5. Сучасний монетаризм.

На відміну від кейнсіанців, які вважають, що для сучасного ринкового господарства характерні нестабільність, монетаристи вважають, що ринок доволі стійкий і спроможний само поновлювати економічну рівновагу. Тому вони заперечують кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції взагалі і в грошовій сфері в особливості.

Кейнсіанська теорія базується на сукупних витратах і їх компонентах С + I + G + X = Y.

Суть теорії полягає в тому, що сукупний обсяг витрат покупців дорівнює загальній вартості проданих товарів і послуг. В стані рівноваги С + I + G + X (сукупні витрати) дорівнюють Y (обсягу виробництва в країні).

Монетаризм, як це випливає із його назви, робить наголос на гроші. Фундаментальним рівнянням монетаризму є рівняння обміну: M x V = P x G

де: M - грошова маса; V - швидкість обігу доходу; P - рівень цін; G - норма реального доходу.

В оцінці швидкості грошей кейнсіанці і монетаристи також розходяться. Монетаристи не заперечують зміни швидкості грошей, однак вони вважають, що такі зміни - це результат тривалого розвитку. В даний момент часу швидкість обігу грошей стабільна, її зміна здійснюється поступово і передбачувано.

На відміну від монетаристів, кейнсіанці вважають, що швидкість обігу грошей мінлива і непередбачувана. Вона змінюється не тільки від одного економічного циклу до другого, а і усередині циклу. Тому не можна розглядати (як це роблять монетаристи) гроші як важливий фактор, що визначає динаміку обсягу виробництва, зайнятості і цін. Звідси стає зрозумілою відмінність кейнсіанців від монетаристів в оцінці грошово-кредитної політики.

Гроші розглядаються монетаристами як вирішальний фактор розвитку виробництва. Тому державне регулювання грошово-кредитної сфери може спровокувати, на їх думку, економічну кризу.

Кейнсіанська концепція регулювання ставки процента, вважають монетаристи, помилкова і суперечлива. Стабілізувати одночасно пропозицію грошей і ставку процента в принципі не можливо. Тому головним об’єктом регулювання зі сторони центрального банку повинна бути не ставка процента, а темпи росту пропозиції грошей. Необхідно знизити темпи приросту грошової маси до 3-5% в рік (що відповідає середнім темпам росту національного доходу в США). Характерно, що такі темпи рекомендуються незалежно від поточного стану економічної кон’юнктури, так як , на думку монетаристів, вплив прийнятих господарських рішень значно запізнюється, викривляючи їх початкову мету. Монетаристи також вважають за доцільне обмежити економічні функції держави: зменшити розміри державного сектору, скоротити державні витрати, в тому числі на соціальні потреби ( що об’єктивно служить інтересам великого бізнесу).

В 1970 - 80-і рр. були здійснені спроби практичного застосування монетариських рецептів в США, Великобританії, Німеччині, Японії і деяких інших країнах. В результаті проведення монетарної політики в цих країнах вдалось погасити ажіотажний попит і розробити доволі ефективні заходи щодо боротьби з інфляцією.