5. Базисні інститути політичної сфери

До базисних політичних інститутів відносять: громадянське суспільство, демократія, свобода.

Громадянське суспільство - це система взаємодії в межах права вільних і рівноправних громадян держави, їх об'єднань, що добровільно сформувалися та перебувають у відносинах конку­ренції і солідарності, поза безпосереднім утручанням держави, покликаної створювати умови для їх вільного розвитку.

Основні складові громадянського суспільства: сім’я; різноманітні громадсько-політичні, професійні, конфесійні та інші спілки, організації, об’єднання, асоціації; університети; церкви; громади, зацікавлені групи тощо.

Найважливіших критеріїв зрілості суспільства вважа­ється ступінь його демократичності (рівень демократії).

Основни­ми ознаками демократичності суспільства та принципами демо­кратичного розвитку країни вважаються такі:

• додержання прав людини та їх пріоритет над правами держави;

• конституційне обмеження влади більшості над меншістю;

• повага до прав меншості на власну думку і вільне її вира­ження;

• верховенство закону;

• поділ влади та ін.

Процес демократизації суспільства безпосередньо впливає на економічний розвиток країни, оскільки:

• демократія означає свободу здійснення підприємницької діяльності. Свобода підприємництва - це рушій­на сила, що може підтримати ріст всієї економіки.

• демократія забезпечує основу для ефективної еко­номічної політики. Демократичний порядок і ринкова дисципліна - базові складові довгострокового зростання.

Необхідною умовою розвитку ринкової економіки є наявність економічної демократії. Основою економічної демократії є право людини на вільну працю. Крім того, економічна демократія передбачає що кожна людина повинна мати право і можливість вибору, в якій системі відносин власності та організації праці їй брати участь, щоб забезпечити собі гідні умови життя.

Антиподом демократизації суспільства є його бюрократизація. Слід розрізняти бюрократію та бюрократизм як крайню форму її прояву.

З поняттям демократії тісно пов’язане поняття свобода. Адже, коли у людини є свобода вона відчуває впевненість у тому, що може змінити життя на краще. І це робить її щасливою.

Економічна свобода - це свобода економічних суб'єктів привласнювати різні об'єкти власності, вибирати сфери при­кладання своїх знань, здібностей у межах різних типів влас­ності та організаційно-правових форм господарювання, а та­кож способів придбання ресурсів, розподілу доходів, спожи­вання благ.

Складовими економічної свободи є економічна самостійність, економічна відповідальність, економічна рівноправність.

Економічна свобода і свобода економічного вибору не означають економічної анархії та авантюризму. Вони обмежені формальними та неформальними інститутами.

Показник, який оцінює рівень економічної свободи в країні - індекс економічної свободи (ІЕС). Вимірюється у відсотках у діапазоні від 0 до 100, де мінімальному значенню відповідає найнижчий ступінь економічної свободи.

У 2010 р. Україна посіла 162 місце з 179 досліджуваних країн (43 місце з 43 країн Європейського регіону) з показником 46,4 і була віднесена до репресивних країн.

Демократизація суспільства передбачає можливість вибору.

Теорія соціального вибору. Соціальний вибір - це зведення індивідуальних смаків і вподобань до узагальнених (агрегованих) соціальних уподобань.

Автором теорії соціального вибору є американський економіст, лауреат Нобелевської премії з економіки Кеннет Ерроу.

Проблема виявлення й узгодження індивідуальних уподобань в аналізі й моделюванні соціального вибору є однією з головних і складних. Розв’язати цю проблему можливо лише за допомогою процедури голосування споживачів як виборців під час парламентських виборів чи референдумів, коли необхідно робити той або інший соціальний вибір.

Одним зі способів узагальнення індивідуальних уподобань є голосування за правилом більшості (принцип одна людина — один голос). Але такий підхід не враховує можливу різну інтенсивність уподобань. У таких випадках виникають сумніви, чи буде соціальний вибір за такою процедурою відповідати принципові раціональності.

Проблема раціональності соціального вибору пов’язується з парадоксом голосування, який був відкритий французьким філософом М. Кондорсе.

Приклад: Припустимо, що три громадянина деякого суспільства – Бронська, Нікитенко і Кухар – повинні вирішити долю фінансування в обсязі 500 млн. грн. трьох важливих суспільних проектів: фінансування нового оборонного комплексу (ОК), програми наукових досліджень (НД) та програми боротьби з бідністю (ББ). Стан державного бюджету дозволяє профінансувати лише одну з програм.

Три виборці ранжують програми згідно з власними уподобаннями (тут знак «>» означає «краще»):

Для виборця Бронська: ОК > НД > ББ.

Для виборця Кухар: НД > ББ > ОК.

Для виборця Нікитенко: ББ > ОК > НД.

У таблиці 2.1. наведені варіанти індивідуального ранжирування проектів.

Якщо голосування організувати в один тур так, що можна підтримувати лише одну програму, то кожна з програм отримає по одному голосу «за» і рішення не буде прийняте.

Таблиця 2.1

Ступінь важливості проекту	Бронська	Кухар	Нікитенко
найбільш важливий	ОБОРОНА	НАУКА	БІДНІСТЬ
середньої важливості	НАУКА	БІДНІСТЬ	ОБОРОНА
найменш важливий	БІДНІСТЬ	ОБОРОНА	НАУКА

Можна організувати голосування у два тури, і виносити на голосування кожного разу лише дві програми. В першому турі виносять дві програми: «ОК – НД», а у другому турі: «переможець 1 туру – ББ»

У першому турі порівнюються програми ОК і НД. Першу підтримають виборці Бронська і Нікитенко, другу — Кухар. У другому турі порівнюються програма ББ і переможець першого туру — програма ОК. Програму боротьби з бідністю підтримають Нікитенко і Кухар, тоді як переможця 1 туру – ОК – тільки Бронська. Перемагають «борці з бідністю».

Якщо у першому турі порівнювати програми НД і ББ, то більшість віддасть свої голоси за НД: 2 (Кухар, Бронська) проти 1 (Нікитенко). У другому турі у змаганні між НД і ОК з рахунком 2 (Бронська, Нікитенко) проти 1 (Кухар) перемагає ОК.

Таким чином, черговість голосування проектів створює можливість маніпулювання результатами голосування. Залежно від регламенту голосування в цьому прикладі може бути прийняте будь-яке з трьох рішень (за голосування у два тури) або взагалі жодного.

Парадокс у цій ситуації виникає через порушення аксіоми транзитивності для колективних уподобань, яка виконується в умовах раціонального вибору для індивідуальних уподобань.

Для раціонального вибору повинні виконуватись:

- аксіома повноти (індивід завжди може визначитися, чи для нього якісь дві альтернативи рівноцінні, чи одна з них є кращою порівняно з іншою) і;

- аксіома транзитивності (для трьох альтернатив Х, Y, Z: якщо Х > Y, а Y > Z, то Х > Z). При агрегації індивідуальних уподобань у наведеному прикладі маємо, що хоча (ОК > НД) і (НД > ББ), але (ОК < ББ) — виникає циклічне голосування.

Парадокс голосування демонструє, що соціальний вибір на основі принципу більшості не завжди забезпечує раціональність вибору.