22. Процеси пам'яті.

Пам'ять включає в себе ряд процесів: запам'ятовування, збереження, впізнавання, відтворення та забування.

Запам'ятовування — це процес пам'яті, в результаті якого відбувається закріплення та збереження у свідомості нової інформації. Встановлено, що в середньому людина запам'ятовує 7 (±2) окремих елементів з 10. Люди з доброю пам'яттю утримують 7—9 елементів, люди з поганою пам'яттю — 4—5 елементів.

На продуктивність запам'ятовування впливають дві групи чинників: 1) суб'єктивні (тип запам'ятовування, досвід, зосередженість, інтерес, стан організму тощо); 2) об'єктивні (характер матеріалу — усвідомленість, зв'язаність, зрозумілість, наочність, ритмічність, наявність матеріалу, обстановка тощо).

Що стосується відтворення, то однією з його особливостей, яка має криміналістичне значення є ремінісценція. Суть її полягає у відстроченому відтворенні раніше сприйнятого, що здавалося забутим. Це явище пояснюється процесами гальмування в корі головного мозку, які з'являються відразу ж після події під впливом сильного подразника, яким може бути акт злочинної поведінки. І лише після згасання цих процесів загальмовані сліди починають відновлюватися у свідомості. Тому повторні допити потерпілих з інтервалом у кілька днів нерідко дають позитивні результати.

Забування — це процес пам'яті, зворотній запам'ятовуванню і збереженню. Процес забування відбувається нерівномірно. Найінтенсивніше забування відбувається негайно після запам'ятовування, згодом дещо зменшується. Забування тим активніше, чим рідше засвоєний матеріал використовується людиною у своїй діяльності. На забування діють й інші фактори: послаблення інтересу до засвоєного матеріалу, перенапруження нервово-психічної діяльності, вживання алкоголю, наркотичних засобів, недостатня тривалість сну. Забування, зрештою, можна розглядати як позитивний процес, якщо його матеріалом є такий, що не має для індивіда істотного значення.

23. Прийоми активізації пам'яті учасників судочинства.

До прийомів активізації пам'яті учасників судочинства відносять:

1) створення об'єктивних умов, що виключають вплив сторонніх подразників на допитуваного, спокійний тон допиту, виключення слів та виразів, що травмують психіку людини;

2) використання наглядності, вміле поєднання впізнавання з відтворенням (для прикладу, допит на місці події, пред'явлення під час допиту фотографій, схем, моделей, речових доказів, що оживляють образну пам'ять), ознайомлення з протоколами допитів інших осіб;

3) використання того виду пам'яті, який в допитуваного розвинутий найкраще або який є домінуючим у конкретній ситуації (наприклад, емоційної пам'яті при сприйнятті вбивства, рухової пам'яті при встановленні часових параметрів події);

4) встановлення опорних (ключових) місць у розповіді особи та смислових (семантичних) зв'язків між ними, виявлення між розрізненими фактами асоціацій за суміжністю (йдеться про запам'ятовування послідовно триваючих подій або дій, між якими є зв'язок. Так, пригадування про події, що передували вчиненню злочину, викликає у пам'яті деталі обставин, пов'язаних з ним), асоціацій за подібністю (сприйняття якого-небудь об'єкта викликає в пам'яті пригадування схожого з ним об'єкта, навіть, якщо він ніколи не сприймався спільно з ним, що проявляється, наприклад, щодо співзвучних слів, подібних предметів), асоціацій за контрастом (сприйняття будь-якого об'єкта викликає в пам'яті спогади про інший об'єкт, що відрізняється протилежними ознаками. Спостерігаються, наприклад, у зв'язку з протиставленням світлого та темного, великого та малого), асоціації однозначні (пов'язує певну обставину з яким-небудь одним фактом або дією) та асоціації багатозначні (пов'язує певну обставину з декількома фактами чи діями);

5) відтворення події в прямому або зворотньому хронологічному порядку, з середини, з окремих епізодів;

6) проведення, в необхідних випадках, повторних допитів з розрахунку на можливу ремінісценцію [3].