3. Класична кількісна теорія
В економічній літературі по сьогоднішній день популярна кількісна теорія грошей. Вона намагається дати відповідь на питання про відносну вартість товарів, купівельної спроможності товарів і причинах її зміни. Окремі положення цієї теорії в самому загальному вигляді сформульовані Дж. Локком. У більш розробленій формі вона викладена Дж.Вандерлінтом, Ш. Монтеск’є і Д.Юмом (XVII ст.). Прихильником кількісної теорії був і Д. Рікардо (XVIII ст.).
На відміну від меркантилістів, які вважали, що приріст грошей в країні стимулює розвиток торгівлі і промисловості, Д. Юм намагався довести, що збільшення кількості грошей в обігу не означає прирощення багатства країни, але сприяє лише росту цін товарів. Тому він вважав, що вартість грошей визначається їх кількістю, яка знаходиться в обігу і являє собою фіктивну величину. Безпосередньою причиною виникнення кількісної теорії грошей була «революція цін» в Європі в XVI - XVII ст.
Ввезення в країну дешевого американського золота та срібла і зниження вартості їх видобутку сприяло стрімкому росту цін товарів. Ці виключні умови Д.Юм розглядав як типові, між тим науковий аналіз вимагав прямо протилежного підходу. В умовах золотомонетного стандарту кількість грошей в обігу залежала насамперед від вартості проданих товарів, або від суми їх цін.
Таким чином, для ранньої кількісної теорії були характерні три постулати:
а) причинності (ціни залежать від маси грошей);
б) пропорційності (ціни змінюються пропорційно кількості грошей);
в) універсальності (зміна кількості грошей однаково впливає на ціни всіх товарів).
Разом з тим є очевидним, що по мірі розвитку форм грошей структура грошової маси стає далеко не однорідною, так як включає не тільки готівку, але і банківські вклади. По різному реагують на збільшення грошової маси і ціни на різні групи товарів, які зростають нерівномірно. Подальший розвиток кількісної теорії грошей пов’язаний з включенням в неї апарату економетричного аналізу і елементів мікроекономічної теорії ціни.
4. Теорія Дж. М. Кейнса
В першій половині XX століття провідні позиції займало кейнсіанство, яке з формувалось в 30-40-х роках і домінувало в економічній теорії і економічній політиці багатьох держав. Це пов’язано з тим, що саме кейнсіанство стало науковою базою державного регулювання економіки і застосування грошей як інструмента управління і стимулювання державного розвитку. «Кейнсіанська революція» сприяла переміщенню акценту в дослідженні грошей з «високої теорії» на проблеми практичного регулювання платоспроможного попиту.
Джон Кейнс висунув доктрину «переваги ліквідності», яка виражає психологічне прагнення людей тримати активи в грошовій формі - рухомій і зручній. Попит на гроші - величина нестійка і не передбачувана, але, виявляється її можна регулювати. Так, надання переваги ліквідності і величині грошової маси (пропозиція грошей), по Кейнсу, визначають норму процента , а вона впливає на величину інвестицій (чим нижче процент, тим більше інвестицій). А зміна інвестицій впливає на обсяг сукупного попиту, який є головним фактором, що визначає рівень зайнятості, виробництва і національного доходу. Вплив грошових факторів на економіку, вважає вчений, опосередковується нормою процента. Тому ріст грошової маси служить засобом зниження процента і збільшення інвестицій.
Теорія відтворення, запропонована Д Кейнсом, істотно змінила уявлення про роль грошей в економічному розвитку. Використовуючи норму процента, можна зробити вплив на процеси нагромадження та інвестування капіталу. Тим самим гроші зайняли важливе місце в господарському механізмі, у всій системі суспільного відтворення. Це, насамперед, кейнсіанська схема формування національного доходу, аналіз споживчої і інвестиційної функції, оцінка стану ринку робочої сили та інші елементи загальноекономічного аналізу. Іншими словами, проблема грошей стала однією з актуальних в системі макроекономічного аналізу.
Кейнсіанська система стимулювання попиту завдяки політиці «дешевих грошей», бюджетних дефіцитів несла з собою інфляцію. Саме її прискорення, а також розгортання кризи 70-х років нанесли удар по кейнсіанському вченню про «регульовану інфляцію», про державне втручання в економіку.
Потрібні були нові підходи і нові рішення. Їх згодом запропонували монетаристи.