8.9. Концепція національної безпеки Російської Федерації

Росія завжди була і буде партнером України, відтак, застосовуючи стратагему Сунь Цзи щодо потреби над пізнання світогляду свого найближчого товариша, окреслимо основні положення КНБ Російської Федерації (РФ).

Концепція національної безпеки Російської Федерації – система поглядів на забезпечення в Російській Федерації безпеки особи, суспільства та держави від зовнішніх і внутрішніх загроз у всіх сферах життєдіяльності. У Концепції сформульовані найважливіші напрями державної політики Російської Федерації.

Національна безпека Російської Федерації – безпека П багатонаціонального народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Російській Федерації.

Структурно концепція викладена дещо в іншій манері, ніж концепції Монголії, Молдови, Білорусії, оскільки текстуально викладаються міркування щодо тих чи інших важливих для національної безпеки питань, які нагадують більше дійсно концепцію, тобто систему поглядів, ніж закон, в якому чітко і догматично сформульовані основні питання.

У першому розділі розкривається положення Росії в світовій спільноті. Зазначено, що воно характеризується динамічною трансформацією системи міжнародних відносин, які стали наслідком закінчення ери біполярної конфронтації.

Акцентується увага на тому, що формування міжнародних відносин супроводжується конкуренцією, а також прагненням ряду держав підсилити свій вплив на світову політику, зокрема шляхом створення зброї масового знищення. Значення військово-силових аспектів у міжнародних відносинах продовжує залишатися істотним. Робиться заявка про те, що Росія є однією з найбільших країн світу з багатовіковою історією та багатими культурними традиціями і не дивлячись на складний міжнародний стан і труднощі внутрішнього характеру, вона через значний економічний, науково-технічний і військовий потенціал, унікального стратегічного положення на Євразійському континенті об'єктивно продовжує грати важливе значення у світових процесах.

Окрему увагу приділено проблемам боротьби з тероризмом, що має транс національний характер і загрожує стабільності у світі. Робиться висновок про потребу об'єднання зусиль всього міжнародного співтовариства, підвищення ефективності наявних методів і засобів боротьби з цією загрозою, вжиття невідкладних заходів по її нейтралізації.

У Другому розділі визначаються національні інтереси Росії. Національні інтереси Росії – сукупність збалансованих інтересів особи, суспільства та держави в економічній, внутрішньополітичній, соціальній, міжнародній, інформаційній, військовій, прикордонній, екологічній і інших сферах. Вони мають довготерміновий характер і визначають основні цілі, стратегічні та поточні завдання внутрішньої та зовнішньої політики держави. Національні інтереси забезпечуються інститутами державної влади, що здійснюють свої функції зокрема у взаємодії з тими, що діють на основі конституції Російської Федерації та законодавства Російської Федерації громадськими організаціями.

Окремо визначені інтереси об'єктів національної безпеки.

Інтереси особи полягають в реалізації конституційних прав і свобод, в забезпеченні особистої безпеки, в підвищенні якості та рівня життя, у фізичному, духовному й інтелектуальному розвитку людини та громадянина.

Інтереси суспільства полягають у зміцненні демократії" в створенні правової, соціальної держави, в досягненні та підтримці суспільної згоди, в духовному оновленні Росії.

Інтереси держави полягають в непорушності конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності Росії, в політичній, економічній і соціальній стабільності, в безумовному забезпеченні законності та підтримці правопорядку, в розвитку рівноправної та взаємовигідної міжнародної співпраці.

Робиться висновок, що реалізація національних інтересів Росії можлива тільки на основі стійкого розвитку економіки. Тому національні інтереси Росії в цій сфері є ключовими.

Окреслюються національні інтереси у внутрішньополітичній, соціальній, духовній, міжнародній, інформаційній, військовій, прикордонній, екологічній.

Зазначено, що найважливішими складовими національних інтересів Росії є захист особи, суспільства та держави від тероризму, зокрема міжнародного, а також від надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру і їх наслідків, а у військовий час – від джерел загроз і небезпек, що виникають при веденні військових дій або унаслідок цих дій.

У третьому розділі окреслюються джерела загроз і небезпек національній безпеці. Дані загрози конкретизуються відповідно до найважливіших сфер життєдіяльності.

У четвертому розділі визначаються завдання системи забезпечення національної безпеки РФ.

До основних завдань в області забезпечення національної безпеки Російської Федерації є:

1) своєчасне прогнозування та виявлення зовнішніх і внутрішніх загроз національної безпеки Російської Федерації;

2) реалізація оперативних і довготермінових заходів по попередженню і нейтралізації внутрішніх і зовнішніх джерел загроз і небезпек;

3) забезпечення суверенітету і територіальної цілісності Російської Федерації, безпеки и прикордонного простору;

4) підйом економіки країни, проведення незалежного і соціально орієнтованого економічного курсу;

5) подолання науково-технічної та технологічної залежності Російської Федерації від зовнішніх джерел;

6) забезпечення на території Росії особистої безпеки людини і громадянина, його конституційних прав і свобод;

7) вдосконалення системи державної влади Російської Федерації, федеральних відносин, місцевого самоврядування та законодавства Російської Федерації, формування гармонійних міжнаціональних відносин, зміцнення правопорядку і збереження соціально-політичної стабільності суспільства;

8) забезпечення неухильного дотримання законодавства Російської Федерації всіма громадянами, посадовцями, державними органами, політичними партіями, громадськими і релігійними організаціями;

9) забезпечення рівноправної та взаємовигідної співпраці Росії перш за все з провідними державами миру;

10) підйом і підтримка на достатньо високому рівні військового потенціалу держави;

11) зміцнення режиму нерозповсюдження зброї масового знищення та засобів його доставки;

12) вживання ефективних заходів з виявлення, попередженню і припиненню розвідувальної та підривної діяльності іноземних держав, направленої проти Російської Федерації;

13) корінне поліпшення екологічної ситуації в країні.

При цьому забезпечення національної безпеки і захист інтересів Росії в економічній сфері є пріоритетними напрямами політики держави.

Визначені завдання по конкретних сферах життєдіяльності.

Особливе значення для забезпечення національної безпеки Російської Федерації має ефективне використання та всебічний розвиток можливостей розвідки і контррозвідки в цілях своєчасного виявлення загроз і визначення їх джерел.

Система забезпечення національної безпеки Російської Федерації створюється та розвивається відповідно до конституції Російської Федерації, федеральних законів, указів і розпоряджень президента Російської Федерації, ухвал і розпоряджень уряду Російської Федерації, федеральних програм в цій області.

Основу системи забезпечення національної безпеки Російської Федерації складають органи, сили і засоби системи забезпечення національної безпеки, що здійснюють заходи політичного, правового, організаційного, економічного, військового й іншого характеру, направлених на забезпечення безпеки осіб, суспільства та держави.

Повноваження органів і сил забезпечення національної безпеки Російської Федерації, їх склад, принципи і порядок дій визначаються відповідними законодавчими, актами Російської Федерації.

У формуванні та реалізації політики забезпечення національної безпеки Російської Федерації беруть участь:

1. Президент Російської Федерації;

2. Федеральні Збори Російської Федерації;

3. Уряд Російської Федерації;

4. Рада Безпеки Російської Федерації;

5. Федеральні органи виконавчої влади;

6. Органи виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації.

Характерною особливістю даної концепції є пряме зазначення на можливість застосування ядерної зброї в інтересах попередження агресії будь-якого масштабу. Також вказується на те, що Російська Федерація має володіти ядерними силами, які здатні гарантовано забезпечити нанесення завданої шкоди будь-якій державі-аг-ресору або коаліції держав у будь-яких умовах обстановки.

В епілозі даної концепції зазначено, що Російська Федерація має намір рішуче і твердо забезпечувати свою національну безпеку. Створені правові демократичні інститути, структура органів державної влади Російської Федерації, що склалася, широка участь політичних партій і суспільних об'єднань в реалізації Концепції національної безпеки Російської Федерації – запорука динамічного розвитку Росії в XXI столітті.

Аналіз положень у можливість аналітичного осмислення проголошених цілей і намірів, а також реально закріплених повноважень суб'єктів забезпечення національної безпеки дають підстави дійти висновку про те, що концепції РФ, так само як і концепція Республіки Білорусь фактично за змістом становлять собою документи концептуального характеру щодо захисту держави, а не особи і суспільства. Більше цього, можливість застосування ядерної зброї має враховуватись Україною, яка фактично у воєнному аспекті крокує напрямом до НАТО.

Бензинова криза, яка була спричинена приватними російськими нафтотрейдерами у травні 2005 р. при повному невтручанні російського керівництва, стала добрим уроком для українських любителів політичних міфів, які мріють про дружбу з Росією в усіх сферах життєдіяльності. Повторимо геополітичну максиму: не існує постійних друзів, існують постійні інтереси.

Відтак Росія продемонструвала, що вона може робити що завгодно і коли завгодно, звичайно пояснюючи це смішними аргументами щодо підвищення світових цін. А смішність цих аргументів полягає у тому, що нафта сирець постачається в Україну, на українських підприємствах ця нафта перетворюється на бензин, у тому числі високооктановий, відтак Росія продає нам фактично український бензин, але ж за такою самою ціною, як і для інших країн.

Ми вже не згадуємо про нетактичні вислови голови Ради безпеки цієї країни, котрий недобрими словами висловлювався як про сучасне українське керівництво, так про сам процес його вибору. Тим більш смішними виглядають спроби цієї держави подавати скарги до європейських правозахисник організацій про, начебто, порушення на виборах в Україні й утиск демократії в нашій країні. Напрошується тільки одне риторичне запитання: а судді хто?

Росія зажди була і буде імперією. Вона не здатна функціонувати в рамках істинної демократії. Той час, коли демократія в дійсному розмінні цього слова запанує в Росії, ця держава стане історичним спогадом, оскільки не зможе впоратися із чисельними як зовнішніми територіальними претензіями, так, і це головне, з внутрішніми іманентними тенденціями сепаратизму. Росія може існувати тільки в рамках тоталітарної поліцейської держави, тільки така Росія може зберігати свою могутність і владу над усіма суб'єктами федерації. Імперія може бути демократією тільки за умови бездоганної та безапеляційної економічної могутності, наслідком якої може бути самостійна геополітика, військова могутність, можливість нав'язування власних ідеалів та інтересів іншим державам без їх згоди. Для України це є важливим для розуміння стратегії побудови відносин з цією державою. Дані відносини має будувати нове покоління, не переобтяжене радянським минулим, яке значно вплинуло і продовжує впливати на світогляд керівників старшого покоління. Радянська оскомина має бути збита, зараз час для нових рішень, рішень, які б відповідали українським національним інтересам, а не згадкам про спільне, при цьому короткочасне, минуле.

Наші стосунки з Росією та будь-якою іншої державою мають ґрунтуватися на принципах раціоналізму і прагматизму. Навішування ярликів стратегічних партнерів не робить з них наших партнерів. Головне це зміст відносин, і їх користь для України.

Саме тому у сучасних геополітичних умовах Росія виступає буферною зоною між Україною, як центром європейської цивілізації, і Китаєм, котрий виступатиме центром нової азіатської цивілізації, котра стане відгалуженням від євразійської цивілізації внаслідок геополітичних суперечок між Китаєм та Росією та перемогою перших.

Доцільним для розуміння ренесансу імперіалістичної політики месіанської мети Росії є послання президента цієї держави Федеральним Зборам 2005 р.

У Посланні 2005 р. президент торкнувся ряду принципових ідеологічних і політичних питань. При цьому наголосив на нерозривній єдності послань 2004 та 2005 років, які назвав сумісною програмою на найближче десятиліття.

Головним політико-ідеологічним напрямом проголошено розвиток Росії як вільної, демократичної держави. І водночас президент наголосив: "Прежде всего, следует признать, что крах Советского Союза был наибольшей геополитической катастрофой столетия". Ось така логіка саме і демонструє прихильність сучасного керівництва держави до демократії, тільки тільки в якому її варіанті, коли з одного боку кажуть про демократію, і з іншого – з жалем згадують про Радянський Союз, який був уособленням тоталітаризму, утиску прав і свобод людини, оплотом месіанської ідеї всезагального комунізму?

У посланні наголошується на чинниках, що значно вплинули на ситуацію в країні:

• знецінення накопичень громадян;

• руйнування старих ідеалів;

• швидке реформування багатьох установ;

• терористична інтервенція

• хасав'юртівська капітуляція;

• необмежений контроль олігархічних угрупувань над інформаційними потоками, що обслуговували виключно власні, корпоративні інтереси;

• масова бідність;

• тяжкий економічний спад, нестабільні фінанси, параліч соціальної сфери.

Проголошено основи формування демократичного, вільного та справедливого суспільства та держави. Зазначається на вельми суперечливе положення про те, що Росія була, є і, звичайно, буде найбільшою європейською нацією. Щодо майбутнього нам зазначити важко, але Росія завжди була євразійською державою, про що свідчать не тільки об'єктивний історичний аналіз, а й самі руські дослідники і розробники геополітичної концепції євразійства: М.С. Трубецький, ПМ. Савицький, ІВ. Вернадський тощо. Сучасний зміст даної концепції актуалізують С. Вабурін, Л. Гумільов, О. Дугін та інші.

Зазначено, що для сучасної Росії цінності демократії не менш важливі за прагнення до економічного успіху або соціального благополуччя людей. Робиться висновок, що дотримання принципів справедливості прямо пов'язане з рівністю можливостей, а це, своєю чергою, повинно бути забезпечено не ким іншим, як державою.

Окреслено три напрями дій:

1) заходи по розвитку держави;

2) зміцнення закону і розвиток політичної системи, підвищення ефективності правосуддя;

3) розвиток особи і цивільного суспільства загалом.

Стосовно розвитку держави, основним напрямами є:

• формування розвинених демократичних процедур;

• ідеологічна переорієнтація чиновницького апарату на мову суспільної зацікавленості

• зміцнення Федерації – побудова ефективної держави в існуючих кордонах;

• проведення активної політики лібералізації підприємницького простору: заходи по стабілізації цивільного обороту, кардинальному розширенню можливостей для вільного підприємництва і сфери додатку капіталів.

• ефективна робота податкових і митних органів: пріоритетом у їх діяльності повинні стати перевірка виконання податкового і митного законодавства, а не виконання яких би то не було "планів" по збирання податків і мита.

• Росія украй зацікавлена в масштабній притоці приватних, зокрема іноземних, інвестицій. Це наш стратегічний вибір і стратегічний підхід.

Стосовно політичної системи і правосуддя.

Основний акцент робиться на необхідності впливу на джерела терористичної агресії. Зазначено, що за останніми роками було зроблено достатньо багато серйозних кроків у боротьбі з терором. Але загроза ще дуже сильна, Росія ще пропускає дуже чутливих ударів, злочинці здійснюють ще жахливі лиходійства, метою яких є залякування суспільства.

Головною мотивацією щодо роботи правоохоронних органів визнано якість захисту прав і свобод громадян.

Апелюючи до колишніх держав СРСР, використовуючи такі чинники, як єдність історичної долі, російську мову і велику культуру* Росія не може залишатися осторонь від загального прагнення до свободи. Таким чином, Росія лишає за собою право на "допомогу в прагненні до свободи" щодо пострадянських країн. Ця позиція є майже дзеркальною позиції США, які під приводом встановлення демократії, порушуючи норми міжнародного права, починають військові дії проти країни, яка, на їх думку, не сповідує цінностей демократії в американській трактовці. Фактично керівництво Росії дало зрозуміти, що воно буде відстоювати інтереси свободи у будь-якій пострадянській державі, а приводом можуть стати банальні, так звані, ущемлення російськомовного населення. Знову ж таки, якщо є політичний інтерес, то привід щодо його реалізації знайдеться. Саме вступ України до НАТО необхідно розглядати певною запорукою від прямого втручання Росії у внутрішні справи України.

Метою на міжнародній арені проголошено безпеку кордонів і створення сприятливих зовнішніх умов для вирішення внутрішніх російських проблем.

Причому прямо зазначено, що цивілізаторськая місія російської нації на євразійському континенті повинна бути продовжена. Вона полягає в тому, щоб демократичні цінності, помножені на національні інтереси, збагачували й зміцнювали російську історичну спільність.

Окремий наголос зроблено на підтримку в забезпеченні прав російських співвітчизників за кордоном. Як принцип забезпечення цих прав було проголошено: не мають права вимагати дотримання прав людини від інших ті, хто сам їх не поважає, не дотримує і не може забезпечити.

Проголошено курс на ефективне партнерство зі всіма країнами у вирішенні глобальних проблем: від пошуку дієвої відповіді на погіршення навколишнього середовища до освоєння космосу, від запобігання глобальних техногенних катастроф до усунення загрози розповсюдження СНІДу. І, звичайно, до єднання зусиль в боротьбі з такими викликами сучасному світопорядку, як міжнародний тероризм, транс гранична злочинність і наркоторгівля.

Стосовно громадянського суспільства пріоритетним визнано забезпечення право громадян на об'єктивну-інформацію.

Розглянуті проблеми демографічної безпеки, наслідки алкоголізму і наркоманії, низька народжуваність.

Окреслені адекватні напрями їх вирішення: проведення осмисленої демографічної політики, створення умов, сприятливих для народження дітей, зниження смертності та впорядкування міграції.

Окрема увага приділена ціннісним орієнтирам, зокрема рівню суспільної моральності та культури. Характерним є те, що у посланні думки щодо тих чи інших питань, підтверджуються посиланнями на російських вчених правників, що підкреслює патріотичність змісту цього документу. Причому робиться висновок, що корупція є одним з наслідків дефіциту довіри і моральної сили суспільстві.

Кінцевий висновок, котрий підбито у посланні: Росія стане процвітаючою тільки тоді, коли успіх кожної людини стане залежати не тільки від рівня його добробуту, але і від його порядності та культури. Наш народ бився проти рабства, бився за право жити на своїй землі, за право говорити рідною мовою, мати свою державність, культуру і традиції. Він бився за справедливість і свободу. Він відстояв своє право на самостійний розвиток. Він дав тоді нашій Батьківщині майбутнє. І від нинішніх поколінь, від нас з вами, залежить, яким воно буде.

Висновки

Аналіз зарубіжного досвіду управління національною безпекою дає змогу зробити наступні висновки, котрі можуть буди корисними для формування українського національного безпекознавчого законодавства.

1. Концепція національної безпеки має бути висхідним документом у сфері управління національною безпекою. Такий підхід репрезентують такі країни, як США, Росія, Монголія, Молдова, Естонія, Білорусь тощо.

2. Положення стосовно управління національною безпекою у конкретних сферах життєдіяльності мають розвивати відповідні доктрини (Доктрина інформаційної безпеки, Доктрина воєнної безпеки, Доктрина геополітичної безпеки тощо).

3. У Концепції необхідно чітко визначити національні інтереси, шляхи формування державної політики, пріоритети, вектори зосередження головних зусиль.

4. Необхідно не тільки зазначати на таких суб'єктів управління національною безпекою як громадяни та громадські організації, як це зроблено в Законі України "Про основи національної безпеки", КНБ Росії, Білорусі тощо, а визначити потреба і органічну обумовленість формування недержавної підсистеми національної безпеки, а отже, внести до переліку суб'єктів забезпечення національної безпеки: органи самоорганізації населення, приватний нотаріат, адвокатуру, громадські об'єднання тощо, передбачивши конкретні форми їх участі. Вдалим прикладом цього є КНБ Молдови, Китаю тощо.

5. Монополія на управління національною безпекою – атавізм тоталітарних держав. Ніхто не забирає у держави права здійснювати загальну координацію забезпечення національної безпеки, ініціювати залучення громадян до тих чи інших заходів, втім держава не має права забирати права у громадян на вільний вибір в рамках закону засобів і суб'єктів власного захисту тільки за державними інституціями.

6. Необхідно витримувати домірність між ціною і ризиком, які можуть бути витрачені на захист національних інтересів зі ступенем їх важливості: успішна політика національної безпеки має бути заснована на дотриманні розумного балансу між її цілями і можливостями для їх досягнення. Причому даний принцип розповсюджується для вирішення як зовнішніх, так і внутрішніх завдань. Політика Франції, коли будь-які інтереси захищаються якнайбільшими силами та засобами є не досить ефективною і раціональною.

7. Необхідно передбачити механізм розповсюдження на європейському континенті української мови й українських цінностей, що слугуватиме запорукою її органічного не тільки входження, а н формування системи загальноєвропейської безпеки, а згодом і формування європейською цивілізації, системоутворювальним елементом якої має виступати Україна.

8. Необхідно передбачити взаємодію із розвідками інших країн і, передусім, у рамках Західноєвропейського і Північноатлантичного союзу. Позитивним є досвід Росії, яка у концепції прямо зазначає на важливість використання розвідки та контррозвідки для забезпечення національної безпеки.

9. Доцільно розробити критерії важливості при диференціації національних інтересів, застосовуючи принцип домірності.

10. Виникає потреба у перегляді векторів небезпеки: на сучасному етапі найбільшу загрозу для України становлять зовнішні загрози. Наприклад, бензинова криза у травні 2005 р., хоча і мала внутрішні ознаки, такими вони були тільки за формою, за змістом вони були зовнішніми, оскільки стали проявом політики Москви щодо Києва. Відтак, причинами внутрішніх проблем почасти стали виступати зовнішні чинники.

11. Необхідно передбачити конкретну адресність інформації та аналітики, отриманих розвідспівтовариством, та їх безпосередній вплив на прийняття рішень у системі забезпечення національної безпеки. З цією метою потребує перегляду статус та призначення РНБО України, яка має виконувати не тільки функції координації та контролю, а й організації та реалізації заходів у сфері управління національною безпекою.

12. Доречно структурувати напрями управління національною безпекою із характером загроз. Позитивним у даному плані є використання досвіду Білорусі.

13. Корисним є зазначення на можливості використання м'якої сили для досягнення українських національних інтересів.

14. Доцільно, в контексті реалізації політики євроінтеграції, констатувати про потребу участі України у формуванні нових та участі в уже створених системах колективної міжнародної та глобальної безпеки. Причому національна безпека України має розглядатися як частина міжнародної та загальноєвропейської безпеки.

15. Необхідно виділити проблеми багаточинникності впливу на сучасну ситуацію в світі, обумовлену революцією в області технології, засобів зв'язку; сфері організаційних структур, у відносинах між країнами, урядом і народом в окремих країнах; у здатності багатонаціональних корпорацій та інших неурядових організацій чинити вплив на хід розвитку подій на міжнародній арені.

16. Здатність ефективного управління системою національної безпеки має бути на пряму пов'язана зі здатністю ефективної координації різних відомств, державних і недержавних інституцій, які забезпечують або сприяють в забезпеченні національної безпеки.

17. Ключовим, і це має бути відображено у КНБ, має стати переоцінка ролі аналітичних центрів, які у майбутніх системах безпеки будь-якого рівня гратимуть найголовнішу значення. Вірна інформація стосовно системної безпеки України дозволятиме приймати ефективні управлінські рішення, котрі слугуватимуть реалізації національних інтересів, передусім за кордоном.

18. Україна, вбачаючи себе природним компонентом структури загальноєвропейської системи безпеки, ураховуючи неефективність дії ОБСЄ, має задекларувати у КНБ те, що вона виступає за формування нового сильного міждержавного утворення з метою формування та реалізації політики європейської безпеки. Одним з дійових інструментів для реалізації даної ідеї є підписання Україною нових договорів колективної безпеки зі своїми партнерами.

19. З урахуванням важливості внутрішньополітичної стабільності необхідно зосередити увагу на таких чинниках, як: рівень довіри до структур державної влади і соціально-політична стабільність суспільства, які мають розглядатися у тісному взаємозв'язку.

20. Загалом концепція має опиратися не тільки на загально визнані, гуманні цінності, а й передусім враховувати національні особливості України. Корисним для використання є досвід Монголії, в концепції національної безпеки якої розглядається безпека монгольської культури та способу життя

21. Вважається доцільним визначити у концепції структурні елементи системи національної безпеки (особиста безпека, державна безпека, суспільна безпека) та окреслити зміст і основні завдання у кожній з них. Позитивний досвід цього можна запозичити з КНБ Росії, Монголії. Це є важливим моментом для відтворення конкретних інтересів особи, суспільства та держави, формування механізму взаємоузгодження їхніх інтересів на підставі концепції національного інтересу.

22. Доцільним є окреслення кола суб'єктів, які сприяють забезпеченню національної безпеки, їх завдань та форм сприяння. Це стане конкретним втіленням положень про участь у системі забезпечення національної безпеки громадян і громадських об'єднань. Досвід цього є в КНБ Молдови.

23. Розглядаючи принцип неподільності безпеки як один з базових під час формування загальноєвропейської системи безпеки, Україна має виходити із власних національних інтересів: стабільна Європа потрібна стабільній Україні.

24. Концепція має закласти фундамент для формування докт-ринального мислення та слугувати базою для підготовлення доктринально-управлінських, а не адміністративних документів у сфері управління національною безпекою.

25. У контексті реалізації концепції на євроінтеграцію має знайти відображення механізм не тільки інституціонального, а й громадянського контролю за діяльністю системи забезпечення національної безпеки.

Знання психології як противника, так і товариша допомагає зрозуміти характер концепції національної безпеки, політику безпеку держави. Відтак більш глибоке опанування основних положень безпекознавчої політики зарубіжних країн сприятиме усвідомленню слабких і сильних сторін, що має бути використано для формування сильної системи національної безпеки України. Остання своєю чергою стане запорукою реалізації національних інтересів не тільки в межах України, а й за кордоном. Відтак безпека прокладає шлях для процвітання.

Контрольні запитання для самоперевірки

1. Основні положення стратегії національної безпеки США.

2. Історичне підґрунтя формування концепції безпеки Китаю.

3. Післявоєнна політика національної безпеки Німеччини.

4. Політика національної безпеки Франції.

б. Основні положення державної стратегії Японія у XXI столітті.

6. Концепція національної безпеки Монголії.

7. Концепція національної безпеки Республіки Молдова.

8. Концепція національної безпеки Республіки Білорусь.

9. Концепція національної безпеки Російської Федерації.

Завдання для самопідготовки

1. Окресліть зміст формування євразійської цивілізації.

2. Проаналізувавши зміст концепцій національної безпеки, складіть власний проект концепції національної безпеки України.

3. Окресліть зміст періодизації світових цивілізацій.

Список рекомендованої літератури

Нормативні джерела

1. О Концепции национальной безопасности Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 10.01.2000 р. Ms 24 // Собрание законодательства РФ. – 2000. – № 2. – Ст. 170.

2. О Совете Безопасности Российской Федерации: Указ Президента Российской Федерации от 25.06.96 р. № 1102.

3. National Strategy for Homeland Security: Office of Homeland Security, July 2002.

Доктринальні джерела

1. Deacon Л. The Chinese Secret Service. – New York, 1976.

2. The Mongolian Journal of International Affairs, 1995, N° 2

3. Баграмов Э. Евразийство – национальна идея России? // Обозреватель. – 2001. – N° 9.

4. Белая книга российских спецслужб. – 2-е изд., переработанное. –М.: Междун. неправительственная науч.-исслед. и образов, орг-ция "РАУ-Корпорация", 1996. – 281 с.

5. Загарян П, Стратегия развития России в восточносредиземноморс-кой цивилизации // Обозреватель. – 2000. – № 7.

6. Котляр М.Ф. Давая історія України // УЇЖ. – 1996. – 2. – С. 142;

Толочно П.Я. Київська Русь // УЇЖ. – 1996. – № 6.

7. Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе. – Л., 1985.

8. Ліпкан В А. Сучасні джерела загроз національній безпеці України: доктрина пантуранізму // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. – 2002. – № 3. – С. 168-176.

9. Ліпкан В А Теоретичні основи та елементи національної безпеки України. – К.: Текст, 2003. – 600 с.

10. Ловмянський X. Русь и норманны. М., 1985. С. 230-245;

АвдусинДА. Современный антинорманизм // Вопросы истории. 1988. Ма 7. С. 23-24.

11. Мавродин В.В. Образование Древнерусского государства и формирование Древнерусской народности.

12. Музиченко ПЛ. Історія держави і права України: Навчальний посібник. – К.: Знання, КОО, 1999.

13. Накасонэ Я. Государственная стратегия Японии в XXI веке / Пер. с японск. – М.: НОТАБЕНЕ, 2001. – 312 с.

14. Новосельцев АЛ. Древнейшие государства на территории СССР: Некоторые итоги и задачи изучения // История СССР. – 1985. – Me 6.

16. Подколзин Д., Шатров А Пантуранизм – глобальный вызов России // Обозреватель. – 2001. – № 11. – С. 21.

17. Шаскольский ИЛ. Антинорманизм и его судьбы // Проблемы отечественной и всеобщей истории. – 1983. – Вып. Na 7.

Розділ 9. УПРАВЛІННЯ НЕДЕРЖАВНою системою НАЦІОНАЛЬНОї БЕЗПЕКИ

Гарний той уряд,

який дає максимум свободи

з мінімальним втручанням

у справи суспільства

Китайська мудрість

Управління недержавною системою національної безпеки України представляє собою вагому складову політики національної безпеки. Через це актуальними для розгляду є поняття та зміст недержавної системи національної безпеки, її структурних елементів, джерел загроз і небезпек та напрямів забезпечення.

Положення щодо використання та включення недержавної системи національної безпеки до загальної системи забезпечення національної безпеки розглядалися тільки у постановочному плані. Відтак, наше завдання полягає у тому, щоб не тільки висувати певні ідеї, а й обґрунтовувати потреба їх реалізації. Що і буде зроблено нижче.