3. Участь України у Європейських та Євразійських інтеграційних процесах

Найбільш розвинутим у світі інтеграційним об'єднанням є Європейський Союз, який пройшов усі основні ета­пи інтеграційного процесу, розширив своє членство з 6 до 27 країн.

На сьогоднішній день членами Європейського Союзу є 27 країн: Австрія, Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція, з 1 травня 2004 року - Чехія, Есто­нія, Угорщина, Латвія, Литва, Польща, Словаччина, Словенія, Кіпр та Мальта, з 1 січня 2007 року - Болгарія та Румунія.

Виділяють внутрішні та зовнішні фактори, що сприяли європей­ській інтеграції.

Серед внутрішній факторів слід відзначити такі:

• порівняно мала територія Європи, близькість країн;

• обмеженість ресурсів;

• розвиток транспортних можливостей;

• потреба національ­них підприємств в розширенні ринку, взаємопроникнення капіталу.

До зовнішніх факторів можна віднести:

• політичне протистояння зі США;

• конкурентне засилля з боку економіки США та країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону на чолі з економікою Японії.

Звичайно, європейське законодавство вимагає проведення однорідної економічної політики, що забезпечить сталий та рів­номірний розвиток країнам.

Проте у процесі поглиблення захід­ноєвропейської інтеграції виявляються внутрішні і зовнішні су­перечності, пов'язані з нерівномірністю господарського розвит­ку та диспропорціями економічної структури за територією. Це призвело до появи у складі ЄС двох груп країн:

• економічно си­льних (Німеччина, Франція, Італія, Велика Британія) та

• економі­чно відносно слабших (Ірландія, Іспанія, Португалія, Греція та країни, що ввійшли до складу ЄС 1 травня 2004 р. та 2007 р.).

Тобто не зважаючи на високий рівень інтеграції для ЄС зберіга­ються значний перепад економічних потенціалів країн-членів, неоднаковий рівень економічного розвитку.

Активне залучення України до європейських інтеграційних утворень є стратегічною метою зовнішньої політики:

• історично є складовою християнської макроцивілізації (українці становлять 3% християн світу);

• поєднує в національній ментальності східно- та західнохристиянські цінності, зокрема: колективну й індивідуаль­ну свободу, православну споглядальність, містику і співчутливість з католицькою дієвістю, раціоналістичністю і прагматизмом; для українців характерна європейська то­лерантність щодо інших політичних, ідеологічних та релі­гійних систем тощо.

Рух України до Євросоюзу вмотивований не лише притяга­льною силою його економіки та стандартів життя.

Головною перевагою європейської моделі феде­рації над євразійською (найбільш послідовно реалізованою в СРСР) є можливість поєднувати інтереси усіх суб'єктів інтег­раційного процесу, не нівелюючи національну ідентичність народів, не асимілюючи їх зусиллями макроетносу. Саме у демократичності зазначеної системи міжнародних (міжетнічних) відносин усередині федерації, у гарантуванні нею національно­го суверенітету членів союзу закладено вирішальний мотив вибору інтеграційного вектора України.

Проте процес входження України до Європейського Союзу є довготривалим та непростим і вимагає проведення багатьох ре­форм, що допоможуть розвивати економіку на якісно новому рі­вні та поступово досягати європейських стандартів життя. На сьогоднішній день інтеграція до ЄС є неможливою, оскільки об­сяг ВВП на душу населення в Україні становить 2 274 дол. США проти 31 026 дол. США у країнах ЄС, і гіпотетичне приєднання України матиме негативні наслідки, перш за все, для економіч­ної ситуації в Євросоюзі та Єврозоні зокрема.

Після вступу України до СОТ, розпочалися офіційні переговори між Україною та Європейським Союзом про створення поглибленої та всеохоплюючої зони вільної тор­гівлі (ЗВТ).

Участь України у Євразійських інтеграційних процесах:

• Співдружність Незалежних Держав (СНД) є добровільним об'єднанням суверенних країн як самостійних і рівноправних суб'єктів міжнародного права з метою регулювання за допомо­гою міжнародно-правових засобів, міждержавних договорів й угод політичного, економічного, гуманітарного, культурного, екологічного й іншого співробітництва держав-учасниць. СНД не має наднаціональних повноважень.

Україна входить до складу СНД на засадах асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності. Це дає їй змогу актив­но працювати в основних органах СНД і разом з тим дистанціюватися від рішень, які за своїм профілем порушують національ­ний суверенітет або не відповідають власним інтересам України чи її міжнародним зобов'язанням стосовно інших держав та ор­ганізацій.

Політика України в СНД не є в достатній мірі ініціативною, а спирається до певної міри на інерцію, хоча і з спробою розста­новки власних акцентів. Україна намагається здійснювати свою співпрацю в рамках Співдружності Незалежних Держав з ураху­ванням обраного державою стратегічного курсу на європейську і євроатлантичну інтеграцію.

• Єдиний економічний простір (ЄЕП)

19 вересня 2003 року в м. Ялті була підписана Угода про формування Єдиного економічного простору, ратифіко­вана парламентами всіх чотирьох держав (Білорусь, Казахстан, Російська Федерація і України) 20 квітня 2004 року.

Згідно даної Угоди передбачається формування Єдиного еко­номічного простору (ЄЕП), який об'єднує митні території країн, на якому функціонують механізми регулювання економік, які ґрунтуються на єдиних принципах, що забезпечують вільний рух товарів, послуг, капіталу і робочої сили та здійснюється єдина зовнішньоторговельна та узгоджена, тією мірою і в тому обсязі, в яких це необхідно для забезпечення рівноправної конкуренції та підтримання макроекономічної стабільності, податкова, гро­шово-кредитна та валютно-фінансова політика.

ЄЕП формується поетапно, з урахуванням можливості різнорівневої та різношвидкісної інтеграції. Різнорівнева та різношвидкісна інтеграція означає, що кожен учасник угоди самостійно визначає, в якому із напрямків розвитку інтеграції та окремих інтеграційних заходах він бере участь і в якій мірі.

Україна погодилася нести зобов'язання за угодою за умови, що її положення не суперечитимуть її Основному закону - Конститу­ції. Таким чином, підписання Україною Угоди про формування Єдиного економічного простору із зауваженнями робить її участь в цьому об'єднанні формальністю, у зв'язку з тим, що угода про ЄЕП суперечить відразу декільком статтям Конституції, де йдеть­ся про винятковість владних повноважень Верховної Ради, Прези­дента і Кабінету Міністрів України.

• Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС)

В геоекономічному розумінні Чорноморський регіон концен­трує як економічні, так і транспортні інтереси багатьох країн. Тому 25 червня 1992 р. президенти Азербайджану, Вірменії, Болгарії, Грузії, Молдови, Румунії, Туреччини, України, голови урядів Албанії, Греції та РФ в Стамбулі прийняли Босфорську заяву і підписали Декларацію про заснування Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), де передбачено створити сприятливі умови для співробітництва в торгівлі, промисловості, транспорті, зв'язку, науці, техніці, енергетиці, сільському госпо­дарстві, туризмі, екології. ЧЕС передбачає обмін економічною інформацією, створення умов для контактів ділових людей, ви­значення галузевих проектів тощо.

• ГУАМ

10 жовтня 1997 р. у Страсбурзі на зустрічі президентів чоти­рьох держав пострадянського простору (Грузії, України, Азер­байджану і Молдови) було утворено політико-консультативний форум під абревіатурою ГУАМ. 24 квітня 1999 р. на Вашингтонському саміті НАТО до ГУАМ приєднався Узбекистан, який вже у 2005 році вийшов зі складу даної організації.

Проте добрі наміри ефективної та плідної співпраці щодо створення потужного інтеграційного об'єднання ГУАМ так і за­лишилися нереалізованими. Так, товарна торгівля між країнами-членами ГУАМ має слабку динаміку розвитку, яка характеризу­ється різкими коливаннями. Крім того, активність та спад співробітництва між країнами-членами ГУАМ залежать від торговельної політики РФ. Зрос­тання геополітичної та економічної вагомості РФ, в першу чергу за рахунок посилення торговельного та енергетичного тиску на країни СНД, «розмиває» самостійну економічну основу інтегра­ційного потенціалу ГУАМ.

• Азійсько-Тихоокеанський регіон

Одним із головних завдань зовнішньополітичного курсу України є піднесення на якісно новий рівень співробітництва України з країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону (АТР), який має величезний економічний, інвестиційний і технологі­чний потенціал.

Особливо слід наголосити на подальшому розвитку двосто­ронніх відносин України з Китаєм, який має великі шанси стати найпотужнішим світовим лідером. У даний час Китай є четвертим за обсягами найбільшим пос­тачальником продукції до України. Україна займає третє місце серед країн СНД за обсягом торгівлі з КНР. Тому для України перспективним напрямом є поглиблення стосунків між Китаєм шляхом входження до Шанхайської ор­ганізації співробітництва (ШОС), яка була створена 15 червня 2001 року в Шанхаї. Україну, безсумнівно, цікавить зона вільної торгівлі, що пла­нується створити в ШОС, яка є альтернативою аналогічної зони у рамках ЄЕП. Крім того, особливий інтерес становить членство в цій організації «тандема» Китаю і Росії. Також є підстави спо­діватися, що у випадку вступу України в цю організацію тради­ційний перманентний «тиск» Росії на Україну частково буде демпінгований Китаєм. Крім того, Україна зможе більш щільно співробітничати в рамках ШОС з Китаєм із меншою оглядкою на Росію, яка таке співробітництво особливо не вітає.