36. Поняття та функції волі, етапи вольового процесу. Вольові риси юриста.

Воля — це свідома психічна активність, що регулює поведінку, діяльність людини та спрямовує її на подолання перешкод на шляху досягнення поставленої мети при здійсненні цілеспрямованих дій та вчинків.

У психічній діяльності воля виконує дві взаємопов'язані функції — активізуючу та гальмівну. Воля забезпечує перехід від пізнання та переживань людини до практичної діяльності, до зміни середовища у зв'язку з її потребами, задумами, інтересами. За допомогою волі людина організовує діяльність та керує своєю поведінкою.

У складному вольовому процесі прийнято виділяти шість етапів:

1) виникнення спонукання, прагнення досягнення певної мети;

2) увідомлення можливостей досягнення цієї мети

3) поява мотивів, які підкріплюють або спростовують такі можливості;

4) боротьба мотивів;

5) прийняття рішення;

6) реалізація прийнятого рішення.

За силою вольові прояви можуть бути сильними, середніми та слабкими.

Юристу повинні бути притаманні наступні вольові риси:

1) цілеспрямованість — чітка, ясна уява того, що він прагне досягти, визначення основної та додаткових цілей;

2) рішучість — здатність своєчасно приймати обґрунтоване рішення та без зайвих вагань їх виконувати;

3) наполегливість — здатність всупереч різним труднощам йти до поставленої мети, довести розпочату справу до кінця;

4) витримка та самовладання — вміння стримувати прояв негативних психічних станів, емоцій, що перешкоджають досягненню поставленої мети;

5) самостійність — вчинення дій та прийняття рішень за твердого переконання у їх правильності, здатність протистояти стороннім впливам;

6) ініціативність — вміння включати творчість у виконання своїх обов'язків…

Вольові риси людини проявляється по-різному, залежно від сили, моральної вихованості, спрямованості вольової активності, її стійкості та широти.

37. Людина, особистість, індивід, індивідуальність.

Людина — це, насамперед, біологічна істота, яка наділена, на відміну від інших представників біологічних видів, свідомістю й мовою, здатністю працювати, оцінювати навколишній світ і активно його перетворювати. З іншого боку, людина — істота соціальна. Це найсуттєвіша ознака людини, оскільки суспільне життя і відносини, колективна трудова діяльність змінили та підкорили собі її природну індивідуальність.

Індивід — це окремо взята людина як представник людського роду з усіма її психологічними, морально-етичними та психічними характеристиками. Індивід — це завжди один з багатьох, і він завжди знеособлений. У понятті «індивід» не фіксуються які-небудь особливі або одиничні властивості (біологічні, соціальні) людини, хоча вони, звичайно, присутні.

коли йдеться про особистість, ми виходимо із суспільної сутності та соціальних функцій індивіда. Тож особистість — це системна соціальна характеристика індивіда, що формує предметну діяльність та спілкування і зумовлює причетність до суспільних відносин.

Неповторність, оригінальність особистості, сукупність притаманних тільки їй своєрідних особливостей складають індивідуальність людини, яка в одних має дуже яскраву палітру, в інших — малопомітна. Вона може проявлятися в одній або одночасно у декількох сферах людської психіки. Задоволення людини наслідками своєї праці, становищем у суспільстві, взаємовідносинами з іншими людьми значною мірою пов'язане з можливістю розвитку і реалізації індивідуальних рис характеру. Цим пояснюється необхідність детального вивчення індивідуальних якостей особистості в правовій сфері.