4. Боргова політика

Система державних запозичень, як правило, використовується для покриття дефіциту державного бюджету та тимчасових касових розривів.

Держава для фінансування своїх потреб може мобілізувати фінансові ресурси у формі державних запозичень (державного кредиту).

За своїм економічним змістом система державних запозичень — це форма вторинного перерозподілу ВВП. Їх джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій. У цьому випадку держава виступає позичальником, а населення та підприємницькі структури — позикодавцями. Державні запозичення бувають внутрішніми та зовнішніми. У сфері міжнародних економічних відносин держава виступає в ролі як кредитора, так і позичальника.

Використання системи державних запозичень призводить до появи державного боргу. Державний борг має економічно обґрунтовані межі. Величина боргу характеризує стан економіки та фінансової сфери держави, ефективність функціонування її урядових структур. Оскільки джерелом покриття державного боргу є доходи бюджету, тобто насамперед податкові надходження, можна стверджувати, що величина боргу — це взяті авансом у населення податки.

Боргове фінансування за використання внутрішніх і зовнішніх джерел має ту спільну негативну рису, що спричиняє перекладання боргу на наступні покоління громадян. Адже борги, зроблені одними поколіннями, змушені відшкодовувати (сплачувати відсотки та повертати основну суму боргу) наступні покоління. Бюджетним кодексом України передбачена максимальна норма загального державного боргу обсягом в 60% ВВП.

За типом кредитора державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави. За типом боргового зобов’язання розрізняють прямий та гарантований борг держави.

У структурі державного боргу виокремлюються такі складові: основний борг та процентні платежі. У зв’язку з цим у практиці господарювання розрізняють погашення боргу та обслуговування боргу. Погашення боргу означає виплату основної суми боргу, а обслуговування боргу стосується виплати процентів за зовнішніми та внутрішніми позиками та відображується окремою статтею у видатковій частині Державного бюджету.

Внутрішній і зовнішній борги мають і свої особливі негативні наслідки: внутрішній — спричиняє дію ефекту витіснення приватних інвестицій; зовнішній — створює загрозу зниження курсу національної валюти і дефолту, тобто визнання країни у світі безнадійним боржником.

Таблиця 12.2

Динаміка та структура державних запозичень, млн. дол.

	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Загальна сума державного боргу, в т.ч.	16 097	15 474,6	15 950, 2	17 573, 2	24 598,8	39 685
- прямий борг	12 757,3	12 504, 1	13 091,8	14 117,7	16 972,7	28428
- гарантований державою борг	3 339,7	2 970, 5	2 858,4	3 455,5	7 626,1	11257
- внутрішній борг	3949,6	3799,9	3288,85	3724,2	6060,7	13166
- зовнішній борг	12147,4	11674,7	12661,35	13849	18538,1	26519
Питома вага у ВВП	25%	18%	15%	12%	14%	35%

У 2012 р. прогнозується державний борг в розмірі 52 млрд. дол.

Для фінансування витрат з розміщення, рефінансування, виплати доходу та погашення боргових зобов’язань України у складі Державного бюджету України створюється фонд обслуговування Державного внутрішнього боргу України. До нього зараховують кошти у розмірі 50 %, одержані від приватизації майна державних підприємств.

Основний шлях зменшення величини державного боргу – це ліквідація дефіциту державного бюджету та створення профіциту. У свою чергу розрізняють два шляхи покриття дефіциту державного бюджету:

• емісійний – до 1994 року;

• неемісійний:

  • посилення оподаткування (короткострокова вигода);

  • скорочення видаткової частини (секвестр видатків).

Наступні шляхи хоча і покривають дефіцит бюджету, проте тим самим створюють підґрунтя для формування та зростання державного боргу:

Емісія цінних паперів. Держава в особі своїх органів може випускати цінні папери для задоволення потреб у фінансуванні видатків відповідних бюджетів. Тим самим держава як емітент стає суб’єктом ринку цінних паперів і фондового ринку. До основних державних цінних паперів належать облігації та казначейські зобов’язання. Таким чином держава здійснює політику стерилізації (поєднуються фіскальні та монетарні інструменти): кошти від реалізації державних цінних паперів направляють на фінансування бюджетного дефіциту. Як наслідок кількість грошей в економіці не змінюється. За певних ситуацій держава вдається до примусового розміщення державних цінних паперів, руйнуючи тим самим ринкову мотивацію діяльності суб’єктів господарювання.

Державні позики. Державні позики є менш небезпечними, ніж пряма емісія, але вони можуть призвести до ефекту витіснення (зростає попит на ринку позичкового капіталу, збільшуючи тим самим процентну ставку, внаслідок чого скорочуються приватні інвестиції).

З борговою політикою нерозривно пов’язані 2 явища: реструктуризація боргу та відмова від повернення (дефолт).

Відмова уряду від своєчасного повернення державного боргу – дефолт – є надзвичайним і крайнім кроком. Для уряду, який відмовився від повернення боргу, на тривалий час погіршуються умови залучення нових позик.

М’яким варіантом такої відмови є реструктуризація боргу, коли уряд не відмовляється від виконання своїх зобов’язань, але затримує їх термін. Види непрямих відмов від повернення боргу:

- припинення стримування інфляції. Вища за прогнозну інфляція є замаскованим податком, так званим «інфляційним податком»;

- девальвація національної валюти, що призводить до скорочення вартості боргу, деномінованого в національній валюті, в перерахунку на іноземну.

- впровадження спеціального податку на дохід утримувачів цінних паперів. На ринку, де існують тільки державні облігації, подібний захід впливатиме так само як і пряма відмова від виконання частини боргових зобов'язань.

- продовження терміну погашення цінних паперів з рівнем прибутковості нижче за ринковий.

Отже, намагання отримати короткострокові вигоди найчастіше призводить до довгострокових втрат, тому своєчасне обслуговування та погашення державного боргу є невід’ємним елементом будь-якої довгострокової стратегії, спрямованої на досягнення фінансової стабільності та стійкого розвитку.