. До юридичного складу звільнення від покарання доцільно включати три обставини: передумову звільнення, підставу звільнення та умови його здійснення.

Передумовою звільнення є факт засудження особи обвинувальним вироком суду за вчинення злочину. Особа, стосовно якої не доведено, що вона вчинила злочин, не підлягає застосуванню жодної з форм кримінальної відповідальності, в тому числі й такої з них, як звільнення від покарання. Передумова звільнення від покарання єдина для всіх його видів.

Підставою звільнення від покарання є головна, сутнісна обставина, яка обумовлює його застосування, своєрідна причина, яка породжує необхідність застосування такої форми кримінальної відповідальності, як засудження без покарання. В теорії існує підхід до розуміння підстави звільнення як комплексу, суми умов його здійснення, визначених у законі про кримінальну відповідальність (А.О. Пінаєв та ін.). Тобто, підстава застосування звільнення фактично ототожнюється з юридичним складом його здійснення. Як більш сучасний сприймається інший підхід, а саме – визнання доцільним наявності юридичного складу звільнення від покарання, а в структурі цього складу виокремлення трьох самостійних обставин: передумови, підстави та умов його здійснення.

Умовами звільнення від покарання є обставини формального характеру, визначені у відповідних кримінально-правових нормах, без яких навіть за наявності передумови та підстави звільнення воно не може здійснитися.