Лекційне заняття №15
(2 години)
Тема 10. Економічна динаміка
Мета заняття: з’ясувати суть економічного зростання і економічного розвитку, провести аналіз моделей економічного зростання.
План
1.Економічне зростання і економічний розвиток.
2.Модель економічного зростання Харрода-Домара.
Питання на самостійне вивчення:
1. Маржиналістська та структуралістська теорії економічного зростання.
2. Золоте правило Солоу як критерій норми заощаджень.
Література:1-4,11-16,19,22,36,60,105,123,126,146.
1.Економічне зростання і економічний розвиток
Під економічним зростанням розуміють збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, тобто збільшення реального ВВП. Але слід зауважити, що обсяг виробництва може збільшуватися двома шляхами:
1) на умовах усунення рецесійного розриву, тобто розриву між сукупним попитом і потенційним ВВП;
2) на умовах збільшення потенційного ВВП.
Економічне зростання, в основному, вимірюється двома показниками - річний темп приросту реального ВВП; річний темп приросту реального ВВП на душу населення.
Економічне зростання не слід ототожнювати з економічним розвитком.
Категорія економічного розвитку країни є змістовнішою, ніж категорія економічного зростання.
Економічний розвиток відображає не лише збільшення обсягів виробництва ВВП, а й здатність економіки за рахунок цього підвищувати якість життя населення. Це означає, що економічне зростання може відбуватися і без економічного розвитку, але економічний розвиток неможливий без економічного зростання.
Основним показником економічного розвитку є індекс людського розвитку.1
Економічне зростання є функцією певних факторів (причин, чинників) – матеріальних і суспільних.
До матеріальних факторів економічного зростання відносяться збільшення обсягів факторів виробництва (земля, праця, капітал) та підвищення рівня їх ефективності (продуктивності), який переважно, досягається за рахунок науково-технічного прогресу. Зазначені фактори здатні збільшувати виробничий потенціал економіки і забезпечувати зростання сукупної пропозиції. Але, збільшення виробничого потенціалу економіки і сукупної пропозиції не може втілитися в економічне зростання без адекватного збільшення сукупного попиту. Тому збільшення сукупного попиту є фактором, який реалізує спроможність економіки до зростання обсягів виробництва. Крім того, на економічне зростання також впливає ефективність сукупного розподілу, адже від того, як розподіляються доходи в суспільстві і скільки з них витрачається на споживання в решті-решт впливає на сукупну пропозицію та обсяг ВВП (рис. 10.1).
Рис. 10.1 Матеріальні фактори економічного зростання
До суспільних факторів економічного зростання відносяться вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних факторів, зокрема стан суспільної свідомості, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історичної еволюції, хоча є суспільними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування матеріальних факторів і відносин економічної системи.
Загалом теорією економічного зростання напрацьовано багато чинників, що зумовлюють висхідні економічні тенденції. Серед них:
- фізичні чинники (земля, праця, капітал, здатність до підприємництва, інфраструктура);
- нефізичні чинники (інновації, інституції, інформація, інтелектуальний капітал, технології у сфері виробництва та управління, в т.ч. перехід до «змішаної» моделі економіки, розвиток поділу праці та міжнародного співробітництва тощо).
В залежності від того, які фактори спричиняють збільшення обсягів виробництва, розрізняють форми економічного зростання:
- екстенсивне – обсяг виробництва зростає лише за рахунок збільшення обсягів факторів виробництва при їх незмінній ефективності. Це означає, що економічне зростання є чисто екстенсивним, коли обсяг виробництва збільшується прямопропорційно збільшенню кількості факторів виробництва;
- інтенсивне – збільшення виробничого потенціалу шляхом вдосконалення техніки і технології;
- змішаний (реальний) – поєднання екстенсивних та інтенсивних факторів.
Сучасні уявлення про економічне зростання сформувалися на базі двох економічних теорій - кейнсіанської і неокласичної. Зазначені теорії обумовили виникнення двох відповідних теорій економічного зростання – структуралістської (кейнсіанської) та маржиналістської (неокласичної).
Структуралістський підхід - відображає безпосередній зв’язок між структурою економіки та темпами економічного зростання. Так, наприклад, якщо в структурі ВВП зростає частка нагромадження, то це призводить до збільшення сукупного попиту, що в кінці-кінців зумовлює тенденційний кількісно-якісний ріст сукупної пропозиції, як наслідок, виникає новий виток економічного зростання. Цей ланцюг перетворень Інгмар Свеннісон визначив як «здорове коло» економічного зростання (рис. 10.2).
Звісно, коли в країні відбуваються кризові явища, то «здорове коло» перетворюється на «порочне коло» із оберненими тенденціями.
Рис. 10.2. «Здорове коло» економічного зростання Інгмара Свеннісона
В основі структуралістського підходу лежить кейнсіанська доктрина макроекономічного регулювання. Джон Мейнард Кейнс зазначив, що тільки ефективний попит (реалізація продукції) сприяє розвитку виробничої діяльності, а відтак, і зайнятості та економічному розвитку держави.
У своєму дослідженні Кейнс виявив причини, що скорочують попит:
- «психологічний закон», що пояснює причини через які людини не витрачають гроші - мотив ризику (відкласти на «чорний» день); трансакційний мотив (очікування на здійснення майбутніх угод, що принесуть прибутки); спекулятивний мотив (очікування моменту, який буде вдалим для оперування грошима, зростання проценту);
- зниження ефективності капітальних вкладень внаслідок закону спадної віддачі капіталу (зниженню очікуваної норми чистого прибутку), що призводить до падіння попиту на інвестиційні товари.
Отже, виходячи з цього, Кейнс пропонує підвищити споживання шляхом активної державної політики, направленої на те, щоб всі заощадження перетворювались в інвестиції. А ефект від перетворення заощаджень в інвестиції, та вплив останніх на національний дохід можна побачити на механізмі інвестиційного мультиплікатора2:
,
,
Дія мультиплікатора (k) як примножування споживчих та інвестиційних витрат (сукупних інвестицій) проявляється тоді, коли відбувається зменшення заощаджень (S) та зростання споживчого попиту (С), бо саме останній (витрати сектору домогосподарств) породжує пропозицію у Кейнса, а значить впливає на інвестиційні витрати (витрати сектору фірм). Засобом для цього він вважав податки, що вилучаються і тим самим зменшують суму заощаджень; фіксування норми проценту – його зниження коли зростають заощадження і навпаки; бюджетне фінансування (державне капіталовкладення) через державне замовлення товарів і послуг, організацію громадських робіт та ін.
В результаті такого державного регулювання збільшується споживчий попит, який активізує ріст виробництва та зайнятості та в кінці-кінців збільшиться національний дохід (Y).
Неокласичними (маржиналістськими) моделями економічного зростання є модель Кобба-Дугласа, Тінбергена, Міда, Солоу та ін.
В 1928 році на базі граничного аналізу (маржиналізму) американськими економістами Чарльзом Коббом і Полом Дугласом в статті «Теорія виробництва» було сформульовано виробничу функцію, яка пояснює взаємозв’язок економічної динаміки та ефективного використання факторів виробництва:
або
,
або
,
де: Y – обсяг національного виробництва (ВВП), К – капітал, L – праця, А – коефіцієнт, що характеризує технологію виробництва (позитивне постійне число), a – коефіцієнт еластичності Y по фактору L або значущість зростання фактора праці для збільшення ВВП, b – коефіцієнт еластичності по фактору К або значущість зростання фактора капіталу для збільшення ВВП.
В функції Кобба-Дугласа А = 1 = 0,75+0,25, оскільки, як відмітили вчені, збільшення обсягу трудовитрат на 1 % веде до збільшення випуску на 0,75%, а збільшення капіталу на 1% збільшує випуск на 0,25%. А це означає, що при збільшенні обох виробничих ресурсів на 1 обсяг продукції також збільшиться на 1 (ефективність ресурсів у такому разі стала).
Отже, А= α + β = 1, що демонструє постійну віддачу при зміні масштабів виробництва (збільшення факторів виробництва призводить до збільшення обсягів виробництва, і навпаки). Перетворивши це рівняння, отримаємо: β = 1- α .
Графічно цю модель можна представити так (рис. 10.3):
Рис. 10.3. Економічне зростання
На графіку зображено комбінації праці(L) та капіталу(K), що забезпечують виробництво 200 і 400 одиниць продукції. Перехід по лінії економічного зростання (OG) від А до В в 2 рази (від 200 до 400) зумовлюється пропорційним збільшенням обох ресурсів вдвічі при незмінній їх комбінації. Співвідношення ОА/ОL1 або ОВ/ОL2 – називають продуктивністю праці, а ОА/ОК1 або ОВ/ОК2 – продуктивністю капіталу (капіталовіддачею).
Виробнича функція Коба-Дугласа має дві основні властивості, які витікають з її лінійної однорідності:
1) при однаковому (у %) зростанні/зменшенні обсягів обох факторів (K,L), реальний продукт (Y) зростає/зменшується на аналогічний відсоток3;
2) при зростанні/зменшенні А (у %) за умови незмінності обсягів обох факторів (K,L), реальний продукт (Y) зростає на аналогічний відсоток.
Для аналітичного розуміння функції Коба-Дугласа використаємо наступні дані: β=0,75, зростання фактору праці становить 5%, при незмінності зростання фактору капіталу та технологічного коефіцієнту. Отже:
Y= 1*(0,25*1 + 0,75*1,05) = 1,04.
Недоліком виробничої функції Кобба-Дугласа є припущення про її лінійну однорідність, яке на практиці виконується рідко.
Сучасна модифікація виробничої функції була виведена у 1948 році нідерландським економістом, першим Нобелівським лауреатом з економіки (1969 р.), Яном Тінбергеном, який додав їй динамізму, знявши обмеження на суму ступеневих показників, що у Кобба і Дугласа дорівнювала 1:
.
Ян Тінберген зазначив, що сума параметрів (a + b) може бути як меншою, так і більшою від одиниці. Якщо (a + b) > 1, то темпи росту обсягу продукції вищі за темпи росту виробничих ресурсів, а якщо (a + b) < 1, то, навпаки.
Удосконалену модель економічного зростання представив англійський економіст Джеймс Мід у праці «Неокласична теорія економічного зростання» (1961 р.). Вважав, що економічне зростання залежить від темпу зростання трьох виробничих факторів (праці, капіталу та НТП):
,
де: r – науково-технічний прогрес, е – логарифм.
У відносних показниках (темпах приросту) ця формула має наступний вигляд:
,
де: у, k, l – темпи приросту відповідних показників (Y/Y, K/K, L/L), r – темп НТП.
Поряд з цим, Джеймсом Мідом було здійснено класифікацію НТП, зокрема:
- нейтральний НТП – викликає рівні граничні прирости продуктивності праці (Y/L) та продуктивності капіталу (Y/K), а, отже, залишає незмінною граничну норму субституції (взаємозамінності) факторів виробництва;
- капіталоінтенсивний (працезберігаючий) НТП – це коли Y/K>Y/L;
- працеінтенсивний (капіталозберігаючий) НТП – це коли Y/L>Y/K.
Той чи інший тип НТП змінює співвідношення факторів виробництва, оскільки трансформуються значення граничної норми субституції.
Також Дж. Мід виділив два визначальні фактори економічного зростання в умовах НТП, а саме:
1) Темп нагромадження капіталу (K/K) – так, якщо за рахунок НТП крива виробничих можливостей переміститься вправо (від точки А до В), то забезпеченість країни капіталом буде давати зростання ВВП, навіть у більших обсягах, ніж самі темпи приросту капіталу, оскільки зростуть середні значення капіталовіддачі (Y/K) (рис. 10.4).
Рис. 10.4. Крива виробничих можливостей
Отже, зміщення від А до В потребує збільшення інвестицій. При цьому темпи економічного зростання залежать від відношення між інвестиційними та споживчими товарами в структурі виробництва, тобто від норми нагромадження. Якщо в цій структурі частка інвестиційних товарів збільшуватиметься, то в поточному періоді це зменшить норму споживання, але у майбутньому прискорить економічне зростання.
2) Збільшення схильності до заощадження (s’)4 – так, в умовах капіталоінтенсивного НТП більше доходів отримують підприємці (власники капіталу) ніж наймані працівники (власники робочої сили); оскільки прибутки, зазвичай, більші за розмірами за зарплати, відповідно і зростає схильність до заощадження; в кінці-кінців заощаджені кошти підприємців перетворюються на чисті інвестиції (приріст капіталу), що прискорить темпи економічного зростання.
Він зазначає, що безперебійна дія такого механізму (економічної динаміки) можлива лише за умови гнучких цін на фактори виробництва, обумовлених вартістю їх граничних продуктів. А це забезпечується за умови досконалої конкуренції та відсутності регулюючих впливів на зарплату з боку держави та профспілок.