2. Циклічність як форма економічного розвитку. Сутність та структура економічного циклу

Одним із найважливіших проявів економічної нестабільності є циклічність.

Циклічність – це прогресивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого, це рух по спіралі від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки у цілому до другої.

Теорія економічних циклів вивчає часову динаміку коливань економічної активності, аналізує їх причини і пояснює механізми виникнення і розвитку. Напрями і характер зміни основних макроекономічних показників називається економічною кон’юнктурою. Тому теорію економічних циклів називають також теорією економічної кон’юнктури.

Економічний цикл можна визначити як часовий інтервал між двома якісно однаковими станами кон’юнктури, або ж, іншими словами, економічний цикл («бізнес-цикл», «діловий цикл», «цикл ділової активності») – є коливання рівня економічної активності, коли періоди підйому змінюються періодами спаду в економіці.

Діапазон одиничного циклу охоплює рух економіки від однієї найвищої точки економічного злету («буму», «піку») до іншої. У сучасній економічній літературі користуються термінологією, розробленою Національним бюро економічних досліджень США, згідно я якою цикл включає наступні чотири фази: вершина (пік, «бум»), стиснення (спад, рецесія), дно (депресія), пожвавлення (підйом, розширення) (рис. 10.10, табл. 10.1).

Рис. 10.10. Економічний цикл

Таблиця 10.1

Фази економічного циклу

Фаза циклу		Економічна суть
І	вершина (пік)	В економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну потужність (всі ресурси задіяні у виробничий процес). Рівень цін має тенденцію до підвищення, а зростання ділової активності припиняється.
ІІ	стиснення (спад)	Виробництво і зайнятість скорочуються, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають тільки у тому випадку, коли спостерігається глибокий і тривалий спад.
ІІІ	дно (депресія)	Найнижча точка спаду: виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня.
IV	пожвавлення (підйом)	Виробництво і зайнятість зростають. Рівень цін може підвищуватись, аж поки не буде досягнуто повної зайнятості і виробництво не почне працювати на повну потужність.

Основними макроекономічними параметрами, що характеризують стан і динаміку економічної кон’юнктури, дозволяють визначати фази циклів є:

- обсяг ВВП;

- рівень безробіття (рівень зайнятості);

- рівень особистих доходів громадян;

- рівень завантаження виробничих потужностей;

- обсяг прибутку підприємців;

- рівень цін.

В залежності від змін макроекономічних параметрів (індикаторів циклічних коливань) в ході економічного циклу їх можна класифікувати на: проциклічні⁶, контрциклічні⁷, ациклічні⁸ змінні.

Темпи динаміки різних параметрів, як правило не збігаються (тоді як одні з проциклічних змінних ще зростають, інші вже знижуються, відповідно, тоді як одні з контрциклічних змінних ще знижуються, інші вже зростають. Цим пояснюється відносна плавність змін фаз підйому і спаду.

За останні 200 років вченими-економістами створено близько 200 різноманітних концепцій (теорій) щодо причин циклічного розвитку економіки:

- класичний напрям політичної економії (Жан Батист Сей, Томас Мальтус, Симонд де Сисмонді) – економічну рівновагу порушують диспропорції між виробництвом (пропозицією) і споживанням (попитом), а економічні кризи трактуються ними як випадкове явище.

- марксизм (Карл Маркс) – основною причиною економічних криз вважав суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним привласненням його результатів, що проявляється через дію абсолютного закону капіталістичного нагромадження⁹. Маркс був одним із перших економістів, який виділив у циклі чотири фази, які послідовно змінюють одна одну (рис. 10.11).

Рис. 10.11. Чотирифазова модель економічного циклу

- маржиналізм (Вільям Джевонс, Генрі Мур, Михайло Туган-Барановський) – кризи пов’язані з неефективним використанням всіх факторів виробництва (праця, капітал, земля, підприємницька здатність), з циклами сонячної активності¹⁰, погодою¹¹, інноваціями¹².

- монетаризм (Ірвінг Фішер, Ральф Хоутрі) – причиною криз є порушення співвідношення між попитом на гроші та їх пропозицією.

- неокейнсіанські теорії економічної динаміки (Хікс, Хансен, Домар, Харрод) – вважають, що механізм розповсюдження циклічних коливань полягає у негнучкості цін і зарплат, які не такі гнучкі як інші інститути конкуренції (прибуток, приватна власність, наймана праця, підприємництво, інновації), а економічне зростання залежить від динаміки заощаджень та ефективності капіталовкладень.

- інституціональний напрямок політичної економії (Трауінн Еггертсон, Рональд Коуз) – економічна динаміка залежить від розміру трансакційних витрат¹³, якщо трансакційні витрати невеликі, то економіка завжди буде розвиватися по оптимальній траєкторії.

Основні фактори циклічних коливань:

І. Екзогенний підхід – зовнішні причини (за межами економічної системи) – демографічні фактори, інновації, війни, політичні події, зміни цін на нафту, відкриття родовищ золота, покладів корисних копалин, цикли сонячної активності, погода (стихійні лиха).

ІІ. Ендогенний підхід – внутрішні чинники (в рамках даної економічної системі) – коливання в споживчому попиті і попиті на інвестиції – це можуть бути зміни грошової маси, обмінного курсу, маніпулювання податками і державними видатками, зміни інвестиційних (підприємницьких) і споживчих видатків, викликані змінами раціональних очікувань¹⁴.

Класифікація (види) економічних циклів:

І. Функціональні цикли (у процесі яких економіка змінює свої параметри, не виходячи на іншу траєкторію розвитку).

ІІ. Цикли розвитку (у процесі руху яких відбувається глибока якісна зміна структури і функціонування економіки, перехід на нову траєкторію розвитку).

ІІІ. За тривалістю або періодичністю економічних циклів:

- короткі (цикл запасів) - 2-4-річні цикли Джона Кітчина, обумовлені змінами світових запасів золота, грошового обігу або з сезонною нерівномірністю відтворення оборотного капіталу;

- середні – 7-11-річні цикли Клемента Жугляра, або класичні чи інвестиційні цикли, пов’язані з поновленням активної частини основного капіталу (засобів праці);

- будівельні – 17-25-річний цикл Саймона Кузнеця, пов’язані з періодичністю оновлення житлових будинків і деяких видів виробничих споруд.

- довгі – 50-60-річні цикли Миколи Кондратьєва (К-хвилі, довгі цикли кон’юнктури), пов’язані з масовим провадженням у виробництво нових технологій.¹⁵

Угорський економіст Б. Шипош знайшов наступну залежність: триваліші цикли «вбирають» в себе (поглинають) коротші. Так, середні цикли Жугляра містять 2 коротких цикли Кітчина, а цикл Кузнеця – це подвоєні цикли Жугляра, відповідно, цикл Кондратьєва – це подвоєні цикли Кузнеця.

Це означає, що циклічність в економіці – це система циклів з жорсткими причинно-наслідковими зв’язками. Цикли одночасно є і своєрідним відхиленням від попередньо досягнутого стану економіки, і формою її переходу у новий стан.

Антициклічна політика держави – являє собою сукупність заходів і методів бюджетно-податкової та кредитно-грошової політики; поділяється на три види (політика економічного зростання, політика стабілізації та політика стримування).

Так, у фазі спаду впроваджується політика економічного зростання - заходи держави мають бути спрямовані на стимулювання ділової активності (зниження податкових ставок, надання податкових інвестиційних пільг, запровадження політики прискореної амортизації, збільшення видатків з бюджету, політика «дешевих грошей»).

У період підйому держава проводить політику економічного стримування, щоб убезпечити економіку від «перегріву» (підвищення податкових ставок, скасування податкових пільг, обмеження можливостей прискореної амортизації, скорочення державних видатків, політика «дорогих грошей», складовими якої є підвищення процентних ставок і скорочення кредитних можливостей комерційних банків через маневрування банківськими резервами, операціями на міжбанківському ринку цінних паперів).

Політика економічної стабілізації проводиться з метою вирівнювання макроекономічних параметрів згідно типового для країни техніко-технологічного рівня, збалансування макроекономічних пропорцій, формування передумов для переходу до нового витка технологічного укладу та, відповідно, фази економічного зростання.

1 Індекс людського розвитку обчислюється за спеціальною методикою як середньозважена величина від індексів чотирьох показників, які характеризують рівень людського розвитку з різних сторін. До цих показників відносяться: очікувана тривалість життя, яка визначається при народженні, виходячи із рівня смертності в даний період часу; грамотність дорослого населення, яка передбачає вміння читати і писати; рівень охоплення населення початковою, середньою та вищою освітою; індикатор матеріального добробуту, в основі якого лежить реальний ВВП на душу населення, обчислений згідно з паритетом купівельної спроможності.

2 У широкому розумінні термін «мультиплікатор» означає примноження, яке свідчить на скільки одиниць змінюється наслідок (залежна змінна), якщо його причина (незалежна змінна) змінюється на одиницю. В економічну теорію поняття мультиплікатора витрат вперше було введено англійським економістом та учнем Дж. Кейнса Р.Ф. Каном у 1931 р. Ричард Кан помітив, що збільшення державних витрат на громадські роботи викликає примножене збільшення обсягу виробництва і підвищення рівня зайнятості. Згодом теорію мультиплікатора витрат розвинув Кейнс у своїй науковій праці «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936 р.).

3 Ця властивість дістала назву постійної віддачі за рахунок масштабу (constant returns to scale).

4 Схильність до заощадження, як відомо зумовлена дією «психологічного закону» Дж. Кейнса та проявляється під впливом, як зростання доходів, так і перерозподілу доходів на користь тих прошарків населення, що мають більшу схильність до заощадження.

5 Закон спадної продуктивності факторів виробництва свідчить про те, що із збільшенням використання одного з факторів виробництва (за незмінності обсягів інших факторів), зростання виробленого продукту на певному етапі починає знижуватися. Дія цього закону може бути усунення лише тоді, коли для забезпечення економічного зростання відбуватиметься пропорційне збільшення усіх факторів виробництва.

6 Проциклічні змінні (leading, випереджальні, провідні) – параметри, що досягають свого максимуму (мінімуму) перед досягненням піка (дна). Наприклад, індекси фондового ринку, прибутки підприємств, обсяг грошової маси, кількість контрактів, кількість підприємств, зміни в запасах.

7 Контрциклічні змінні (lagging, запізнілі, відстаючі) – параметри, що досягають максимуму (мінімуму) після досягнення економічного піка (дна). Наприклад, чисельність безробітних, питомі витрати на зарплату, середній рівень процентної ставки комерційних банків, витрати на устаткування.

8 Ациклічні змінні (coincident, нейтральні, співпадаючі) – параметри, що змінюються відповідно й одночасно до зміни економічної активності; їх динаміка безпосередньо не пов’язана із фазами економічного циклу. Наприклад, ВНП, обсяг експорту, рівень безробіття, особисті доходи, ціни виробників, заявки на рекламу, процентні ставки Центрального банку.

9 Абсолютний закон капіталістичного нагромадження - це процес збільшення в конкурентній боротьбі розмірів фірм і компаній (масове оновлення основного капіталу), що в кінцевому випадку приводить до утворення монополій та абсолютизму безробіття, внаслідок цього настає економічна криза недоспоживання. Тобто, гонитва капіталіста за прибутком, яка зумовлює збільшення кількості виробленого товару, зменшення зарплат та заміну людей машинами – веде до надвиробництва та недоспоживання, через те, що робітники не в змозі купувати вироблені ними товари.

10 Англійський економіст Вільям Джевонс пов’язав економічний цикл з 11-12-річним циклом сонячної активності, що спричиняє коливання врожайності сільськогосподарської продукції, а це, у свою чергу, впливає на циклічність промислового виробництва. Скориставшись цією ідеєю японський економіст Симанака Юдзі, досліджуючи економічний розвиток Японії за 99 років (1885-1984) в 1987 році дійшов висновку, що за цей час відбулося 9 сонячних циклів (по 11 років), які співпали з циклами Жугляра. Він зазначив, що цикл Кузнеця рівний 2 сонячним циклам (22 роки), а цикл Кондратьєва – 5-ти сонячним циклам (55 років).

11 Американський економіст Генрі Мур пов’язав циклічність з дією атмосферних факторів, що впливають на урожайність.

12Теорії економічного розвитку Йозефа Шумпетера, Михайла Туган-Барановського свідчать, що економічна динаміка відбувається внаслідок нововведень (інновацій), які ведуть до утворення монопольних об’єднань, що починають конкурувати між собою і інвестувати у нові технології - все це призводить до розбалансування економіки, що в свою чергу її перебудовує та дає стрибок у розвитку продуктивних сил. Крім того, М. Туган-Барановський і шведський економіст Густав Кассель вбачали причину кризових коливань у більш високих темпах зростання виробництва засобів виробництва у порівнянні із виробництвом предметів споживання.

13Виходячи із сучасного розуміння механізму «невидимої руки», під якою розуміють концентрацію інформації (Фрідріх Хайєк), саме асиметричність розповсюдження інформації та, зумовлені цим додаткові витрати на інформацію являються ключем до розуміння трансакційних витрат, які (трансакційні витрати) складаються із витрат оцінки корисних властивостей обміну і витрат забезпечення «правил гри» (інститутів, як формальних правил і неформальних норм і механізмів забезпечення їх виконання). Під формальними правилами розуміють закони, нормативно-правові акти, письмові контракти. Під неформальними – традиції, звичаї, усні кодекси і ін.

14 Прихильники теорії раціональних очікувань (Роберт Лукас, Гарі Беккер, Роберт Барроу, Лайонел Роббінс, Томас Саржент) вважають, що національна економіка повинна регулюватися не безпосередньою економічною політикою уряду, наслідки якої завдяки “раціональним очікуванням” (контрзаходами з боку недержавного сектора на дії уряду, що призводить до без результативності будь-яких заходів державного макрорегулювання) передбачити неможливо, а “зрозумілими для всіх нормами”, які не можуть змінюватися в погоні за тимчасовими вигодами. Держава через свою кредитно-грошову та бюджетно-фінансову політику повинна забезпечити стабільні, передбачувані умови функціонування ринкової економіки. Основним засобом забезпечення економічної рівноваги вважають, як і монетаристи, регулювання грошової маси, оскільки головною умовою нормального розвитку економіки є стабільні ціни. Пропонують стабільність законів та рішень, а зміни до них, щоб набирали чинності через достатньо великий проміжок часу.

15 Так, підйом першого циклу (з к. 80-х – п. 90-х рр. 18ст. до періоду 1810 –1817рр.) пов’язується із винайденням парового двигуна; підйом другого циклу (з періоду 1844-1851рр. до періоду 1870 – 1875 рр.) – з розвитком залізничного транспорту, підйом третього циклу (з періоду 1892-1903 до періоду 1913-1917 рр.) – з впровадженням електроенергії, телефону і радіо; підйом четвертого циклу (з 1949-1958 до періоду 1958-1966 рр.) – з автомобілебудуванням, винайденням атомної енергії; підйом п’ятого циклу (з 1970-1982 – до нині) – з розвитком електроніки, генної інженерії, мікропроцесорів).