2.Модель економічного зростання Харрода-Домара

Теоретичною моделлю економічного зростання за структуралістським підходом є модель гарантованого темпу економічного зростання Харрода-Домара, яка в принципі має єдиний зміст, хоча розроблялася різними економістами з різних континентів (Рой Харрод – англієць, Євсей Домар – американець).

Рой Харрод в праці «До теорії економічної динаміки» (1948 р.) ввів у наукову літературу термін «гарантований темп економічного зростання» – це оптимальний темп, який дає змогу існувати рівноважному розвитку економіки без циклів, при повній зайнятості інвестицій і потужностей виробництва і не допускає надлишкового нагромадження капіталів, а заощадження прямують до інвестицій (S=I). Модель має наступний вигляд:

,

де: g_w – гарантований (оптимальний) приріст продукції, або темп економічного зростання, s’ – схильність до заощаджень, с_r – капіталоємність продукції або коефіцієнт, що показує яка кількість інвестицій припадає на 1 приросту продукції. Умовою моделі Харрода є нейтральний характер науково-технічного прогресу, звідси випливає, що с_r - величина постійна.

Пригадаємо, що схильність до заощаджень (s’) визначається так:

,

де: S – сукупні заощадження, Y – сукупний продукт (ВВП, НД).

Нагадаємо, що темп економічного зростання (g) визначається так:

.

Капіталоємність продукції (с_r) визначається так:

.

Отже, перетворимо перше рівняння і підставимо дані формул:

,

,

.

Винайдена рівність, при якій обсяги заощаджень дорівнюють обсягам інвестицій і забезпечує гарантований темп економічного зростання, при якому не відбуватимуться кризи. А от щоб перетворити заощадження на інвестиції, Харрод пропонував використовувати механізми грошово-кредитного та бюджетно-фінансового регулювання, розроблені Дж. Кейнсом, в т.ч., так звані, «вбудовані стабілізатори».

Темп економічного зростання буде нарощуватись, якщо схильність до заощаджень буде падати (тобто інвестиції зростатимуть), а капіталоємність продукції зменшуватись (тобто віддача від інвестицій зростатиме).

Аналогічна модель економічної динаміки, запропонована Євсеєм Домаром:

g = s’В,

де: g – стійкий темп економічного зростання протягом тривалого часу, s’ – схильність до заощаджень, В – продуктивність інвестицій (капіталовіддача).

Пригадаємо, що продуктивність інвестицій (В) є показником оберненим до капіталоємності продукції і визначається наступним чином:

, звідси:

,

.

Домар вважав інвестиції основною рушійною силою економічної динаміки у зв’язку з їх подвійним ефектом:

- „дохідний ефект” – (акцентував Кейнс) – інвестиції, що впливають на ефективний споживчий попит;

- „виробничий ефект” – (наголошували неокейнсіанці) – інвестиції, що впливають на ефективну пропозицію (виробництво), завантаження виробничих потужностей і робочої сили (інвестиційний попит).

Висновок: капіталістична система не в змозі самостійно долати циклічний характер економічного розвитку (рівноважний стан є випадковою ситуацією в череді постійних відхилень), отже, необхідне втручання держави. В зв’язку із зазначеним, Харрод пропонує такі заходи:

1) антициклічна політика короткострокового характеру (кейнсіанські методи державного регулювання);

2) політика довгострокового стимулювання темпів економічного зростання на основі:

- створення „буферних запасів” – товарно-матеріальних цінностей, що не псуються з часом, підтримка рівноважних цін, шляхом вилучення товарно-матеріальних цінностей у період спаду (коли пропозиція більше попиту) і їх розпродаж у період буму (дефіциту);

- пропонував знизити процент або взагалі ввести нульову ставку проценту, що приведе до стійкого економічного зростання при повній зайнятості (відбудеться знищення „психологічного закону”, що забезпечить максимум інвестиційного попиту).

Неокейнсіанську інвестиційну теорію циклу також детально викладено в праці Е. Хансена “Економічні цикли та національний дохід” (1958) та статті Дж. Хікса “Містер Кейнс і класики” (1937). Вчені спільно розробили модель IS-LM (інвестицій, заощадження – ліквідність, маса грошей), в якій показали, що капіталістична система здатна до врівноваження і виходить на такий рівень доходу, якому відповідає норма проценту і маса грошей (рис. 10.3). Чим більше зменшується процент, тим більше зростає прибуток, а значить і національний доход, але чим більший національний дохід тим більша його частина заощаджується, а відтак виникає і більша потреба в грошах для здійснення інвестицій, тому для росту економіки необхідно, щоб зростання національного доходу дорівнювало зростанню сукупних інвестицій.

Ситуацію загальної рівноваги, коли інвестиції дорівнюють заощадженням і одночасно попит на гроші їх пропозиції, розуміють як одне із тимчасових станів ринкової економіки, а тому обстоюють політику державного втручання задля наближення до рівноважного стану.

Хансен зазначив, що причина циклічності (постійно виникають кризи та безробіття) полягає у коливаннях динаміки інвестицій, яку викликає:

1) вичерпання автономних інвестицій – таких, що не пов’язані із доходами (це інвестиції, пов’язані з НТП, зростанням населення, капіталу);

2) зменшення похідних інвестицій – це інвестиції, що напряму залежать від доходу і пов’язані із споживанням („психологічний закон”).

Модель IS (інвестиції, заощадження) – LM (ліквідність, маса грошей) показує, що рівновага обох ринків забезпечується рівноважною ставкою процента (r1), яка зумовлює існування рівноважного доходу (Y1) на товарному і грошовому ринках (рис. 10.5).

Рис. 10.5. Неокейнсіанська модель IS-LM

Хансен доповнив концепцію мультиплікатора концепцією акселератора, а саме з’ясував, що із збільшенням доходів збільшуються й інвестиції:

а = I/Y

Отже, темп економічного зростання національного доходу залежить від k, а, та автономних інвестицій. Прослідити цей механізм дозволяє принцип надмультиплікатора:

Y_t = A_t + k Y_t-1 + a (Y_t-1 - Y_t-2)

де: Y_t, Y_t-1, Y_t-2 - національний дохід в періоді, A_t - автономні інвестиції, k – мультиплікатор, a – акселератор.