33. Оптимізація фінансово-господарської діяльності фізичних осіб -суб'єктів підприємницької діяльності.

Податкова оптимізація — зменшення розміру податкового зобов'язання шляхом ціленаправлених правомірних дій платника податку, що включають в себе повне використання всіх наданих законодавством пільг, податкових звільнень та інших законних переваг.

Варто зазначити, що причиною ухилення від сплати податків суб'єктами господарювання є не лише бажання матеріального збагачення, а й інші причини [8, 9], які можна об'єднати в декілька груп:

● економічні: погіршення фінансового стану підприємства; інфляційні процеси; загальна економічна кон'юнктура ринку тощо;

● політичні: лобіювання інтересів платників податків, пов'язаних із владою; незадоволеність певних осіб політичною ситуацією, яка проявляється через невиконання податкових зобов'язань тощо;

● організаційно-правові: складність і неузгодженість податкового законодавства; брак досвіду боротьби з окремими способами ухилень від податків; малий досвід міжнародної співпраці у справах боротьби зі злочинами у сфері оподаткування тощо;

● морально-психологічні: негативне ставлення до податкового законодавства або до напрямів використання бюджетних коштів може стимулювати до вчинення злочину у сфері оподаткування; здійснення злочину не викликатиме моральної відповідальності у платника податку тощо.

Необхідно враховувати вплив таких чинників на надходження податку з доходів фізичних осіб:

— пільги відповідно до чинного законодавства;

— наявність заборгованості із заробітної плати і тенденцію до її зменшення (збільшення);

— заходи уряду, місцевих органів влади щодо збільшення кількості робочих місць тощо;

— заниження місцевою владою обсягу очікуваних доходів місцевих бюджетів (в окремих випадках);

— збільшення обсягу номінальних доходів населення.

З метою поліпшення прогнозування і для повного забезпечення надходжень податку з доходів фізичних осіб слід вжити таких заходів.

1. Підвищити рівень добровільної сплати податку з доходів фізичних осіб шляхом налагодження чіткої, максимально тісної співпраці власне з платниками податків в частині пропаганди податкового законодавства.

2. Забезпечити заходи з розширення бази оподаткування:

3. З метою виявлення громадян, які отримують неконтрольовані доходи та ухиляються від сплати податків, необхідно проводити спільно з виконкомами місцевих рад аналіз діяльності фізичних осіб, які зареєструвались як суб´єкти підприємницької діяльності і не стали при цьому на облік´до податкових органів або протягом року не звітують, вжити відповідних заходів щодо скасування державної реєстрації таких підприємців через судові органи.

4. Основною причиною виникнення недоїмки за податком з доходів фізичних осіб є ненадходження донарахованих сум за актами перевірок суб´єктів підприємницької діяльності.

34. Міжнародне податкове планування як складова податковог менеджменту.

Міжнародне податкове планування – це зниження глобального податкового тягаря фізичних і юридичних осіб, яке допускається законодавством з метою максимізації їх сукупних доходів, одержаних у всіх юрисдикціях ведення зовнішньоекономічної діяльності [3].

Суб´єктом корпоративного міжнародного податкового планування є корпорація, суб´єктом індивідуального міжнародного податкового планування — всі види некорпоративної форми організації бізнесу.

Розглянемо ці організаційно-правові форми, орієнтуючись на англосаксонську правову систему.

1. Індивідуальне підприємство на відміну від індивідуального підприємця є юридичною особою, реєструється і вноситься до Комерційного реєстру компаній, має власний капітал і назву. У податкових цілях доходи цих підприємств ототожнюються з доходами одноосібного власника фірми й обкладаються індивідуальним прибутковим податком у складі сукупних доходів власника компанії.

2. Товариства/партнерства Створюються товариства для здійснення спільного бізнесу (нагадують договір про спільну діяльність) і можуть не реєструватися.

Згідно з американським законодавством товариство представляє асоціацію двох або більше осіб з метою спільного ведення комерційної діяльності, спрямованої на одержання прибутку. Товариством може бути будь-яка некорпоративна форма організації бізнесу, як-то: синдикат, робоча група, пул, спільне підприємство й т. п. Капітал товариства формується із внесків партнерів, а доходи розподіляються відповідно до часток у товаристві, залежать тільки від розмірів первісного паю в підприємстві.

Існує дві основні форми товариств: (загальне) повне товариство й товариство з обмеженою відповідальністю.

Повне товариство — асоціація двох або більше фізичних осіб з необмеженою відповідальністю перед особою своїх кредиторів.

Обмежене товариство відрізняється від повного товариства тим, що принаймні один з партнерів повністю відповідає за боргами і зобов´язаннями компанії, у той час як відповідальність іншого партнера (партнерів) обмежується сумою паю в компанії.

3. Корпорація — одна з форм організації бізнесу, що створюється для здійснення комерційної діяльності, одержання й розподілу прибутку серед своїх інвесторів.

У разі організації корпорації створюється окрема юридична особа, відособлена структурна одиниця бізнесу із власним балансом. Корпорація може бути зареєстрована (інкорпорована) відповідно до чинного у країні її реєстрації законодавства. Тільки корпорація є платником податку на прибуток і представляє окрему одиницю оподаткуваня.

Гібридними формами підприємництва є обмежена партнерська корпорація — яка поєднує характеристики корпорації та обмеженого партнерства, та компанія з обмеженою відповідальністю — асоціація, що поєднує двох або більше фізичних осіб або компаній — юридичних осіб із власним найменуванням і фіксованим капіталом. З погляду оподаткування ці форми підприємництва також є платниками індивідуального прибуткового податку.

Так, щодо прямого оподаткування в міжнародному праві застосовують два принципи: принцип резиденства й територіальності.

Принцип резидентства передбачає, що кінцеву податкову відповідальність фізичної/юридичної особи несуть за місцем перебування його податкового доміцилю3.

Податковий доміциль — це сукупність певних ознак, необхідних для визнання фізичної/юридичної особи платником податків.

Серед таких ознак для юридичних осіб виділяють: місцезнаходження органа управління фірмою, місце реєстрації (інкорпорації); наявність в юрисдикції нерухомості, наприклад, службового будинку на правах власності або законного володіння, яким користуються на постійній основі тощо.

Для фізичних осіб щодо ознак доміцилю до уваги беруть: наявність житла в юрисдикції; місцезнаходження центру життєвих інтересів; час перебування в певній юрисдикції (звичайно не більше 183 днів).

За наявності ознак податкового доміцилю особа вважається резидентом певної юрисдикції, а за їх відсутності — нерезидентом.

Відповідно до принципу резиденства всі доходи суб´єкта господарювання, отримані у всіх юрисдикціях проведення комерційних операцій, обкладаються прибутковими податками в країні, у якій фізична/юридична особа є резидентом.

За використання принципу резиденства аналогічно резидентам обкладають і доходи постійних представництв, розташованих в цій юрисдикції.

Постійним представництвом прийнято вважати місце діяльності, розташоване в одній державі, через яке здійснюються комерційні операції підприємства (одержання доходів), що є особою з постійним місцем перебування (резидентом) в іншій державі. Агент — резидент цієї юрисдикції створює для закордонної компанії постійне представництво, якщо він має повноваження укладати контракти від імені закордонної фірми й регулярно користується своїми повноваженнями. Якщо для агента доручення закордонної компанії не є основним заняттям і він просто бере участь у звичайному ході справ цього бізнесу, він вважається незалежним і не створює постійного представництва.

За принципом територіальності всі доходи, отримані на певній території, підлягають оподаткуванню в юрисдикції їхнього утворення незалежно від національної приналежності й резиденства компанії або частки особи. При розподілі таких доходів на користь реципієнтів, які перебувають в іноземній державі, стягуються спеціальні податки на репатріацію прибутку6.

Щодо непрямого оподаткування застосовують принципи місця призначення й країни походження.

Принцип місця призначення передбачає, що ПДВ стягується з усіх товарів і послуг, які були завезені в певну юрисдикцію для кінцевого споживання незалежно від того, де ці продукти були вироблені. Відповідно до цього принципу ПДВ обкладається імпорт і не обкладається експорт, що застосовується, зокрема, в Україні.

Принцип країни походження передбачає, що ПДВ стягується з усіх товарів і послуг, вироблених у певній країні незалежно від кінцевого місця споживання цих продуктів. При застосуванні цього принципу обкладається експорт і не обкладається імпорт.

Оскільки міжнародне оподаткування базується на різних принципах, в деяких випадках спостерігається подвійне оподаткування, яке регулюється спеціальними нормами, що використовуються в міжнародному податковому плануванні.

Зокрема, одним із механізмів регулювання подвійного оподаткування є система податкових кредитів і заліків.

Система податкових кредитів надає право віднімати суму податків, сплачених за кордоном, від суми податкових зобов´язань. При цьому при застосуванні податкового кредиту діє обмеження, яке полягає в тому, що податковий кредит надається на суму сплачених за кордоном податків тільки в межах суми податку, який стягується в країні резидентства особи. Якщо податкові ставки за кордоном вищі, то переплата податків не компенсується і платник податків зазнає фінансових втрат.

Система податкових заліків передбачає, що сума податку, сплачена в іноземній юрисдикції за принципом територіальності створення доходів іноземної фізичної/юридичної особи, віднімається при підрахунку оподатковуваного прибутку компанії (доходу фізичної особи) у юрисдикції його резидентства.

Тобто, система податкових кредитів є більш вигідною, ніж система податкових заліків.

В Україні щодо податку з доходів фізичних осіб та податку на прибуток щодо юридичних осіб застосовується система податкових кредитів.